Рішення № 66536674, 16.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Букіна О.М.

№22-ц/796/5994/2017 Доповідач Кравець В.А.

Справа №760/18214/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.,

за участю секретаря Синявського Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про солідарне стягнення кредитної заборгованості та

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Хрещатик», третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки№223/034-пп від 03.08.2010 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року ПАТ «КБ «Хрещатик» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 22 липня 2010 року між банком та ОСОБА_2 5уло укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді відкличної не відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у розмірі 4 400 тис. грн. зі сплатою 19 % річних строком до 30 червня 2015 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 03 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого поручитель зобов'язався перед банком відповідати за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором.

Посилаючись на те, що позичальник належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим станом на 12 серпня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 4 787 087 грн. 23 коп., а на вимоги банку ні позичальник, ні поручитель не реагували, позивач просив стягнути на його користь зазначену заборгованість солідарно з відповідачів.

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, зазначаючи, що він договір поруки не укладав та не підписував. Посилаючись на викладене, просив визнати недійсним вказаний договір поруки, крім того, вказував, що порука припинилася на підстав ч. 1 ст. 559 ЦК України, оскільки між банком і позичальником без його згоди було укладено додаткову угоду до кредитного договору, у зв'язку із чим збільшився обсяг його відповідальності.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2016 року, позов ПАТ «КБ «Хрещатик» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Хрещатик» заборгованість за кредитним договором від 22 липня 2010 року у розмірі 4 746 369 грн. 75 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2016 року скасовано в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів переглядатиме рішення суду першої інстанції лише в частині вимог ПАТ КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки судові рішення в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним не оскаржувалися, а тому є такими, що набрали законної сили.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тій обставині, що внаслідок укладення договору про внесення змін до кредитного договору від 31.12.2013 року, між позивачем ПАТ КБ «Хрещатик» та відповідачкою ОСОБА_2 збільшився обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_1 без згоди останнього, що в свою чергу не дає підстав для покладення на поручителя відповідальності за невиконання позичальником своїх зобов'язань.

Крім того, при порівнянні змісту графіка платежів, що є додатком до кредитного договору від 22.07.2010 року, зі змістом графіка платежів у новій редакції, затвердженого сторонами договором про внесення змін до кредитного договору від 31.12.2013 року, вбачається, що при погашенні кредиту згідно графіку погашення від 22.07.2010 року сума щомісячного платежу по кредиту ( тілу кредиту) є однаковою - у розмірі 183 000 грн. 00 коп. на весь період користування кредитом, а останній платіж до 30 червня 2015 року - у розмірі 191 000 грн. 00 коп.

Графіком погашення кредиту, затвердженим договором про внесення змін до кредитного договору від 31.12.2013 року передбачені кредитні канікули по сплаті суми кредиту, тобто позичальник звільняється від погашення тіла кредиту на період з липня 2013 року до 03 березня 2014 року, натомість з січня 2015 року по травень 2015 року платіж по погашенню кредиту збільшений до розміру 505 800 грн. 00 коп., сплата якого передбачена щомісячно, а останній платіж має бути здійснений не пізніше 30 червня 2015 року у розмірі 506 000 грн. 00 коп.

При порівнянні змісту графіку погашення кредиту від 22.07.2010 року зі змістом розрахунку заборгованості після внесення змін без згоди поручителя, вбачається, що у зв'язку зі збільшенням договором про внесення змін до кредитного договору від 31.12.2013 року, суми щомісячного платежу по кредиту збільшилась і сума процентів, які нараховуються на збільшений платіж та підлягають до сплати позичальником.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ПАТ КБ «Хрещатик» в частині вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, що призвело до виникнення заборгованості за цим договором, у зв'язку із чим на підставі статей526,527,553,554,625,1050, 1054 ЦК України боржник і поручитель несуть солідарну відповідальність за неналежне виконання зобов'язання.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Порушення норм матеріального та процесуального права є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Судом встановлено, що 22 липня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді відкличної не відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у розмірі 4 400 тис. грн. терміном до 30 серпня 2015 року зі щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 19 % річних.

ПАТ «КБ «Хрещатик» виконало свої зобов'язання у повному обсязі, здійснивши видачу кредитних коштів в розмірі 4 400 тис. грн., що підтверджується заявами на видачу готівки від 10 серпня 2010 року № 167, від 30 серпня 2010 року № 175, від 31 серпня 2010 року № 226 та не заперечувалося ОСОБА_2

Відповідно до п. 6.2.1 вказаного кредитного договору у випадку прострочення погашення кредиту та/або сплати відсотків за користування кредитом та/або комісій, встановлених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення виконання зобов'язань.

З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору, 03 серпня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого поручитель зобов'язався перед банком відповідати за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за вищевказаним кредитним договором.

31 грудня 2013 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін до кредитного договору, а саме: п. 4.3 викладено у наступній редакції: «відсотки за користування кредитом нараховуються кредитором щомісячно, починаючи з дня виникнення позичкової заборгованості, за фактичний термін користування кредитом з урахуванням суми заборгованості, діючої процентної ставки та фактичної кількості календарних днів/році. Позичальник сплачує відсотки відповідно до наступного графіку:

- нараховані відсотки з жовтня 2013 року по листопад 2013 року у сумі 133 866 грн 19 коп. сплачуються з січня 2014 року по 1 000 грн;

- залишок нарахованих та несплачених відсотків за жовтень, листопад 2013 року та відсотки які будуть нараховані за період з грудня 2013 року по січень 2014 року сплатити не пізніше 03 березня 2014 року;

- з лютого 2014 року нараховані відсотки сплачуються не пізніше останнього банківського дня місяця, наступного за місяцем нарахування відсотків на рахунок НОМЕР_1, відкритий у Київському регіональному відділенні, МФО 300830, або інші рахунки відкриті банком для обліку прострочених відсотків».

Пункт 4.4 кредитного договору викладено в наступній редакції: «погашення залишку кредиту у сумі 4 217 000 грн здійснюється позичальником на рахунок НОМЕР_2, відкритий у Київському регіональному відділенні, МФО 300830, відповідно до наступного графіку:

- до 03 березня 2014 сплатити кредит у сумі 732 000 грн;

- з квітня 2014 року по грудень 2014 року сплачувати кредит щомісяця по 50 000 грн;

- з січня 2015 року по травень 2015 року сплачувати кредит щомісяця по 505 800 грн та останній платіж сплатити не пізніше 30 червня 2015 року у сумі 506 000 грн».

Відповідно до наданого банком розрахунку, у зв'язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, станом на 12 серпня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 4 787 087 грн. 23 коп., яка складається із: 3 285 000 грн - строкова заборгованість за кредитом; 932 000 грн - прострочена заборгованість за кредитом за період з березня по липень 2014 року; 420 602 грн 60 коп. прострочена заборгованість за відсотками за період з березня по червень 2014 року; 68 049 грн 67 коп. - заборгованість за нарахованими і несплаченими відсотками за липень 2014 року; 61 251 грн 51 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки; 20 183 грн 45 коп. - пеня за прострочення сплати відсотків із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.

Заперечуючи проти позову банку та вважаючи поруку припиненою, ОСОБА_1 посилався на те, що додатковою угодою до кредитного договору,укладеною між банком та позичальником без його згоди як поручителя, внесено зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя, зокрема, збільшилася сума щомісячного платежу (в основному договорі щомісячному погашенню підлягала сума 183 000 грн, а відповідно до зміненого без узгодження з поручителем зобов'язання - сума щомісячного платежу складає 505 800 грн), що свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди та є підставою для припинення поруки відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст. 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного договору.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Підставою для припинення поруки в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК є сукупність двох умов - внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін (постанова Верховного Суду України від з лютого 2014р. у справі № 6-160цс15).

Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

На зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається, і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК (Постанова Верховного Суду України від 5 лютого 2014 р. у справі № 6- 160цс13).

При вирішенні справ цієї категорії судам рекомендується керуватися позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові у справі № 6- 20цс11 від 21 травня 2012 p., згідно з якою збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Подібна позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 21 травня 2012p. у справі № 6-18цс11; 18 червня 2012р. у справі № 6-73цс12.

Також у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-69цс11 зазначено, що збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.

Тобто змінами основного зобов'язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови і обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.

Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов'язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов'язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов'язок за договором поруки повністю припиняється - перестає існувати.

Належною є згода поручителя у формі додаткової угоди до договору поруки. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 5 лютого 2014 р. у справі за № 6-152цс13, згода поручителя зі змінами до кредитного договору, які визначають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, висловлене шляхом підписання додаткової угоди до договору поруки, не потребує додаткової згоди поручителя на збільшення відповідальності та не суперечить ч. 1 ст. 559 ЦК.

У справі, рішення суду першої інстанції яке переглядається, колегія суддів установивши, що внесення змін до кредитного договору про зміну зобов'язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя, а саме: зміна графіка погашення кредиту призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, приходить до висновку про те, що порука є такою, що припинена.

Додатковою угодою, укладеною без згоди поручителя, були визначені конкретні строки повернення кредитних коштів, відмінні від строків передбачених кредитним договором, що надало право кредитору застосувати збільшену процентну ставку за користування кредитом та нарахувати пеню.

Збільшення обов'язку позичальника сплачувати збільшені щомісячні платежі, які він не мав можливості сплачувати, потягло зa собою прострочення виконання кредитного договору, що у свою чергу стало підставою для банку для застосування положення ч. 2 ст. 1050 ЦК України, яка передбачає, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

У справі, рішення суду першої інстанції яке переглядається, колегія суддів установивши, що внесення змін до кредитного договору про зміну зобов'язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя, а саме: зміна графіка погашення кредиту призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, приходить до висновку про те, що порука є такою, що припинена.

Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ПАТ КБ «Хрещатик» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 019,40 за подання апеляційної скарги та 8 268,00 грн. за подання касаційної скарги.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду в частині вимог ПАТ КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1

Керуючись ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Хрещатик» за кредитним договором від 22 липня 2010 року у розмірі 4 746 369 грн. 75 коп. та судового збору у розмірі 1 827,00 грн. скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до ОСОБА_1 про солідарне стягнення кредитної заборгованості.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 019 грн. 40 копійок та за подання касаційної скарги у розмірі 8 268 грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий

Судді