Постанова № 66536448, 11.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2017 р. Справа № 922/4666/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. б/н від 06.04.2017)

відповідача - не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (вх. №1174 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 23.02.17 у справі № 922/4666/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка, Харківська область

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.02.2017 у справі № 922/4666/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 11 994.39 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів, 14 463,48 грн. плати за фактичний час користування об'єктом лізингу, 1 932,06 грн. пені, 579,62 грн. 3% річних, 5 022,22 грн. збитків від інфляції, 645,14 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 36 986,39 грн. збитків та 1 627,53 грн. штрафу - відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що висновки, викладені у рішення суду не відповідають обставинам справи та наданим документам, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2017 у справі № 922/4666/16 в частині відмови в стягненні збитків в розмірі 36986,39 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в зазначеній частині задовольнити. В іншій частині просить рішення залишити без змін.

Позивач зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідача реальних збитків, оскільки вони повязані із витратами, які апелянт змушений був зробити для відновлення свого порушеного права відповідно до ст. 22 ЦК України, ст. 224 ГК України. Позивач посилається на те, що судом першої інстанції порушені норми ст. 22 ЦК України, ст. 224 ГК України, а також неповно досліджено п. 8.2.3, п. 8.2.2, п. 8.3.1, 8.6, 13.6, які передбачають погодження сторонами відшкодування всіх витрат незалежно від завершення/припинення дії договору.

Відповідач правом на участь в судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив, хоча про розгляд справи відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчать направлена на адресу відповідача згідно ЄДРПОУ та повернена до суду ухвала з позначкою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обовязковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обовязком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 11.05.2017 року за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 23.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач) укладено договір про фінансовий лізинг № 00004442 (далі договір) із загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу (додаток до договору, далі загальні умови), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 1.6 I TDI, 2011 р.в., двигун № НОМЕР_1, шасі № WV1ZZZ2KZСX054199, а відповідач прийняти об'єкт лізингу сплатити суму коштів за договором шляхом здіснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 22 315,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 6 694,50 доларів США.

Договором відповідач засвідчив, що він обізнаний із загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу, рахунків для лізингових платежів/графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Проценти, комісії та інші платежі сторони погодили розраховувати відповідно до загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

За умовами п. 6.4. контракту у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких (якої) узгоджений сторонами.

Згідно з п. 6.5. контракту лізингові платежі перераховуються відповідачем на рахунок, зазначений позивачем у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).

Додатковою угодою № 1/1 від 12.01.2015 до договору про фінансовий лізинг № 00004442 від 23.02.2012 строк дії договору продовжено до 84 місяців, складено та погоджено сторонами новий графік погашення кредиту.

02.03.2012 позивач передав відповідачу об'єкт лізингу, про що свідчить Акт прийому-передачі від 02.03.2012.

Позивач стверджує, що відповідач порушив умови договору, вчасно та в повному обсязі не сплатив лізингові платежі, що призвело до виникнення заборгованості за договором та зумовило звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Постман 11994,39 грн. заборгованості за лізинговими платежами; 14 463,48 грн. плати за фактичний час користування обєктом лізингу; 36 986,39 грн. збитків; 1 932,06 грн. пені; 1627,53 грн. - штрафу, 579,62 грн. 3% річних; 5 022,22 грн. інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по лізинговим платежам в сумі 11 994.39 грн., пені в розмірі 1 932,06 грн., 3% річних в розмірі 579,62 грн., збитків від інфляції в розмірі 5 022,22 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач порушив умови договору, вчасно та в повному обсязі не сплатив лізингові платежі та неналежним чином виконав взяті на себе грошові зобовязання за договором. Також, суд першої інстанції визнав правомірними позовні вимоги про стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в розмірі 14 463,48 грн. на підставі п. 6.18 контракту, яким сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою позивача відповідно до пункту 12, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування обєктом лізингу.

Разом з цим, суд відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 36 986,39 грн. у вигляді витрат на оплату юридично-консультаційних послуг з посиланням на те, що такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу. Крім того, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу передбаченого п.п. 8.2.2. договору в сумі 1 627,53 грн., оскільки позивачем не надано доказів направлення відповідачу відповідної вимоги.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до статті 16 вказаного Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У відповідності до п. 6.5 додатку до договору "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" (далі - "Умови лізингу") щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у плані відшкодування.

У плані відшкодування відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких (якої) узгоджений сторонами (п. 6.4 Умов лізингу).

Позивач зазначає, що відповідач з січня 2014 року почав порушувати терміни сплати щомісячних лізингових платежів, в звязку з чим загальна сума невиконаних грошових зобовязань відповідача за несплаченими лізинговими платежами становить 11 994,39 грн.

Відповідно до п. 8.3 умов договору, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1 Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим договором.

З огляду на вищенаведене, направлення позивачем вимог про сплату лізингових платежів слід розуміти, як подовження строку виконання зобов'язання.

Позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором були надіслані наступні нагадування:

- перше нагадування про несплату лізингового платежу від 03 квітня 2015 року;

- друге нагадування про несплату лізингового платежу від 20 квітня 2015 року;

- третє нагадування про несплату лізингових платежів від 05 травня 2015 року.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором були надіслано вимогу за вих. № 00004442 від 05 травня 2015 року про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору (а.с.50-51).

Дана вимога була направлена відповідачу 29.05.2015 на адресу, місце реєстрації, проте повернулась на адресу позивача за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п. 8.3.2 умов договору, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно з п. 12.6.1 умов договору, позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

За змістом п. 12.7, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.

У відповідно до п. 12.9 умов лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення. Крім того, відповідно до вимоги відповідачу встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання вимоги.

Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.(пункт 12.13).

Оскільки вимога № 00004442 від 05.05.2015 була направлена позивачем 29.05.2015, то дана вимога вважається отриманою відповідачем 12.06.2015, датою погашення заборгованості є 01.06.2015, повернення об'єкта лізингу згідно умов п.12.9. контракту мало бути 12.06.2015.

Згідно з п. 12.13. контракту у випадках, передбачених пунктами 12.6. та 12.12., контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку що 12.06.2015 договір було розірвано позивачем в односторонньому порядку.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, для експлуатації обєкта лізингу відповідач щомісяця здійснюватиме на користь позивача лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Згідно графіку (з урахуванням додаткової угоди №1/1 від 12.01.2015 до договору) строк лізингу складає 84 місяці. Лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунка позивача банківським переказом на банківський рахунок позивача.

Пунктом 6.3 умов сторони домовились, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США, встановленого НБУ або українським комерційним банком (ПАТ КІБ Креді Агріколь або іншим банком). Лізингові платежі, передбачені договором розраховуються в Євро/доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунка.

Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, лізингові платежі здійснював несвоєчасно, несплаченими є наступні лізингові платежі:

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 на суму 3544,10 грн., відповідно до рахунку № 00256812 від 02.02.2015, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.02.2015;

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015р. на суму 4 365,75 грн., відповідно до рахунку № 00262498 від 06.03.2015, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.03.2015;

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за квітень 2015 на суму 4 084,54 грн., відповідно до рахунку № 00268260 від 06.04.2015, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.04.2015.

Із матеріалів справи судом вбачається, що позивачем було виставлено рахунки на сплату відповідних платежів: рахунокфактура № 00256812 від 02.02.2015 на суму 5 776,40 грн., рахунокфактура № 00262498 від 06.03.2015 на суму 7 149,00 грн., рахунокфактура № 00268260 від 06.04.2015 на суму 6 720,06 грн.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надані докази оплати вказаної заборгованості повністю або частково.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до статті 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 11994,39 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦКУ, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен "передати Позивачеві у разі порушення боржником зобов'язання відповідно до ст. 549 ЦКУ. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГКУ, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Договором передбачені штрафні санкції у вигляді фіксованих штрафів у випадку несплати виставлених рахунків у встановлений строк відповідно до п. 8.2.2., а також пеня у розмірі 10 % річних за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

В п. 8.2.1. договору вказано, що у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються наступні штрафні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

За таких обставин, суд, прийшов до висновку, що штрафні санкції, які встановлені договором, є пенею.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Ст. 3 цього ж закону передбачено, що розмір пені, передбачений ст. 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 232 ч. 6, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, з урахуванням кожного окремого лізингового платежу, періоду прострочення, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1932,06 грн. є правомірними, оскільки ґрунтуються на умовах договору, відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджені обґрунтованим розрахунком.

Пунктом 8.2.2 договору сторони передбачили штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем (пункт 8.3.1 цього контракту): еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).

Пунктом 20.4 договору сторони погодили, якщо інше прямо не передбачено контрактом, усі повідомлення сторони відправляють за адресою, вказаною у контракті у письмовій формі особисто, кур'єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладеного з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта" або кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром). Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового відправлення/відмови адресата від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта", кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення кур'єром або поштою).

Як свідчать матеріали справи, належних та допустимих доказів надсилання позивачем вимог на адресу відповідача, як це передбачено пунктом 20.4 договору, позивач не надав, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у сумі 1627,53 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, суд апеляційної інстанції визнає вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат такими, що підлягають повному задоволенню в сумах 579,62 грн. та 5022,22 грн. відповідно.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 14463,48 грн.

Як вже зазначалося, відповідач повинен був повернути об'єкт лізингу до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

З матеріалів справи вбачається, що 19.08.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис нотаріуса № 1467 про повернення обєкта лізингу (а.с. 57).

26.08.2015 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення обєкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1467 від 19.08.2015 (а.с. 58).

Відповідач у добровільному порядку не повернув позивачу обєкт лізингу в передбачений договором строк. Проте, об'єкт лізингу було вилучено у відповідача 27.08.2015 року, що підтверджується Актом державного виконавця від 01.09.2015 (а.с. 59).

Відповідно до п. 6.18 Умов лізингу, сторони погоджуються, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг Україна відповідно до пункту 12, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Враховуючи наведені норми та те, що сторонами за взаємною згодою визначено саме такі умови договору (п. 6.18), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача плати за фактичний час користування об'єктом лізингу.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Вищим господарським судом України в постанові від 26.04.2017 у справі № 913/1051/16.

Колегія суддів зазначає, що наданий позивачем розрахунок повністю підтверджує правомірність заявленої до стягнення плати за фактичний час користування обєктом лізингу в сумі 14463,48 грн. за травень 2015 року - серпень 2015 року, в звязку з чим позовні вимоги в зазначеній частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 36 986,39 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Правомірність стягнення з відповідача 36 986,39 грн. аргументована Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" необхідністю залучення третіх осіб для вилучення транспортного засобу у відповідача (отримання юридичних послуг у ТОВ "Юридична компанія "Трепл Сі"), здійснення дії з його зберігання (отримання послуг зберігання від ТОВ "Автосоюз") та звернення до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" задля отримання послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді

Як було встановлено судом вище, з огляду на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" зобовязань в частині виплати лізингових платежів договір є розірваним з 12.06.2015 року. Втім, як встановлено матеріалами справи та не заперечувалось з боку відповідача, Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" не було здійснено самостійне повернення обєкта лізингу.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що 19 серпня 2015 року на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1467 було зобовязано Товариство з обмеженою відповідальністю "Постман" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" обєкт лізингу.

26.08.2015 року Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1467.

Згідно до інформації, викладеної в Акті державного виконавця від 01 вересня 2015 року державним виконавцем Тущенко П.Л. було вилучено у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" обєкт фінансового лізингу та передано стягувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" за участю його представника.

Як зазначає позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" було укладено договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21 червня 2012 року з метою отримання послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення обєкта лізингу. Виплачена ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" сума гонорару за надані послуги (з врахуванням ПДВ) визначається позивачем як сума збитків, яка підлягає відшкодування з боку лізингоодержувача.

У відповідності до пункту 13.5 договору, лізингоодержувач повинен відшкодувати будь-які витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" у звязку з вилученням (поверненням) обєкта лізингу, у тому числі витрати, повязані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги повязані з вилученням обєкта лізингу.

Однак в даному випадку матеріалами справи підтверджується надання послуг, повязаних з вилученням обєкта лізингу, як того передбачають приписи пункту 13.5 договору, державним виконавцем ВДВС України в порядку Закону України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів звертає увагу, що Акти наданих послуг № 360 за 19 серпня 2015 року (а.с.71), № 384 від 03 вересня 2015 року (а.с.75) не містять інформацію з приводу переліку дій, проведених ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", спрямованих на вилучення обєкта лізингу.

В той же час, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується реалізація процедури вилучення обєкта лізингу у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" саме державною виконавчою службою Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1467, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".

Актом державного виконавця від 01 вересня 2015 року підтверджується вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" обєкта фінансового лізингу державним виконавцем Тущенко П.Л. за участю саме представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".

Відтак, матеріалами справи не підтверджується проведення ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" будь-яких дій, як повязаних з безпосереднім вилученням обєкта лізингу, так і реалізацію послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення обєкта лізингу, що унеможливлює відшкодування виплаченої їм суми гонорару в порядку пункту 13.5 договору.

Не погоджується колегія суддів з визначенням виплаченої позивачем ТОВ "Автосоюз" суми за надання послуг зі зберігання обєкта фінансового лізингу після його вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", як збитків.

Слід зазначити, що приписами договору не передбачений обовязок відповідача здійснювати оплату послуг зі зберігання (стоянки) повернутого автомобільного транспорту.

При цьому фінансового лізингу не вибув із власності лізингодавця, та після розірвання договору був повернутий останньому. Отже, позивач і під час дії договору, так і після вилучення автомобільного транспорту був єдиним власником і відповідно мав весь обсяг прав та обов'язків власника.

Зміст статті 322 ЦК України встановлює обов'язок власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном.

Відтак, витрати зі зберігання (стоянки) автомобіля є витратами, які несе Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з утримання свого майна і не можуть розглядатись в контексті збитків, спричинених неналежним виконанням лізингоодержувачем грошових зобовязань.

Поряд з цим колегія суддів вважає також безпідставними позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат на оплату юридичних послуг в розмірі 6 000,00 грн.

Заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридично-консультаційних послуг (Договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012) в розмірі 30 586,39 грн., витрат на оплату послуг з відповідального зберігання (договір відповідального зберігання від 01.09.2014) в розмірі 400,00 грн. та витрат на отримання юридичних послуг (договір № 17/2010 від 09.06.2010) в розмірі 6 000,00грн., які, як зазначає позивач, він поніс у звязку із неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобовязань не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеної в оглядовому листі від 14.01.2014р. № 01-06/20/2014 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків.

У звязку з чим, вимога про стягнення збитків в розмірі 36 986,39 грн. не відповідає вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не доведено причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками, а тому є безпідставною, необґрунтованою, задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, колегія суддів, діючи в межах повноважень, наданих суду апеляційної інстанції у відповідності з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що господарський суд Харківської області відповідно до наявних у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, а позивач згідно з чинним цивільним та господарським законодавством документально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог до відповідача.

А отже рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2017 року по справі № 922/4666/16 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи позивача, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2017 року по справі № 922/4666/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.