Постанова № 66536278, 15.05.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2017 р.Справа № 916/1651/13Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

Суддів: Гладишевої Т.Я., Ярош А.І.

(Склад колегії суддів змінено на підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.03.2017р.)

Секретар судового засідання: Маленкова О.П.

За участю представників сторін:

від прокуратури - Риженко М.Ю., за посвідченням;

від позивача-1 - Дідух С.П., за довіреністю;

від позивача-2 - Косташенко В.А., за довіреністю;

від третьої особи-6 - ОСОБА_4, за довіреністю;

Інші представники учасників процесу у судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України

на рішення Господарського суду Одеської області від 27 грудня 2016 року

по справі № 916/1651/13

за позовом Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі:

1. Міністерства оборони України

2. Квартирно-експуатаційного відділу м. Одеси

до Лиманської районної державної адміністрації Одеської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. ОСОБА_5

2. ОСОБА_6

3. ОСОБА_7

4. ОСОБА_8

5. ОСОБА_9

6. ОСОБА_10

про визнання незаконним та скасування розпорядження

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Позивач-1) та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (далі - Позивач-2) до Господарського суду Одеської області з позовом до Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Відповідач) про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 11.03.2004р. № 201 «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам України ОСОБА_7, ОСОБА_6, та іншим, згідно додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване розпорядження протиправно, без наявності відповідних повноважень, прийнято відносно земельних ділянок, що належать до земель оборони, що порушує право державної власності на землю, спричиняє шкоду інтересам держави внаслідок незаконного вилучення земель державної власності, та порушує права Міністерства оборони України, органу уповноваженого на управління державним майном, у тому числі земельними ділянками. Крім того, оспорюваним розпорядженням земельна ділянка була віднесена до земель комунальної власності Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, чим порушено право Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси на постійне користування нею на підставі Державного акту серії НОМЕР_1 від 1983 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31 липня 2013 року по даній справі залучено до участі у справі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (Том І, а.с. 117-118).

Крім того, ухвалою Господарського суду Одеської області від 30 листопада 2016 року по даній справі залучено до участі у справі ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (Том V, а.с. 118-122).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27 грудня 2016 року по справі № 916/1651/13 (головуючий суддя Шаратова Ю.А., судді: Зайцев Ю.О., Щавинська Ю.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване розпорядження є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для власників земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельними ділянками, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах, що відповідає висновку Верховного Суду України (постанова від 19.10.2016р. по справі № 916/187/15-г).

Не погодившись із зазначеним рішенням, Заступник військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати судове рішення як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вважає висновок суду першої інстанції щодо застосування правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 19.10.2016р. по справі № 916/187/15-г необґрунтованим та незаконним, оскільки правовідносини між сторонами у справі № 916/187/15-г, по якій Верховним Судом України зроблено правовий висновок, та у даній справі не є аналогічними.

Більш детальніше доводи зазначені у скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник третьої особи ОСОБА_10 просить залишити рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19 січня 2017 року колегією суддів у складі головуючого судді Ліпчанської Н.В., суддів: Лисенко В.А., Діброви Г.І. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В зв'язку з перебуванням у відрядженні головуючого судді Ліпчанської Н.В. з 12 березня по 18 березня 2017 року та судді-члена колегії Діброви Г.І. з 13 березня по 16 березня 2017 року призначено повторний автоматичний розподіл судової справи, яка передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Лисенко В.А., суддів: Гладишевої Т.Я., Ярош А.І. та прийнята до провадження у зміненому складі суддів відповідною ухвалою від 14.03.2017р.

В судове засідання, яке призначене на 15 травня 2017 року, не з'явився представник Лиманської районної державної адміністрації Одеської області, а також не з'явились представники третіх осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, не скористалися наданим їм ст. 22 ГПК України правом.

Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.

Пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутністю вищезазначених представників відповідача та третіх осіб.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивачів та третьої особи-6, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступників висновків.

За приписами ст. 101 ГПК України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 11 березня 2004 року головою Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області прийнято розпорядження № 201 «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам України ОСОБА_7, ОСОБА_6, та іншим, згідно додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради» (Том І., а.с. 45-46, 70-71).

Вищезазначеним розпорядженням затверджено проект відведення земельних ділянок громадянам України ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_14 та ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу на території Красносільської сільської ради. Передано зазначеним громадянам земельні ділянки площею по 1,0 га, загальною площею 4,0 га, ріллі із земель запасу сільськогосподарського призначення, у власність для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради.

На підставі вказаного розпорядження голови Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 11.03.2004р. № 201 інженером ДП «Одеського інституту землеустрою» ОСОБА_15 08.06.2004р. складено Акти встановлення в натурі меж земельної ділянки, наданої для ведення особистого селянського господарства громадянам ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (Том І., а.с. 47-50).

Крім цього, на підставі розпорядження голови Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 11.03.2004р. № 201 видано:

- ОСОБА_6 - Державний акт від 16.11.2004р. на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3 площею 1,00 га, кадастровий номер НОМЕР_2, у межах згідно з планом, яка розташована на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400201;

- ОСОБА_14 - Державний акт від 16.11.2004р. на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4 площею 1,00 га, кадастровий номер НОМЕР_5, у межах згідно з планом, яка розташована на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400198;

- ОСОБА_7 - Державний акт від 16.11.2004р. на право власності на земельну ділянкуНОМЕР_7 площею 1,00 га, кадастровий номер НОМЕР_6, у межах згідно з планом, яка розташована на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400200;

- ОСОБА_5 - Державний акт від 16.11.2004р. на право власності на земельну ділянку НОМЕР_8 площею 1,00 га, кадастровий номер НОМЕР_9, у межах згідно з планом, яка розташована на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400199 (Том І., а.с. 81-84).

Вищевказане розпорядження і є предметами позову у даній справі.

Судовою колегією встановлено, що у 1983 році виконавчим комітетом Комінтернівської районної Ради народних депутатів видано Чабанській квартирно-експлуатаційній частині Державний акт на право користування землею серії НОМЕР_10, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 35. Відповідно до вказаного державного акту за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною як за землекористувачем закріплюється в безстрокове і безоплатне користування 4 382,6 гектарів землі в межах згідно плану землекористування (Том І., а.с. 101-102).

З висновку експерта № 193/16 за результатами проведеної комплексної судової земельно-технічної експертизи у справі № 916/1651/13, складеного 10.08.2016 судовим експертом Чорною Ю.П., проведеної за час розгляду справи в суді першої інстанції, вбачається, що в результаті проведеного обстеження та виконання топографічних вишукувань інженером-землевпорядником ОСОБА_11 концерну «Камелот», які були залучені ухвалою суду від 13.05.2016р. до проведення судової земельно-технічної експертизи по справі, складено Технічний звіт з топографічних вишукувань за адресою: АДРЕСА_1, 2016 рік.

У відповідності до вказаного Технічного звіту, з урахуванням матеріалів справи № 916/1651/13, експертом було встановлено, що земельні ділянки, які надані у власність громадянам, а саме:

1. ОСОБА_5 згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.11.2004, серія НОМЕР_11, виданого Комінтернівської районною державною адміністрацією. Кадастровий номер НОМЕР_9;

2. ОСОБА_6 згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.11.2004, серія НОМЕР_12, виданого Комінтернівської районною державною адміністрацією. Кадастровий номер НОМЕР_2;

3. ОСОБА_14 згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.11.2004, серія НОМЕР_13, виданого Комінтернівської районною державною адміністрацією. Кадастровий номер НОМЕР_5;

4. ОСОБА_7 згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.11.2004, серія НОМЕР_14, виданого Комінтернівської районною державною адміністрацією. Кадастровий номер НОМЕР_6, розташовані (перебувають) у межах Державного акту на право користування серія НОМЕР_15 від 1983 року, виданого Чабанській квартирно-експлуатаційній частині, а саме в межах земельної ділянки військового містечка Красносілка-10, розташованого на території Красносільскої ради (Том ІV, а.с. 125-165).

Вирішуючи питання щодо правомірності або неправомірності оскаржуваного розпорядження, судова колегія звертає увагу на наступне.

За приписами ст.ст. 13, 19 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний суд України в пункті 5 мотивувальної частині рішення від 16.04.2009р № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних актів належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернення до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваним законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладання договору оренди землі.

Верховним судом України у постанові від 11.11. 2014 р. у справі № 21 - 405 а 14 зазначено, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність або та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваним законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Верховний Суд України у вказаній постанові дійшов висновку, зокрема, що приймаючи до уваги те, що розгляд позову про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженого органу, не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), підстави для задоволення позову про визнання цього рішення незаконним та скасування відсутні.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що розпорядження голови Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 11.03.2004р. № 201 «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам України ОСОБА_7, ОСОБА_6, та іншим, згідно додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради» є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Тому скасування такого акту не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватись за нормами цивільного законодавства.

Тому обраний прокурором спосіб захисту не відновлює порушеного права, оскільки у разі задоволення позову з даними вимогами право користування земельною ділянкою не припиняється. Саме тому, позов, предметом якого є лише розпорядження відповідача, не може бути задоволений.

Аналогічний висновок містіться у Постанові Верховного суду України від 30 вересня 2015 року. Такого ж висновку додержується Вищий господарський суд України у постанові № 916/1023/13 від 21 червня 2016 р.

Востаннє Постановою від 06 липня 2016 року у справі № 916/876/13 за позовом Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про визнання недійсним та скасування розпорядження від 28 грудня 2007 р. № 398/А -2007 , яким затверджено проекти землеустрою та надано в оренду третім особам земельні ділянки із земель запасу Веселодоліської сільської ради Верховний суд України остаточно визначився із правовою позицією та підкреслив, що позов, предметом якого є визнання недійсним розпорядження органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу в оренду земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово із прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для орендарів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Положеннями ст. 111-28 ГПК України передбачено, що рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно - правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Крім того, згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. Перший протокол ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016р. у справі № 924/1025/14. Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111- 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Рішенням Європейського суду з права людини «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» від 24.06.2003р. № 44277/98 встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Тому приймаючі до уваги правові інтереси третіх осіб, на захист прав яких вказує Вищий господарський суд Україні по справі № 916/5175/14, судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи та наданим доказам, порушень норм матеріального і процесуального права не допустив, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з таким апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 п. 1, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 27 грудня 2016 року по справі № 916/1651/13 - залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 17.05.2017р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя Т.Я. Гладишева

Суддя А.І. Ярош