Ухвала суду № 66534858, 24.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2017 року м. Київ К/800/10258/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Борисенко І.В. Олендер І.Я.,за участю секретаря судового засідання:Калініна О.С.,за участю представників позивача:Бевзи В.І.,відповідача:Гучка В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2013 року

у справі №2а-4292/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 12 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2013 року, задовольнив позовні вимоги позивача, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 17 травня 2006 року № 0003832311/0, від 01 червня 2006 року № 0003832311/1, від 30 жовтня 2006 року № 0003832311/2, від 29 грудня 2006 року № 0003832311/3.

Вважаючи, що вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи відповідача провели планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 18 квітня 2005 року по 31 грудня 2005 року, про що склали акт від 03 травня 2006 року №178/23-10/33500195, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.2.2 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств; підпункту 6.1.1 пункту 6.1, підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв, зокрема податкове повідомлення-рішення від 17 травня 2006 року № 0003832311/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 2 516 040,00 грн., з яких 1 397 800,00 грн. за основним платежем, 1 118 240,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 01 червня 2006 року №0003832311/1, від 30 жовтня 2006 року № 0003832311/2 та від 29 грудня 2006 року №0003832311/3, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про неправомірне включення позивачем до складу витрат перевіреного податкового періоду витрат понесених у результаті виконання господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «ТНК-ВР Україна», ТОВ «Оіл Менеджмент груп», ТОВ ПКФ «Калина ЛТД», ТОВ «ТНК-Збут».

Крім того, за висновками податкового органу, позивач в порушення вимог підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з платіжними дорученнями добровільно перерахував суми грошових коштів неприбутковим організаціям, які включив до складу валових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат перевіреного податковим органом податкового періоду.

Як вбачається із матеріалів справи 30 травня 2005 року між позивачем та ТОВ «ТНК-ВР Україна» було укладено договір № 29 про надання послуг та виконання робіт, згідно з умовами якого ТОВ «ТНК-ВР Україна» зобов'язався надати позивачу послуги та/або виконати роботи, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги та/або роботи.

Перелік робіт і послуг, які надаються згідно з умовами договору № 29, встановлений додатками до цього договору.

Актами наданих послуг/виконаних робіт підтверджується, що за договором № 29 у липні-грудні 2005 року позивачу надано послуги консалтингу на загальну суму 2 497 141,70 грн., у тому числі податок на додану вартість - 416 190,28 грн.

Також 01 липня 2005 року між позивачем і ТОВ «ТНК-ВР Україна» укладено договір № 0149 про надання інформаційно-консультаційних послуг і виконання робіт, згідно з умовами якого ТОВ «ТНК-ВР Україна» зобов'язався надати позивачу інформаційно-консультаційні послуги та/або виконати роботи, а позивач зобов'язався прийняти і оплатити такі послуги та/або роботи. Перелік робіт і послуг, які надаються згідно з умовами договору № 0149, встановлений додатками до цього договору.

Актами приймання-передачі наданих послуг/виконаних робіт підтверджується, що за угодою № 0149 у серпні та жовтні 2005 року позивачу надано послуги на загальну суму 9 260,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 1 543,33 грн.

Також 01 червня 2005 року між позивачем та ТОВ «Оіл Менеджмент груп» укладено договір № 4-05/У про надання інформаційно-консультаційних послуг, згідно з умовами якого позивач доручив і зобов'язався оплатити, а ТОВ «Оіл Менеджмент груп» - надати інформаційно-консультаційні послуги, визначені у додатках до договору.

Актами наданих послуг/виконаних робіт підтверджено надання у липні-грудні 2005 року послуг за угодою № 4-05/У на суму 6 058 800,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 1 009 800,00 грн.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статі 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач формував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою цим підприємствам вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Матеріалами справи повністю підтверджено, що надані позивачу, згідно з договорами №29, № 4-05/У, № 0149 послуги на суму 7 137 668,09 грн., безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Водночас, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу валових витрат спірних сум податку по господарським операціям з ТОВ «ТНК-ВР Україна», ТОВ «Оіл Менеджмент груп».

Крім того, висновками судово-економічної експертизи від 30 березня 2007 року №1845/2135/2136 підтверджено нормативну та документальну обґрунтованість віднесення витрат у розмірі 7 137,70 тис. грн. до складу валових витрат.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 01 липня 2005 року між позивачем і ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» укладено договір придбання нафтопродуктів № 3-05/К, за умовами якого ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» зобов'язалося передати, а позивач прийняти та оплатити нафтопродукти в кількості, за цінами та строками поставки відповідно до умов договору.

Крім того, 01 липня 2005 року між позивачем і ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» укладено договори поставки нафтопродуктів № 33-05/ПДж, № 34-05/ПДж, № 35-05/ПДж, відповідно до умов яких, позивач зобов'язався передати, а ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» прийняти та оплатити нафтопродукти на базисі поставки, в кількості, по номенклатурі, цінах та у строки поставки, згідно умов договорів та додатків до них, які є невід'ємними частинами договорів. Додатковими угодами визначено, що у зв'язку з реорганізацією ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» шляхом перетворення в ЗАТ «Калина ЛТД», яке є повним правонаступником ТОВ ПКФ «Калина ЛТД», покупцем по зазначених договорах слід вважати ЗАТ «Калина ЛТД».

Податковий орган вважає, що позивач неправомірно включив до складу валових витрати суму 2 767,80 тис. грн., що виникла внаслідок реалізації нафтопродуктів за цінами нижчими цін їх придбання, оскільки, на думку відповідача, дані витрати не пов'язані з веденням господарської діяльності та не направлені на одержання доходу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що для нафтопродуктів, з якими здійснювалися господарські операції, на підставі договорів № 3-05/К, № 33-05/ПДж, № 34-05/ПДж, № 35-05/ПДж, на момент проведення таких операцій не встановлено регулювання цін і тарифів. Отже, відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення» та статті 190 Господарського кодексу України, до нафтопродуктів, з якими позивачем та ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» проводилися господарські операції, мають застосовуватися вільні ціни, визначені суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Судами встановлено, що господарські операції позивачем з ТОВ ПКФ «Калина ЛТД» (ЗАТ «Калина») не перевищили вказаного ліміту, та відсутні порушення щодо продажу товарів не за звичайними цінами.

Крім того, висновком судово-бухгалтерської експертизи від 30 березня 2007 року №1845/2135/2136 підтверджено нормативну та документальну обґрунтованість віднесення вказаних сум до складу валових витрат.

Також, податковим органом не виконаного свого обов'язку щодо порівняння цін з цінами за умовами договорів у співставних умовах, не з'ясовано на кожний період оптові ціни на нафтопродукти, не визначено, за якими конкретно угодами були занижені ціни.

Крім іншого, на виконання зобов'язань за договором від 27 квітня 2005 року № 0187-05/ЮР, договором уступки прав вимоги від 27 квітня 2005 року, 213 субліцепзійними договорами, 01 червня 2005 року між позивачем і ТОВ «ТНК-Збут» було укладено договір № 0005-05/У про надання послуг.

За умовами договору «ТНК-Збут» зобов'язалося надати позивачу послуги з відбору проб і контролю якості нафтопродуктів на нафтобазах і автозаправних станціях на умовах, встановлених договором і додатками до нього, які є невід'ємною частиною договору. Пунктом 1.3 договору передбачено, що послуги з відбору проб і контролю якості нафтопродуктів надаються виконавцем (ТОВ «ТНК-Збут») на автозаправних станціях та/або нафтобазах, з якими у позивача укладені субліцензійні договори.

На виконання умов договору «ТНК-Збут» уклало договори з субпідрядними організаціями, зокрема, ТОВ «Бі Ес Ай Інспекторейт» (договір №33-05 ПЦ від 01 липня 2005 року) та ТОВ «Випробувальний центр паливно-мастильних матеріалів» (договір №34-05 ПЦ від 01 липня 2005 року), відповідно до яких ТОВ «Бі Ес Ай Інспекторейт» та ТОВ «Випробувальний центр паливно-мастильних матеріалів» здійснювали безпосередній відбір та аналіз проб па автозаправних станціях.

Відповідно до пункту 2.3 договору № 0005-05/У, позивач здійснює оплату послуг ТОВ «ТНК-Збут» щомісячно до закінчення місяця, наступного за звітним, за фактом надання послуг, на підставі підписаного сторонами акту наданих послуг.

Надання послуг за договором № 0005-05/У підтверджується актами виконаних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи. Відповідно до зазначених актів, у період з липня до грудня 2005 року за договором № 0005-05/У позивач одержав послуги на загальну суму 2 934 200,00 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 489 033,33 грн.

Факт надання послуг за договором № 0005-05/У підтверджується також актами відібрання проб нафтопродуктів та паспортами якості, що видавалися ТОВ «Бі Ес Ай Інспекторейт» та ТОВ «Випробувальний центр паливно-мастильних матеріалів» на користь ТОВ «ТНК-Збут», а в подальшому передавалися від ТОВ «ТНК-Збут» на користь позивача.

Судами обґрунтовано встановлено, що здійснення контролю за якістю нафтопродуктів, які реалізуються з використанням знаку для товарів і послуг «ТНК», безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю позивача, оскільки зобов'язання здійснювати контроль якості нафтопродуктів безпосередньо випливає із статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», умов договору уступки прав вимоги від 27 квітня 2005 року, 213 субліцензійних договорів.

Правомірність включення позивачем сум до складу валових у розмірі 2 445 166,67 грн., понесених у зв'язку з виконанням договору № 0005-05/У, також підтверджується висновком судово-бухгалтерської експертизи від 30 квітня 2007 року № 1845/2135/2136.

Ще однією підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток, слугував висновок контролюючого органу про те, що позивач згідно платіжних доручень №№ 2240, 2241, 2242, 2243, 2244, 2245, 2246, 2247, 2248 добровільно перерахував 160,0 тис грн. неприбутковим організаціям.

Відповідач стверджує, що позивач, в порушення вимог підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включив зазначені витрати до складу валових витрат.

На підставі наданої позивачем виписки банку від 13 грудня 2005 року судами встановлено, що 13 грудня 2005 року позивач платіжними дорученнями №№ 2241, 2242, 2243, 2244, 2245, 2246, 2247, 2248 перерахував на користь неприбуткових організацій грошові кошти загальною сумою 145,0 тис грн. Крім того, позивачем надана виписка банку від 13 грудня 2005 року, яка свідчить про те, що платіжним дорученням № 2240, на яке є посилання в акті перевірки, перераховано 2 777,0 тис. грн. на користь ТОВ «Линос» в оплату нафтопродуктів, одержаних за договором № 1-05/к/146. Відтак, судами обґрунтовано встановлено, що в акті перевірки відповідач неправильно визначив суму коштів, перерахованих позивачем на користь неприбуткових організацій.

Відповідно до підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у пункті 7.11 статті 7 цього Закону, сума коштів, що перераховані юридичним особам, у тому числі неприбутковим організаціям - засновникам постійно діючого третейського суду у розмірі, що перевищує два відсотки, але не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.

Аналізуючи вказані приписи, можна зробити висновок про те, що з огляду на державну реєстрацію позивача 18 квітня 2005 року, кошти в сумі 145,0 тис. грн., перераховані позивачем на користь неприбуткових організацій, не могли бути віднесені до складу валових витрат, оскільки оподаткований прибуток позивача за 2004 рік взагалі не існував.

Крім того, відповідно до даних декларації з податку на прибуток підприємства за 2005 рік позивача, рядок 04.8 не заповнено, що свідчить про те, що 145,0 тис. грн., перераховані позивачем на користь неприбуткових організацій, до складу валових витрат не включалися.

Висновком судово-бухгалтерської експертизи від 30 березня 2007 року №1845/2135/2136 також підтверджено, що позивач не включав до складу валових витрат витрати у розмірі 160,0 тис. грн., понесені у зв'язку з перерахуванням коштів неприбутковим організаціям.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі №2а-4292/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.