Постанова № 66534807, 03.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2017 р. м. Київ К/800/58080/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року

у справі №817/2931/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веснянка»

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Веснянка» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 26 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправними дії відповідача, які полягають у формуванні в акті про результати проведення позапланової виїзної перевірки позивача від 02 квітня 2013 року №183/22-200/13980626 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 січня 2013 року висновків про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді. Визнав протиправними дії позивача, які полягають у формуванні в акті про результати проведення позапланової виїзної перевірки позивача від 02 квітня 2013 року №183/22-200/13980626 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 січня 2013 року висновків про відсутність поставок товарів (об'єктів оподаткування) по операціям з придбання та продажу товарів (робіт, послуг) позивача та встановлення перевіркою «нереальних» господарських операцій з продажу товарів (робіт, послуг), оскільки вони укладені без наміру викликати правові наслідки, що обумовлені ними та спрямовані на незаконне заволодіння майном держави у вигляді заниження об'єкту оподаткування та несплати податків до бюджету. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 34, 41 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 78.4 статті 78, пункту 81.1 статті 81, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України провели позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 січня 2013 року, про що склали акт від 02 квітня 2013 року №183/22-220/13980626, яким встановили неможливість реального здійснення позивачем фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді та порушення позивачем вимог пункту 44.1. статті 44, пункту 137.1 статті 137, пункту 137.4 статті 137 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем безпідставно сформовано дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) по операціям продажу товарів (робіт, послуг) для контрагентів - покупців в сумі 2 024 959,00 грн.; пункту 44.1 статті 44, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено валові витрати та витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в сумі 2 002 514,00 грн.; пункту 44.1. статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, у результаті чого, безпідставно сформовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 436 123,00 грн.; пункту 44.1. статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого, завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 417 646,00 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними в акті перевірки, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків наведених в акті перевірки про встановлення порушень вимог Податкового кодексу України, є здійснення та декларування позивачем господарських операцій з постачання товарів (робіт, послуг) від контрагентів - постачальників, які на думку контролюючого органу мають ознаки сумнівності: ТОВ «Центр нових будівельних технологій» «Юпітер-Південь», ТОВ «Дом і К», ТОВ «Інтенсивник Плюс»; ПП «Прайм-БУД-ММ», ПП «Приват екосистема», ТОВ «Сенеж Донецьк», ПП «Восход», ТОВ «Матадор», ПП «АТМ», ТОВ «Тамма».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності підстав для встановлення порушень зафіксованих в акті перевірки. Крім того, дослідивши фінансово-господарські взаємовідносини позивача з його контрагентами, суди дійшли висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат перевірених податкових періодів на підставі реально виконаних угод.

Водночас, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Таким чином, у контексті наведених приписів процесуального Закону до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Втім, оскаржувані дії по формуванню висновків перевірки не призвели до порушення прав позивача. Так, самі по собі висновки акта перевірки не породжують у платника будь-якого додаткового обов'язку та не позбавляють його можливості реалізації своїх прав, у тому числі у сфері оподаткування. За відсутності прийняття податкового повідомлення-рішення обсяг прав та обов'язків платника за наслідками проведення податкової перевірки залишається незмінним.

Якщо платник погоджується з висновками акта перевірки щодо виявлених правопорушень, за умови, що такі порушення призвели до викривлення стану розрахунків з бюджетом, платник не позбавлений права у подальшому самостійно виправити відповідні помилки (у тому числі і шляхом подання уточнюючого розрахунку). В іншому випадку (у разі незгоди платника з відповідними висновками) жодних обов'язків за фактом проведення перевірки у платника не виникає.

Відповідно до положень підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

За змістом приписів статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Згідно пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).

Таким чином, акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС.

Згідно абзацу четвертого пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, у разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При цьому, акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів.

Крім того, висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої заперечення до відповідного акту, які можуть бути в подальшому враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Висновки ж посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків. Питання щодо визначення грошового зобов'язання платників податків за результатами перевірок, відповідно до статі 58 Податкового кодексу України, вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку.

Згідно з пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами перевірки відповідачем податкові повідомлення-рішення не приймались.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає необґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки дії податкового органу щодо встановлення факту заниження податкових зобов'язань позивача, зазначених в акті перевірки, не порушують суб'єктивних прав та/або інтересів позивача у відповідних правовідносинах.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але невірно застосували норми матеріально права, що призвело до постановлення незаконних судових рішень, вважає за необхідне скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області задовольнити.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі №817/2931/13-а скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.