Ухвала суду № 66534196, 03.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2017 року м. Київ К/800/1315/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року

у справі №2а-1606/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій-К ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Меркурій-К ЛТД» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 20 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року, задовольнив адміністративний позов частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 24 січня 2012 року №0000432311 у частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 447 686,00 грн. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 24 січня 2012 року №0000422311. В іншій частині позовних вимог - відмовив.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати у частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Позивач письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 23 вересня 2009 року по 30 вересня 2011 року, про що склали акт від 10 січня 2012 року №114/23-11/36715391, яким встановили порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.3 та 7.2.6 пункту 7.2, пунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 538 288,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 3 372,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 24 січня 2012 року №0000432311, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 658 667,00 грн., з яких 538 288,00 грн. - основний платіж, 120 379,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та №0000422311, яким зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 3 272,00 грн.

Скаржником оскаржено рішення судів попередніх інстанцій у частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 січня 2012 року №0000422311 повністю та №0000432311 у частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 447 686,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень у зазначеній частині слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту, суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Ергономіка», ТОВ «Будівельна Компанія «Адоніс» та ТОВ «ТВК Будтехмонтаж», за правочинами, виконання яких не спричиняє настання правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах перевірки контрагентів позивача та наявної податкової інформації, за змістом якої не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами по ланцюгу постачання у перевіряємий період.

Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем включено до складу податкового кредиту звітного періоду за квітень, травень, грудень 2010 року суму податку на додану вартість, нараховану у складі вартості придбання товарів, робіт (послуг) у ТОВ «Ергономіка», ТОВ «Будівельна Компанія «Адоніс», ТОВ «ТВК Будтехмонтаж», зокрема: 60 914,00 грн. (за квітень 2010 року - 27 246,00 грн., за травень 2010 року - 33 668,00 грн.), нарахованих у зв'язку з придбанням у ТОВ «Ергономіка» продуктів харчування на загальну вартість 365 486,00 грн. згідно з договором поставки від 08 січня 2010 року №080110/1; 80 733,00 грн. за грудень 2010 року, нарахованих у зв'язку з придбанням у ТОВ «Будівельна Компанія «Адоніс» робіт з капітального ремонту офісного приміщення загальною вартістю 484 400,00 грн. згідно з договором підряду на капітальний ремонт від 01 вересня 2010 року №25; 230 600,00 грн. за грудень 2010 року, нарахованих у зв'язку з придбанням у ТОВ «ТВК Будтехмонтаж» ремонтних робіт офісного приміщення загальною вартістю 1 153 000,00 грн. згідно з договором від 30 вересня 2010 року №Р1/10.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Будівельна Компанія «Адоніс» на підставі договору від 01 вересня 2010 року №25 про виконання підрядних робіт з капітального ремонту офісного приміщення на вул. Молодогвардійська, 32 у м. Києві.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями локального кошторису, підсумкової відомості ресурсів, актів приймання-передачі виконаних робіт, податкових накладних та платіжних доручень.

Крім того, на підставі договору від 30 вересня 2010 року №Р1/10 між позивачем (замовник) і ТОВ «ТВК Будтехмонтаж» (підрядник) укладено договір про ремонт офісного приміщення на вул. Молодогвардійська, 32 у м. Києві, про фактичне виконання якого свідчать копії локального кошторису, підсумкової відомості ресурсів, акту приймання-передачі виконаних робіт, податкових накладних та платіжних доручень.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ремонтні роботи придбавалися позивачем у зв'язку із спорудженням ним основних фондів (необоротних активів - офісних приміщень) для здійснення господарської діяльності. Основні фонди введені в експлуатацію з 31 березня 2011 року за балансовою вартістю, яка відповідає вартості зазначених вище проведених ремонтних робіт (без ПДВ), про що свідчать акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

Також, у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Ергономіка» на підставі договору поставки від 08 січня 2010 року №080110/1 щодо придбання продуктів харчування на загальну вартість 365 486,00 грн.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних та податкових накладних.

Отримання продукції на склад позивача підтверджується прибутковими накладними, оформленими під кожну партію товару згідно видаткових накладних.

З огляду на те, що спірні правовідносини щодо формування позивачем податкового кредиту виникли у квітні, травні, грудні 2010 року, застосуванню підлягають норми Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджено відповідними податковими накладними.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

З огляду на встановлення судами першої та апеляційної інстанцій реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами та враховуючи, що в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, які складені з дотриманням вимог податкового законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою, позивачем правомірно віднесено спірні суми до складу податкового кредиту перевірених податкових періодів.

Також, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, висновки податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Зважаючи на встановлення судами першої та апеляційної інстанцій факту документального підтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом здійснення господарської діяльності з вказаними контрагентами за спірний період, а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у зазначених частинах.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень у вказаній частині.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року у справі №2а-1606/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.