Ухвала суду № 66533753, 16.05.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2017 р. Справа № 815/2603/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

ОСОБА_1

при секретарі Татарин Б.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Держаної казначейської служби України в Одеській області, про визнання протиправними дій, стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Одеської області про визнання протиправними дій прокуратури Одеської області щодо не нарахування та невиплати заробітної плати за період з 15 липня 2015 року по 25 лютого 2016 року відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»; стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати відповідно до положень, визначених частиною 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру»: за липень 2015 року 12 738 грн., за серпень 2015 року 32 467, 45 грн., за вересень 2015 року 44 072, 20 грн., за жовтень 2015 року 10 603, 16 грн., за листопад 2015 року 36 467, 74 грн., за грудень 2015 року 20 399, 38 грн., всього 156 747, 93 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування судового рішення, в звязку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області №277 від 03 серпня 2007 року позивача призначено на посаду помічника прокурора прокуратури Київського району м. Одеси.

Наказом №886 к від 08 червня 2012 року позивача призначено на посаду прокурора прокуратури Київського району м. Одеси, про що міститься відповідний запис у трудовій книжці позивача.

Наказом заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області №3139 к від 14 грудня 2015 року ОСОБА_2 звільнено з посади прокурора прокуратури Київського району м. Одеси, яку він обіймав тимчасово на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку ОСОБА_3, з 14 грудня 2015 року, у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»).

Наказом заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області №406к від 24 лютого 2016 року змінено наказ №3139к від 14 грудня 2015 року, зокрема датою звільнення зазначено 25 лютого 2016 року (а.с.98).

Із розрахункового листа вбачається, що ОСОБА_2 нараховано заробітну плату:

за липень 2015 року в сумі 7 381, 47 грн., з яких: оклад за вказаний період 624, 91 грн., ОВР 564, 37 грн., доплата за класний чин 46,96 грн., лікарн. 5 днів 1 517, 90 грн., відпустка по календарних днях 3 229, 21 грн., премія згідно наказу 931, 52 грн., надбавка за секретність 62, 49 грн., за вислугу років 134, 37 грн., індексація доходу 259, 74 грн.;

за серпень 2015 року в сумі 7 441, 21 грн., з яких: оклад за вказаний період 1 357, 45 грн., ОВР 1 225, 94 грн., доплата за класний чин 102 грн., лікарн. 1 517, 90 грн., премія згідно наказу 2 381,82 грн., за вислугу років 291, 89 грн., індексація доходу 564, 21 грн.;

за вересень 2015 в сумі 6 968, 60 грн., з яких: оклад за вказаний період 1 597 грн., ОВР 1 442, 28 грн., доплата за класний чин 120 грн., премія згідно наказу 2 802, 14 грн., за вислугу років 343, 40 грн., індексація доходу 663, 78 грн.;

за жовтень 2015 року в сумі 7 290, 66 грн., з яких: оклад за вказаний період 338, 72 грн., ОВР 308, 52 грн., доплата за класний чин 28,57 грн., відп. по кал. днях 5 741,26 грн., премія згідно наказу 599, 41 грн., за вислугу років 73, 45 грн., індексація доходу 200, 73 грн.;

за листопад 2015 року в сумі 14465, 77 грн., з яких: оклад за вказаний період 756, 38 грн., ОВР 688, 16 грн., доплата за класний чин 62,86 грн., відп. по календарних днях 2 963, 54 грн., премія згідно наказу 3008, 25 грн., за вислугу років 163, 85 грн., премія до свята 6 381, 12 грн., індексація доходу 441, 61 грн.;

за грудень 2015 року в сумі 20 852, 34 грн., з яких: оклад за вказаний період 627, 82 грн., ОВР 562, 43 грн., доплата за класний чин 41, 74 грн., вихідна допомога 8 755, 11 грн., компенсація невикористаної відпустки 2 937, 72 грн., лікарн. 5 днів 1 367, 80 грн., лікарн. ФСС 2015 4 376, 96 грн., премія згідно наказу 2 048, 85 грн., вислуга років 133, 91 грн.;

за січень 2016 року в сумі 8 345, 20 грн., з яких: лікарн. 5 днів 2 822, 10 грн., лікарн. ФСС 5 523, 10 грн.;

за лютий 2016 року в сумі 6 925, 80 грн., з яких: лікарн. ФСС 1 411, 05 грн.; лікарн. по догляду 5 514, 75 грн.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у відповідному розмірі, а отже при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за спірний період відсутні порушення з боку відповідача.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 81 Закону України «Про прокуратуту» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Згідно ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що статтею 81 Закону України «Про прокуратуту» встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у спірному періоді, відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Крім того, пунктом 64 Розділу I Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», що набрав чинності з 01 січня 2015 року, внесено зміни до п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України. Зокрема, установлено, що норми і положення у т.ч. частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Тобто, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що спірні відносини регулюються спеціальним законодавством у сфері бюджетних відносин і саме вони мають пріоритет у застосуванні.

Слід зазначити, що частиною 1 статті 22 Бюджетного Кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно зі ст. 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Статтею 90 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (із внесеними до неї змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763) затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури.

Так, додатком №5 до вищевказаної постанови визначено, що посадовий оклад прокурора районної прокуратури складає 1 294 1 334 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач, як бюджетна установа, зобов'язаний дотримуватися правил бюджетної дисципліни, нормативно-правових актів як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня та дотримуватися ст. 95 Конституції України.

Пунктами 2, 6 Постанови №505 надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на отримання органів прокуратури.

Підпунктом 1 пункту 13 розділу ХІІІ Закону України «Про прокуратуру» доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Оскільки Кабінетом Міністрів України цього зроблено не було, колегія суддів вважає, що у відповідача відсутні повноваження самостійно встановити підвищений посадовий оклад та виплачувати відповідні кошти позивачу.

Враховуючи вищевикладене та ту обставину, що оскільки за період з 02 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №505 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників органів прокуратури, не внесено, а законами України від 28 грудня 2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», видатки на реалізацію положень абзацу частини 2 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників органів прокуратури поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічну позицію висловив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 серпня 2016 року у справі №815/1302/16 та Верховний Суд України у своїх постановах від 30 березня 2016 року (№822/504/13-а), від 12 липня 2016 року (справа № 21-1726а16) та від 13 липня 2016 (справа № 21-1488а16), яка відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язкова для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправними дії прокуратури Одеської області щодо не нарахування та невиплати заробітної плати згідно Закону України «Про прокуратуру» та відповідно стягнення не виплаченої заробітної плати у розмірі 156 747, 93 грн., а відтак доводи апелянта про порушення відповідачем вимог Закону України «Про прокуратуру» при нарахуванні позивачу заробітної плати за період липень - грудень 2015 року є необґрунтованими.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03 червня 2014 року, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Також, згідно рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, згідно з яким однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Також, згідно рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, у звязку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 16 травня 2017 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

ОСОБА_1