Ухвала суду № 66533011, 11.05.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2017 рокуЛьвів№ 876/1500/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Галицької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції (Пустомитівське відділення) Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

09 серпня 2016 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача - Галицької об'єднаної державної податкової інспекції (Пустомитівське відділення) Головного управління ДФС у Львівській області, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.07.2016 № 23394-13.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Галицької об'єднаної державної податкової інспекції (Пустомитівське відділення) Головного управління ДФС у Львівській області від 12.07.2016 № 23394-13.

Постанова мотивована тим, що транспортний податок згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком, встановлення якого віднесено цим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень. Встановлюються місцеві податки виключно відповідними рішеннями місцевих рад. Оскільки до 15.07.2015 місцевою радою не прийнято рішення про встановлення транспортного податку, у позивача відсутній обовязок зі сплати транспортного податку відповідно до п.п.267.2.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України у 2016 році.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги контролюючий орган, зокрема, покликається на те, що 01.01.2015 року набули чинності зміни до Податкового кодексу України, якими передбачено, що платником транспортного податку є фізична особа, яка станом на 01.01.2015 має зареєстрований в Україні власний легковий автомобіль та відповідно до п.п. 267.2.1 п.267.2 ст. 267 Податкового кодексу України зазначений транспортний засіб є обєктом оподаткування. Транспортний податок є обов'язковим місцевим податком, а п.п.267.4 ПК України встановлено єдину ставку податку з розрахунку 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, який є об'єктом оподаткування відповідно до п.п.267.2.1 п.267.1 ст.267 ПК України. Водночас, на думку відповідача, обовязок щодо сплати позивачем у 2016 році транспортного податку встановлений ухвалою Львівської міської ради від 19.01.2015 № 4263 «Про затвердження Положення про транспортний податок».

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2014 року випуску, обєм двигуна 2987, дата здійснення реєстрації: 07.10.2015.

12 липня 2016 року, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №23394-13, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб (код платежу 18011000) в сумі 25000,00 грн, граничним строком для сплати якого зазначено 60 днів з дня вручення (а.с.14).

Позивач, вважаючи податкове повідомлення рішення Галицької об'єднаної державної податкової інспекції (Пустомитівське відділення) Головного управління ДФС у Львівській області від 12.07.2016 № 23394-13 протиправним, звернулася до суду з вимогою про його скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 4.3 статті 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Згідно із пунктом 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі Закон № 71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України, було введено транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України передбачено, що є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше пяти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Згідно підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Законом № 71-VIII було запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із п. 10.2 ст. 10 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення.

Водночас зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В ситуації із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону щодо реформи набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону щодо реформи, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п.10.2 ст. 10 ПК України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Підтвердженням цього може слугувати п. 4 Прикінцевих положень Закону щодо реформи. Цим пунктом було рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону щодо реформи рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Разом із тим, Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов'язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов'язковим.

Згідно з пп. 12.3.5 п. 12.3. ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми чітко вбачається, що її диспозиція (тобто справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки) застосовується за наявності відповідної гіпотези, тобто в разі, якщо відповідне рішення місцевої ради не було прийнято.

При цьому з системного аналізу норм ст. 12 ПК України випиває, що в пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України йдеться саме про те рішення, яке передбачено попереднім підпунктом, а саме пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

В свою чергу, відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Очевидно, що такими строками є період, передбачений пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України - тобто період прийняття рішення, який завжди передує плановому і не може з ним збігатися.

Наведене безпосередньо передбачено пп. 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 ПК України, згідно з яким до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, зокрема, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України. Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

При цьому з урахуванням змісту норм ПК України Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 ПК України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, сама собою наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.

Враховуючи викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Відповідно, висновок про те, чи скористалася місцева рада своєю компетенцією щодо встановлення місцевого податку, можна зробити лише після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з п. 10.2 ст. 10 ПК України, але не встановила.

Для конкретної правової ситуації щодо запровадження транспортного податку у 2015 році період прийняття рішення місцевою радою - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом із тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися приписи пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Крім того, відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада обєднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обовязковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Разом із цим, транспортний податок у 2015 році передбачав лише одну ставку податку, яка є базовою - 25 тис. грн за кожен легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 ст. 267 ПК України (п. 267.4 ст. 267 ПК України).

Так, запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році, законодавець обмежив дію пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.

Аналогічна правова позиція була висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 30 березня 2017 року у справі № 804/9200/15 (К/800/4451/16).

Таким чином, у відповідача були наявні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом №71-VIII зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків після 01.01.2016 незалежно від прийняття відповідного рішення місцевою радою.

Водночас згідно із ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку дій відповідача щодо відповідності вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 267.6. статті 267 ПК України визначено порядок обчислення та сплати податку.

Відповідно до пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Колегією суддів встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем 12.07.2016, тобто з порушенням порядку, встановленого пп. 267.6.2 п.267.6 ст. 267 ПК України.

На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність нарахування позивачу податкових зобов'язань з транспортного податку за 2016 рік в розмірі 25000,00 грн відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 12.07.2016 №23394-13 прийняте Галицькою об"єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області з порушенням вимог податкового законодавства та принципів, передбачених ч.3 ст.2 КАС України, що має наслідком його скасування.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Крім того, колегія суддів приходить до висновку, що з Галицької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі, встановленому законом, з огляду на таке.

Не погоджуючись із постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року у справі № 813/2758/16, Галицька об"єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області подала на неї апеляційну скаргу.

Оскільки, подана відповідачем апеляційна скарга не відповідала, зокрема, вимогам ч.6 ст.187 КАС України, ухвалою від 02 лютого 2017 року апеляційну скаргу Галицької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишено без руху та надано 30-ти денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення зазначеного недоліку шляхом надіслання на адресу Львівського апеляційного адміністративного суду оригіналу документа про сплату судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги в розмірі 606, 32 грн.

Ухвалою судді Львівського апеляційного адміністративного суду 09 березня 2017 року задоволено клопотання Галицької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги та відстрочено апелянту сплату судового збору за подання апеляційної скарги на зазначену постанову суду першої інстанції до ухвалення судового рішення у справі.

Однак, на час апеляційного розгляду справи судовий збір за подання апеляційної скарги відповідач не сплатив.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що з Галицької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області слід стягнути судовий збір в розмірі 606, 32 грн за реквізитами: одержувач Державний бюджет Галицького району м. Львова, код ЄДРПОУ 38007573, рахунок 31219206781004, банк одержувача ГУДКУ у Львівській області, МФО банку 825014, призначення платежу Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Львівський апеляційний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 34668371 (суду, де розглядається справа).

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Галицької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року у справі № 813/2758/16 без змін.

Стягнути з Галицької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області судовий збір у розмірі 606 (шістсот шість) гривень 32 коп. за реквізитами: одержувач Державний бюджет Галицького району м. Львова, код ЄДРПОУ 38007573, рахунок 31219206781004, банк одержувача ГУДКУ у Львівській області, МФО банку 825014, призначення платежу Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Львівський апеляційний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 34668371 (суду, де розглядається справа).

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4

Ухвала складена в повному обсязі 16.05.2017.