Ухвала суду № 66532858, 16.05.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1159/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

16 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Скаленку Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, треті особи - ОСОБА_4, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича вчинити дії щодо перерахування грошових коштів у сумі 730 000 грн. на рахунок ОСОБА_3 (03022, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) № НОМЕР_2, відкритий в Ощадбанку, ЄДРПОУ 09322277, МФО 322669 для поповнення картки № НОМЕР_3.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2016 позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою відповідачі звернулися із апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 27.11.2013 укладено з публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» №10002004670312 (далі - договір депозитного вкладу).

Відповідно до п. 1.3. зазначеного договору вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п.1.6 договору, та по 02.12.2014 включно.

Пунктом 1.10. договору депозитного вкладу встановлено, що вклад виплачується по закінченню строку розміщення вкладу, зазначеного в п.1.3. договору, шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника з використанням платіжної картки НОМЕР_7, відкритий в установі банку.

Водночас, 03.03.2014 ОСОБА_3, як позикодавцем, та ОСОБА_4, як позичальником, у простій письмовій формі було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник зобов'язався повернути грошові кошти у розмірі 930 000, 00 грн. (далі - договір позики).

Згідно п. 1.4. вказаного договору в якості предмета застави для забезпечення виконання всіх своїх зобов'язань позичальника за договором позики позичальник передає в заставу позикодавцю майнові права на вклад, який знаходиться на рахунку № НОМЕР_4 в публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», МФО 380236, договір застави укладається не пізніше двадцять восьмого листопада дві тисячі чотирнадцятого року.

В подальшому, 28.11.2014 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладеного договір застави, предметом якого є надання заставодавцем (ОСОБА_4.) в заставу майнових прав на вклад, який відкритий в публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» та знаходиться на рахунку НОМЕР_7, включаючи нараховані відсотки, в забезпечення виконання перед заставодержателетелем (позивачем) зобов'язань позичальника - ОСОБА_4, який є за цим договором заставодавцем, в силу чого заставодержатель має право в разі невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених заставою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами позичальника/заставодавця.

Пунктом 2 договору застави визначено, що за цим договором забезпечується виконання в повному обсязі усіх грошових зобов'язань позичальника за договором позики від 03.03.2014.

Вказаний договір посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В.

Між тим, ОСОБА_3 у позовній заяві зазначено, що за наслідком розірвання шлюбу з чоловіком та усною домовленістю з ним щодо розподілу аліментів на утримання спільної дитини, позивачем з ОСОБА_4 укладено додаток до договору позики від 26.11.2014, яким сторони погодили внести зміни до п. 2.4. договору позики від 03.03.2014.

Вказаним додатком до договору, п. 2.4. договору позики від 03.03.2014 викладено в наступній редакції «Позичальник зобов'язується повернути отриману від позикодавця за даним договором суму позики - двадцять восьмого листопада дві тисячі чотирнадцятого року. Позичальник виплачує позику одноразово та в повному обсязі, яка зараховується в якості аліментів на утримання дитини позикодавця - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1».

Матеріалами справи підтверджено, що на час закінчення зобов'язання за договором позики, позичальник - ОСОБА_4 кошти отримані, як позика, позивачу не повернула, з огляду на те, що остання звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. для вчинення виконавчого напису на договорі застави.

Так, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. 24.12.2014 вчинено виконавчий напис, який в подальшому позивачем пред'явлено до примусового виконання органам державної виконавчої служби.

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції ОСОБА_7 відкрито виконавче провадження № 46594276 з примусового виконання виконавчого напису № 10257 від 24.12.2014.

З метою примусового виконання виконавчого напису державним виконавцем скеровано до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» платіжні вимоги № 350/13 від 27.02.2015, №350/13 від 27.04.2015, №350/13 від 10.07.2015.

Відповідно до наявних в справі матеріалів, зазначені платіжні вимоги повернуті до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві без виконання на підставі п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк».

З огляду на вказані обставини, постановою державного виконавця від 03.12.2015 ВП №46594276 виконавчий напис №10257 від 24.12.2014 повернуто стягувачу.

Позивач вважає, що дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича відносно неперерахування коштів в порядку примусового виконання виконавчого напису порушують її права та охоронювані законом інтереси, оскільки, на думку останньої, п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в даному випадку застосуванню не підлягає.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки встановлено обставини першочерговості на задоволення вимог ОСОБА_3, то наявні і підстави для задоволення позовних вимог.

Апелянти у своїй скаргах зазначають, що договір, який був укладений ОСОБА_4 з банком не є за своєю природою таким, на який перераховуються чи можуть перераховуватися аліменти, а також, в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують право ОСОБА_3 на отримання коштів, розміщених в АТ «Дельта Банк» за договором, укладеним з ОСОБА_4, а тому підстав задоволення позову немає.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України» від 02.03.2015 №150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», яким запроваджено тимчасову адміністрацію з 03.03.2015 та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у рубленому акціонерному товаристві «Дельта Банк».

Постановою Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати акціонерне товариство «Дельта Банк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 № 181 «Про порядок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI від 23.02.2012 встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакцій чинній на момент запровадження в банку тимчасової адміністрації у банку) тимчасова адміністрація це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти (п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Уповноважена особа Фонду, це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (п. 17 ч.1. ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Частиною 5 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

При цьому, під час тимчасової адміністрації в силу приписів п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону № 4452-VI не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

В той же час, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку, зокрема, щодо виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, тощо ( п. 4 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

З метою забезпечення виконання зобов'язань банку, передбачених пунктом 1 частини шостої цієї статті, Фонд має право надати банку цільову позику. Виплати за такими зобов'язаннями за рахунок цільової позики Фонду мають розпочатися не пізніше першого місяця з дати запровадження у неплатоспроможному банку тимчасової адміністрації, а для системно важливих банків - не пізніше двох місяців.

Аналіз вказаного вище дає підстави дійти до висновку, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, за виключенням зобов'язання банку щодо виплати аліментів.

Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 є вкладником банку, вклад якої в подальшому переданий ОСОБА_3 в рамках договору застави щодо виконання вимог договору позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 573 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 574 ЦК України).

При цьому, в силу приписів ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (ч. 1 ст. 589 ЦК України).

Водночас, згідно ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» від 02.10.2015 № 2654-XII заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Частиною 2 ст. 33 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 №1255-IV у разі якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, задоволення забезпеченої обтяженням вимоги обтяжувача здійснюється шляхом переказу йому грошової суми, достатньої для повного задоволення цієї вимоги. Такий переказ може здійснюватися банком у порядку договірного списання. Якщо на момент звернення стягнення грошові кошти, які є предметом забезпечувального обтяження, знаходяться у володінні обтяжувача і їх сума перевищує розмір забезпеченої обтяженням вимоги, обтяжувач зобов'язаний повернути надлишок боржнику.

Як було зазначено вище, предметом застави, на який звернуто стягнення був вклад, який відкритий в публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» та знаходиться на рахунку № НОМЕР_4, що відкритий на ім'я ОСОБА_4 в розмірі 953 000, 00 грн.

З вказаного слідує, що предметом забезпечувального обтяження є гроші, задоволення якого здійснюється шляхом переказу обтяжувачу грошової суми, достатньої для повного задоволення цієї мети.

В той же час, матеріалами справи підтверджено, що позивачем, як обтяжувачем з метою реалізації свого права на отримання грошових коштів, які забезпеченні заставою було вчинено виконавчий напис нотаріуса, який в подальшому пред'явлений до примусового виконання.

Однак, колегією суддів встановлено, що платіжні вимоги, в рамках примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, які скеровувалися державним виконавцем уповноваженою особою виконані не були на підставі п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк».

Тобто, уповноваженою особою, було повернуто платіжні вимоги державного виконавця без виконання, зокрема, в зв'язку з не здійсненням задоволення вимог вкладників та інших кредиторів під час дії тимчасової адміністрації в банку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вказані дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича є протиправними, оскільки останнім не було здійснено перевірку правової природи виникнення заявленої до стягнення заборгованості в рамках примусового виконання виконавчого напису нотаріусу.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно пп. 7.1 п. 7 договору застави рухомого майна відповідно до якого, заставодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця (право вищого пріоритету), у тому числі одержати грошові кошти з вкладу заставодавця на утримання дитини заставодержателя, які будуть використовуватися в якості аліментів на утримання дитини.

Таким чином, колегія суддів вважає, що уповноваженою особою не було враховано обставин направлення платіжних вимог, які стосуються сплати аліментів, на яку в контексті п. 4 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не поширюються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

За таких обставин, посилання апелянта на п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону № 4452-VI, як на підставу для повернення платіжного доручення, що сформоване та направлене державним виконавцем в рамках примусового виконання виконавчого напису нотаріусу, є необґрунтованим.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_3 набуто право вищого пріоритету на задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави - вкладу ОСОБА_4 в АТ «Дельта Банк» 29.11.2014, тобто до прийняття постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», як і до прийняття рішення про ліквідацію банку.

Статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, зокрема, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З вказаного слідує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

При цьому, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 4 ст. 55 Конституції України).

Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Тобто, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Частиною 7 ст. 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Україною 27.02.1991 (далі - Конвенція від 20.11.1989) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Разом з цим, в силу приписів ч. 1 ст. 27 Конвенції від 20.11.1989 Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч. 2 ст. 27 Конвенції від 20.11.1989).

Як вже було зазначено, грошові кошти, що забезпечені договором застави спрямовані на утримання дитини позивача ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто є аліментами.

Таким чином, колегія суддів, з метою недопущення порушення прав дитини та забезпечення ефективного способу захисту порушеного права ОСОБА_3 на отримання грошових коштів, як аліментів на утримання дитини, погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність виходу за межі позовних вимог, шляхом визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо повернення платіжних вимог державного виконавця № 350/13 від 27.02.2015, № 350/13 від 27.04.2015, № 350/13 від 10.07.2015.

Водночас, оскільки судом першої інстанції встановлено обставини першочерговості на задоволення вимог ОСОБА_3, то підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича вчинити дії щодо перерахування грошових коштів у сумі 730 000 (сімсот тридцять тисяч) 00 грн. на рахунок ОСОБА_3 (03022, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) НОМЕР_5, відкритий в Ощадбанку, ЄДРПОУ 09322277, МФО 322669 для поповнення картки НОМЕР_6, наявні.

Доводи уповноваженої особи про те, що договір, який був укладений ОСОБА_4 з банком не є за своєю природою таким, на який перераховуються чи можуть перераховуватися аліменти колегією суддів не беруться до уваги, оскільки чинним законодавством не заборонено розпорядження вкладником своїми коштами на вільний розсуд, у тому силі, передачу їх у заставу.

Також, не беруться колегією суддів до уваги посилання уповноваженої особи на ст. 189 Сімейного кодексу України щодо укладання договору про сплату аліментів, визначення строків їх сплати тощо, оскільки приписи зазначеної статті надають право батькам на укладення відповідного договору, а не встановлюють обов'язку його укладання та не виключать можливість останніх визначити обов'язок щодо утримання дитини за усною домовленістю.

В той же час, колегія суддів відхиляє доводи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відсутності в матеріалах справи документів, які підтверджують право ОСОБА_3 на отримання коштів, розміщених в АТ «Дельта Банк» за договором, укладеним з ОСОБА_4, оскільки наявний в справі договір застави рухомого майна від 28.11.2014 та виконавчий напис нотаріуса свідчить про зворотнє.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що договір застави рухомого майна від 28.11.2014 та виконавчий напис нотаріуса є чинним та в установленому законом порядку не оскаржувалися, рішення суду щодо вказаного відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянти не надали до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2016 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.,

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 16.05.2017.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.