Ухвала суду № 66532605, 16.05.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Каліуш О.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 року справа №233/5792/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Сіваченка І.В.

суддів: Шишова О.О., Чебанова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2017 року у справі № 233/5792/16-а за позовом ОСОБА_2 до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними, зобовязання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись до суду з адміністративним позовом, ОСОБА_2 просила:

- визнати дії Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі Управління) щодо невиплати пенсії з березня 2016 року незаконними;

- визнати дії Управління та всіх служб, які почали незаконно збирати різну інформацію відносно позивача - щодо її місця проживання та перебування незаконними;

- зобов'язати Управління поновити їй виплату пенсії, починаючи з березня 2016 року;

- відшкодувати спричинену йому моральну шкоду у розмірі 1000000,00 грн.,-

посилаючись на те, що вона перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком. З березня 2016 року відповідач безпідставно припинив виплачувати їй пенсію. Позбавивши її єдиного джерела для існування, відповідач спричинив їй моральну шкоду, розмір якої вона визначає у 1000000,00 грн.

Відповідач подав заперечення у письмовий формі, в яких просив у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, посилаючись, на те, що позивач перебуває на обліку в Управління з 01.07.2014 як внутрішньо переміщена особа згідно ст. 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - №1706-VІІ), та з вказаного часу їй на картковий рахунок перераховувалась пенсія за віком до березня 2016 року.

Згідно ст. 7 Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Громадяни пенсійного віку, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно ст. 4 Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в ст. 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад за місцем проживання у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Довідкою № НОМЕР_1 від 21.01.2015 засвідчено реєстрацію та взяття на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції ОСОБА_2, та факт її проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно ст. 12 Закону, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа, зокрема, повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо перемішеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Інформацією, яка має обґрунтовані підстави, вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця простійного проживання,є, зокрема, дані, отримані з відповідних державних реєстрів, або дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення рад). У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних , районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносять до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

В зв'язку з проведенням органами соціального захисту населення верифікації внутрішньо перемішених осіб підстави для виплати пенсії з березня 2016 року були відсутні згідно з постановою КМУ від 18.02.2016 № 136.

14.06.2016 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою затверджений, зокрема, Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області №242 від 29червня 2016 року згідно зі ст. 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 01.10.2014 № 509 « Про облік внутрішньо переміщених осіб», ст. 91 Статуту територіальної громади міста Бердянська виконавчим комітетом Бердянської міської ради вирішено, зокрема, створити комісію з питань призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та створити робочу групу для перевірки фактичного місця перебування внутрішньо переміщених осіб.

З моменту прийняття від позивача об'єднаним управлінням 22.01.2015 довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з заявами вказаного характеру до об'єднаного управління позивач не зверталась.

Згідно п.7 Порядку, призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.

Позивач з відповідним зверненням до відповідача не зверталась, даними про аналогічні звернення до підрозділу з питань соціального захисту населення об'єднане управління не володіє. Нормами наведеного законодавства вирішення питання поновлення, зокрема, пенсійних виплат, передбачене лише на підставі звернень особи, якій припинено здійснення вказаних виплат.

Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди також не визнав, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту спричинення моральної шкоди.

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2017 року у справі № 233/5792/16-а позов задоволено частково, внаслідок чого, визнано протиправними дії Управління щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зобов'язано Управління поновити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, виплату пенсії за віком з березня 2016 року. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Постанова мотивована тим, що діями відповідача щодо припинення виплати пенсії позивача порушені його права на отримання пенсії, оскільки відповідач на виконання вимог ст. 49 Закону № 1058-ІV не приймав рішення про припинення виплати пенсії позивачу. За таких обставин, дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивача є протиправними, а тому відповідача слід зобов'язати поновити позивачу виплату пенсії за віком з березня 2016 року.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню та просив прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції повністю проігноровано той факт, що позивач перебуває на території, непідконтрольній українській владі, і що ця обставина технічно унеможливлює отримання ним будь-яких соціальних виплат, та навмисно нехтує своїм правом поновити виплату пенсії в порядку наведених в апеляційній скарзі нормативних актів, які видані саме з метою збереження прав осіб вказаної категорії в особливий період, встановлений Указом Президента України №303/2014 від 17.03.2014, тому що забезпечити дію законів України на вказаних територіях неможливо.

Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому згідно пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 (а.с.8).

Відповідно до копії розпорядження № 777809 від 13.11.2014 позивач перебуває на обліку у Бердянському об'єднаному управління Пенсійного фонду в Запорізькій області (а.с.70) та до 01 березня 2016 року позивач отримував пенсію за віком, що підтверджується копією витягу з особового рахунку № 807354 від 17.03.2017 (а.с.71).

Дані обставини жодною із сторін у судовому засіданні не оспорювались.

Даючи оцінку правомірності дій відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком з 01 березня 2016 року, суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до ч.2 ст. 19 ОСОБА_3 України орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та Законами України.

Статтею 46 ОСОБА_3 України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.1 ст. 47 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-ІV) пенсія виплачується щомісячно організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058-ІV.

Рішення Управлінням щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 не приймалося, відповідачем з цього приводу доказів не надано.

Припинення пенсії на підставі даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину ОСОБА_3 України.

Отже, діями відповідача щодо припинення виплати пенсії позивача порушені його права на отримання пенсії, оскільки відповідач на виконання вимог ст. 49 Закону № 1058-ІV не приймав рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

За таких обставин, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивача є протиправними, а тому відповідача слід зобов'язати поновити позивачу виплату пенсії за віком з березня 2016 року.

Також колегія суддів зазначає, що припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку зі скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суперечить принципам, які закріплені в ОСОБА_3 України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності ОСОБА_3 України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 ОСОБА_3 України).

ОСОБА_3 право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 ОСОБА_3 України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно ст. 33 ОСОБА_3 України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невідємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.1 ОСОБА_3 України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 ОСОБА_3 України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, припиняючи виплату позивачці пенсії за віком з 1 березня 2016 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Крім того, постанова місцевого суду оскаржена лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає постанова місцевого суду лише в частині, в якій частка позовних вимог задоволена. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У звязку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.

Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2017 року у справі № 233/5792/16-а за позовом ОСОБА_2 до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними, зобовязання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: О.О.Шишов

ОСОБА_4