Постанова № 66532152, 12.05.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 травня 2017 року № 826/24316/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до третя особа:Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта банк" Кадирова В.В. Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Юніверс"про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії , ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - відповідач 1), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» Кадирова В.В. (надалі - відповідач 2), третя особа: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія «Юніверс», в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову та заяви про зміну позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT «ДЕЛЬТА БАНК» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемними транзакцій (операцій) від 21.11.2014 по перерахуванню коштів в сумі 200 000 гривень на поточний (картковий) рахунок позивача НОМЕР_1 від юридичної особи клієнта Банку ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» (код ЄДРПОУ 32638319), що була здійснена з призначенням платежу «Оплата по дог. безвідсоткової позики № 2 від 18.11.14 р. Без ПДВ», а також Договору банківського вкладу №003-28696-291214 від 29.12.2014 року;

- встановити відсутність у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT «ДЕЛЬТА БАНК» Кадирова Владислава Володимировича повноважень щодо списання відкритих на ім'я позивача рахунків в AT «ДЕЛЬТА БАНК» належних позивачу грошових коштів у розмірі 199 471,18 гривень на користь ПрАТ «СК «ЮНІВЕС»;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT «ДЕЛЬТА БАНК» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантуванню вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення сум, що підлягають відшкодуванню, за рахунок ОСОБА_1, якій необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами в АТ «ДЕЛЬТА БАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 199 471,18 гривень;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснити відшкодування коштів за вкладом в AT «ДЕЛЬТА БАНК» ОСОБА_1 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 199 471,18 гривень.

Позов мотивовано тим, що висновки відповідача 2 про нікчемність транзакції від 21.11.2014 по перерахуванню коштів в сумі 200 000 грн з поточного рахунку ПАТ «СК «Юніверс» на поточний рахунок позивача є необґрунтованими, а позивач має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідачі заперечували проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи. Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату час та місце розгляду справи в судове засіданні представника не направила, з заявами/клопотаннями до суду не зверталась.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до положень ч.6 ст. 128 КАС України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Між Позивачем та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір від 20.01.2014 №006-04567-200114 про відкриття та обслуговування поточного рахунку НОМЕР_1 з використанням та обслуговуванням платіжної карти.

18 листопада 2014 між позивачем (позичальник) та ПрАТ «СК «Юнівес» (позикодавець) укладено договір безвідсоткової позики №2, відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 200 000 грн, а позивальник зобов'язується повернути позикодавцеві у встановлений строк (до 28.02.2015) таку ж суму грошових коштів. Позикодавець не має права на отримання відсотків за цим договором. Грошові кошти надаються позикодавцем позичальнику не пізніше 01.12.2014 у безготівковій формі на вказаний в цьому договорі рахунок (НОМЕР_3).

29 грудня 2014 між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір №003-28696-291214 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у гривнях, відповідно до умов якого банк відкриває вкладнику депозитний рахунок НОМЕР_2, сума вкладу складає 160000 грн, процентна ставка 13 процентів річних, вклад залучається на строк по 28.01.2015 включно.

Як вбачається зі змісту Реєстру операцій (транзакцій) (а.с.73), 21.11.2014 кошти в сумі 200 000 грн. надійшли на поточний рахунок позивача від ПрАТ «СК «Юнівес» і 29 грудня 2014 позивач кошти в сумі 160 000 грн з власного поточного рахунку перерахувала на власний депозитний рахунок, відкритий на підставі договору №003-28696-291214.

В подальшому позивачем отримано лист від тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» №9294/164 від 29.09.2015, яким ОСОБА_1 повідомлено про нікчемність транзакції (операції) від 21.11.2014 року по перерахуванню коштів в сумі 200 000,00 (двісті тисяч) гривень на поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_3 від юридичної особи - клієнта Банку ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» (код ЄДРПОУ 32638319), що була здійснена з призначенням платежу «Оплата по дог. безвідсоткової позики №2 від 18.11.14 р. Без ПДВ», а також Договору банківського вкладу № 003-28696-291214 від 29.12.2014 року, на який були залучені кошти, отримані внаслідок зазначеної нікчемної транзакції, згідно пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» .

При цьому, позивача до Переліку вкладників включено не було.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

02 березня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову за № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних».

На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02 березня 2015 р. яким запроваджено тимчасову адміністрацію у ПАТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» - Кадирова В.В.

08.04.2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 71 в ПАТ «Дельта Банк» тимчасову адміністрацію запроваджено на шість місяців з 03.03.2015 року по 02.09.2015 року.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.08.2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 року включно.

02 вересня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк»».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 року за № 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року.

Нормативно-правовим актом, яким встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон).

Порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами фізичних осіб, а також порядок здійснення виплат коштів за вкладами протягом дії тимчасової адміністрації в межах суми, гарантованої Фондом, за рахунок цільової позики Фонду, визначено в Положенні про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням № 14 Виконавчої дирекції Фонду (надалі - Положення № 14).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 4 Закону (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції: веде реєстр учасників Фонду; здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Частиною 1 ст. 26 Закону передбачено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Згідно положень ч.ч. 1 та 2 ст. 27 Закону Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Згідно ч. 5 ст. 27 Закону протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Частина 6 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб, а також порядок здійснення виплат коштів за вкладами протягом дії тимчасової адміністрації в межах суми, гарантованої Фондом, за рахунок цільової позики Фонду визначено в Положенні про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14 (далі - Положення).

Згідно з пунктами 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14 Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Відповідно до п. 4 розділу ІІІ даного Положення, перелік складається станом на день прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на день прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.

Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.

Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

Інформація про вкладника в Переліку має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними.

Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.

Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр).

Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях.

Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними.

Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Надаючи правову оцінку правомірності не включення позивача до переліку вкладників Банку, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 37 Закону Уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду.

Уповноважена особа Фонду має право:

1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;

2) укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом;

3) продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;

4) повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

5) заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;

6) звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку;

7) залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. Такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку у день повідомлення уповноваженою особою Фонду другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством;

8) призначати проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз з питань діяльності банку за рахунок банку в межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду;

9) приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов'язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю;

10) зупиняти розподіл капіталу банку чи виплату дивідендів у будь-якій формі;

11) вчиняти дії, спрямовані на виконання плану врегулювання, відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Фонду.

Поряд з цим, як вбачається з норм ч. 2 ст. 38 зазначеного Закону, на Уповноважену особу Фонду покладений обов'язок під час дії тимчасової адміністрації проводити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Зокрема, відповідно до положень ч. 4 ст. 38 Закону Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

В той же час, суд зазначає, що даними нормами Закону не передбачено ніяких дій, які необхідно вчинити уповноваженій особі, для визнання правочинів нікчемними. Правочин є нікчемним сам по собі, а не через те, що його необхідно визнавати таким. Нікчемність правочину достатньо лише виявити. У Законі зазначено, що уповноважена особа лише забезпечує перевірку правочинів на предмет виявлення таких, які вже є нікчемними. Інакше кажучи, уповноважена особа не визнає правочин нікчемним, а лише виявляє або забезпечує таке виявлення та фіксує дану обставину.

Вказана позиція щодо нікчемності правочину повністю узгоджуються з вимогами Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, Уповноваженою особою встановлено, що кошти у розмірі 200 000 грн на рахунок, відкритий на ім'я позивача, надійшли від юридичної особи ПрАТ «СК «Юнівес» за призначенням платежу «оплата за договором безвідсоткової позики».

На думку відповідача-2, наведені обставини свідчать про намагання цієї юридичної особи незаконно отримати через фізичних осіб грошові кошти за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, адже юридичним особам, згідно положень законодавства, відшкодування коштів Фонд не проводить. Зазначене свідчить про нікчемність транзакції по договору укладеному між банком і позивачем, оскільки вони укладені з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб.

Суд погоджується з такими доводами відповідача-2, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не перебуває з ПрАТ «СК «Юнівес» в трудових відносинах, заробітну плату від ПрАТ «УПСК» не отримує.

Доводи третьої особи, викладені в письмових поясненнях з приводу того, що надання безвідсоткової позики є загальноприйнятою практикою на товаристві, адже відповідно до п.2.2 статуту для досягнення мети своєї діяльності Товариство може укладати будь-які договори, судом відхиляються, адже відповідно до п.3.1. Статуту, Товариство створено з метою одержання прибутку, а третя особа не змогла пояснити суду, яким чином надання безвідсоткової позики фізичній особі, яка не перебуває з ПрАТ «СК «Юнінес» в трудових відносинах, впливає на досягнення мети діяльності - отримання прибутку.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги надані до матеріалів справи докази, щодо наявності підстав нікчемності договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів відповідача-2 щодо відсутності підстав для включення позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок ФГВФО.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення в частині визнання нікчемними транзакції щодо перерахування грошових коштів в сумі 200 000 грн. з поточного рахунку ПрАТ «СК «Юнівес» на поточний рахунок позивача, а також Договору банківського вкладу №003-28696-291214 від 29.12.2014 року, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги про зобов'язання Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» та зобов'язання Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснити відшкодування коштів, задоволенню не підлягають, як такі, що є похідними від позовних вимог, обґрунтованість задоволення яких позивачем не доведена.

Стосовно позовних вимог щодо встановлення відсутності у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT «ДЕЛЬТА БАНК» Кадирова Владислава Володимировича повноважень, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 3 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

При цьому, в п. 6 ч. 4 ст. 105 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Однак, суд звертає увагу, що спір про наявність/відсутність у суб'єкта владних повноважень компетенції може мати місце у спорі саме між суб'єктами владних повноважень. Тобто, такі спори можливі між суб'єктами владних повноважень, з приводу реалізації їхньої компетенції у відповідній сфері управління.

Таким чином, вимоги Позивача про встановлення відсутності у відповідача 2 компетенції у спірних правовідносинах не відповідають завданням КАС України.

Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Окремо слід зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, з огляду на наступне.

Висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

З наведеного слідує, що Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.

Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI.

Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді.

Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин не підлягає.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

При цьому, законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції:

- понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України;

- визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України;

- встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України);

- встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України).

З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20 травня 2013 року №8.

Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.

Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович