Ухвала суду № 66519735, 10.05.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/8539/15-к 10.05.2017

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого Куценко О.В.,

суддів Гулого В.П., Міняйла М.П.

за участю секретаря Алексишинця М.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 120151500000000178, за апеляційними скаргами прокурора відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_1 та цивільного відповідача директора ПП «Авто-Віола плюс» на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2015 року, відносно

ОСОБА_2, який народився 1962 року січня місяця 26 дня, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, не одруженого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2

- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

Учасники судового провадження:

прокурор Кірієнко Р.В.

обвинувачений ОСОБА_2

захисник ОСОБА_3

встановив:

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

В апеляційній скарзі прокурор не оскаржуючи висновків суду щодо доведеності вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок скасувати в частині звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання, у звязку з неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання.

Ухвалити новий вирок, яким вважати ОСОБА_2 засудженим за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

В апеляційній скарзі цивільний відповідач ПП « Авто-Віола плюс » в особі директора ОСОБА_4 просить вирок суду скасувати в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_5 та цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 та постановити новий, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Короткий зміст вироку.

ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбуття покарання з випробуванням. Встановлено іспитовий строк 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України зобовязано ОСОБА_2 періодично зявлятися для реєстрації в органи кримінально виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально виконавчої інспекції про зміну місця проживання.

Цивільний позов ОСОБА_5 до ПП « Авто- Віола Плюс» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ПП « Авто- Віола Плюс» на користь ОСОБА_5 у рахунок відшкодування моральної шкоди 55000 грн. а також на користь держави судовий збір в сумі 267 грн.96 коп.. В іншій частині позову відмовлено.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ПП « Авто- Віола Плюс» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ПП « Авто- Віола Плюс» на користь ОСОБА_6 у рахунок відшкодування моральної шкоди 137 000 грн. а також на користь держави судовий збір в сумі 73 грн. 08 коп..

Стягнуто з відповідача ПАТ « СК Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_6 страхове відшкодування витрат на поховання в сумі 9640 грн. та на користь держави судовий збір в сумі 98 грн.40 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати по залученню експерта в сумі 7137грн.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Узагальнені доводи апеляційних скарг.

Прокурор вважає вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яка полягає у безпідставному застосуванні ст. 75 КК України.

Стверджує, що суд при призначенні ОСОБА_2 покарання з випробуванням не надав оцінки та не врахував наслідки, що настали від злочинних дій обвинуваченого.

Зазначає, що суд не взяв до уваги характер та мотиви допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.

Також, вважає, що судом не в повній мірі враховано, що ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за розпивання алкогольних напоїв, а також за хуліганство та насилля в сімї. Перебуває на обліку в обласному наркологічному диспансері з діагнозом синдром залежності від опіоїдів та алкоголю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги цивільного відповідача ПП « Авто-Віола плюс »

Представник цивільного відповідача вважає вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову необґрунтованим.

Стверджує, що розмір задоволених позовних вимог потерпілих про відшкодування моральної шкоди є надто великим з огляду на судову практику з даної категорії справ в звязку з чим підлягає перегляду.

Зазначає, що до справи було залучено ПрАТ « СК « Арсенал Страхування», яка згідно вимог ст. 26-1 ЗУ « Про обовязкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобовязана відшкодувати до 5 відсотків від страхового ліміту при задоволенні позовних вимог потерпілих в частині відшкодування моральної шкоди. Однак судом під час розгляду цивільного позову ОСОБА_5 це не було враховано.

Також зазначає, що при частковому задоволенні позовних вимог потерпілого ОСОБА_6 судом не враховано вимог ст. 27 ЗУ « Про обовязкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Не враховано судом і змісту розписки ОСОБА_6, згідно якої він не має претензій до ПП « Авто- Віола плюс».

Крім того вказує, що суд не врахував і річний звіт ПП « Авто- Віола плюс» до податкової служби, з якого вбачається, що розмір моральної шкоди в розмірі 137000 грн. унеможливить подальшу стабільну діяльність підприємства.

Вважає, що за моральну шкоду, виходячи зі змісту вимог ст. 1167 ЦК України має відповідати ОСОБА_7

Обставини встановлені судом першої інстанції.

Відповідно до вироку суду, 20 липня 2015 року близько 16 години 30 хвилин, у світлий час доби, ОСОБА_2, керуючи технічно несправним автомобілем марки "РУТА-25", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, призначений для перевезення людей, в салоні якого перебували пасажири, рухався по сухій асфальтобетонній проїзній частині в середній смузі руху по проспекту Леніна ріг вул. Дзержинського, в м. Миколаєві, у напрямку вулиці Садової, зі швидкістю приблизно 45-60 км/год.

В районі перехрестя вказаної проїзної частини, в порушення вимог п. п.2.3 "б", 4.16 «а», 8.7.3 «е», 12.3 Правил дорожнього руху України, ОСОБА_2 допустив неуважність до дорожньої обстановки і її змін, не контролював рух свого автомобіля, не врахував регульований пішохідний перехід, рух по якому регулюється світлофором, позначений дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 Правил дорожнього руху України, який регулюється світлофорним об'єктом, не надав перевагу у русі пішоходам, які переходили проїзну частину вказаної дороги справа на ліво по ходу руху його автомобіля, не обрав безпечну швидкість руху і своєчасно не вжив заходів до зниження швидкості руху свого автомобіля аж до повної його зупинки, хоча об'єктивно міг і був зобов'язаний це зробити, проігнорував значення червоного сигналу світлофора, який забороняє рух, продовжив рухатися в напрямку перехрестя, внаслідок чого без гальмування, передньою частиною свого автомобіля допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_5, які рухалися по регульованому пішохідному переходу.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримала численні тілесні ушкодження, від яких померла на місці, а пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження і була доставлена до лікарні швидкої медичної допомоги м. Миколаєва.

Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку поданої апеляційної скарги, його думку про необґрунтованість апеляційної скарги представника цивільного відповідача ПП «Авто-Віола плюс» щодо безпідставного задоволення судом цивільних позовів потерпілих, думку обвинуваченого та його захисника, які вважали, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, та просили залишити його без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження, повторно дослідивши обставини справи що стосуються особи обвинуваченого, обговоривши викладені в апеляційних скаргах доводи, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України ґрунтуються на досліджених судом доказах і апелянтами не оскаржуються, а тому апеляційним судом відповідно до вимог ст. 404 КПК України не перевіряються.

Дії обвинуваченого судом вірно кваліфіковані за ч.2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілої ОСОБА_8 та заподіяли середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_5.

Обвинуваченим ОСОБА_2 та його захисником вирок не оскаржується.

Відповідно до п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

При постановленні вироку стосовно ОСОБА_2 суд першої інстанції даних вимог закону дотримався в повній мірі.

Так, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд врахував тяжкість вчиненого злочину, данні про особу винного, який раніше не судимий, з 05.03.2005 року перебуває на обліку в обласному наркологічному диспансері з діагнозом синдром залежності від опіоїдів та алкоголю, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має на утриманні неповнолітню доньку та матір, яка є дитиною війни , та потребує догляду через свій похилий вік.

Обставинами, що помякшують покарання суд визнав: щире каяття, вибачення перед потерпілими, часткове відшкодування матірю обвинуваченого матеріальних збитків, в розмірі по 3 000 грн. кожному потерпілому.

Обставин, що обтяжують покарання судом встановлено не було.

Апеляційний суд вважає, що покарання ОСОБА_2 призначено відповідно до вимог ст.ст.65-67 КК України в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України, і таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження ним нових злочинів та відповідає меті покарання, визначеній частиною 2 статті 50 КК України.

Щодо звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, то суд вірно врахував тяжкість злочину, його конкретні обставини, особу обвинуваченого, обставини, які характеризують поведінку і спосіб життя обвинуваченого до вчинення злочину ( наявність утриманців, роботи, постійного місця проживання), його позитивні характеристики, позицію потерпілих, які в судових дебатах просили призначити покарання не повязане з позбавленням волі, а також обставину, яка помякшує покарання щире каяття та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Також, підлягає врахуванню й намагання обвинуваченого добровільно відшкодувати потерпілим шкоду, завдану злочином, а саме часткове відшкодування матеріальних збитків, в розмірі по 3 000 грн. кожному потерпілому.

На думку апеляційного суду зазначене характеризує критичне ставлення обвинуваченого ОСОБА_2 до вчиненого ним злочину, свідчить про щирість його каяття та бажання залагодити ситуацію, що сталася.

Всі зазначені вище обставини істотно знижують фактичну тяжкість злочину, ступінь небезпечності винної особи для суспільства і в сукупності утворюють підстави для висновку суду про можливість звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням.

При вирішення питання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, суд врахував як помякшуючі покарання обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин, так і думку потерпілих та прийшов до вірного висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 без відбування основного покарання у виді позбавлення волі.

Посилання прокурора на те, що при призначенні покарання із застосуванням ст. 75 КК України, судом не враховано наслідки, що настали від злочинних дій обвинуваченого, а саме настання смерті однієї з потерпілих і спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості іншій є неприйнятними, оскільки дані обставини є ознакою злочину, що впливає на його кваліфікацію, а тому виходячи з положень ч.4 ст. 67 КК України, не можуть бути ще раз враховані судом при призначенні покарання.

Доводи апелянта, що суд не взяв до уваги характер та мотиви допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину є безпідставними.

Так як, судом першої інстанції було враховано дані про особу ОСОБА_2 та обставини кримінального провадження, в тому числі, що однією з причин ДТП стала несправність гальмівної системи транспортного засобу, яка виникла незадовго до ДТП. А також ставлення обвинуваченого до наслідків злочину, який за субєктивною стороною є необережним, його неодноразові вибачення перед потерпілими, думку потерпілої ОСОБА_5, яка пробачила обвинуваченого та просила не позбавляти його волі, та думку потерпілого ОСОБА_6 та його представника, які в суді першої інстанції просили вирішити це питання на розсуд суду.

Також є безпідставними доводи прокурора про те що ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за розпивання алкогольних напоїв, а також за хуліганство та насилля в сімї, що, на думку прокурора, не було враховано судом при звільненні ОСОБА_2 від відбування покарання.

Так, матеріалів справи (т.2 а.с.73-76) містять дані про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. Проте, вказані адміністративні правопорушення були вчинені ОСОБА_2 в 2004 -2011 році, тобто вже пройшов значний проміжок часу. Таким чином, вказані обставини не вказують на підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого і відповідно до ст. 67 КК України, не відносяться до таких, що обтяжують покарання. Крім того, за останній період часу ОСОБА_2 характеризується з позитивної сторони про що свідчать характеристики за місцем роботи та проживання. Так, згідно характеристики, виданої ДІМ Ленінського РВ УМВС України в Миколаївській області від 04.08.2015 року за місцем проживання ОСОБА_2 характеризується з позитивної сторони у вживанні алкогольних напоїв та наркотичних речовин помічений не був. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 за останній період часу змінив свою поведінку, вів належний спосіб життя. Також є сумнівним перебування ОСОБА_2 на обліку в Миколаївському обласному наркологічному диспансері з приводу вживання ним наркотичних засобів. Згідно довідки медичного закладу ОСОБА_2 був взятий на облік в ОНД 05.03.2005 р. в звязку з притягненням його до кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 309 КК України. Дана кримінальна справа була закрита судом на підставі ч.4 ст. 309 КК України. З того часу ОСОБА_2 не був помічений у вживанні наркотичних речовин, що підтверджується даними журналу перед рейсового та після рейсового медичного огляду водіїв, результатами токсикологічного дослідження №3639 від 21.07.2015 року та характеристикою дільничного інспектора міліції. Крім того, після вчинення злочину минуло майже два роки, за цей час ОСОБА_2 не притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності, вів належний спосіб життя, зазначене свідчить про виправлення обвинуваченого. А тому висновки суду першої інстанції про можливість виправлення обвинуваченого від відбування покарання є обґрунтованим відповідають встановленим судом обставинам справи та меті покарання.

Виходячи з вищевикладеного, підстав для скасування вироку в частині звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд не вбачає, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Щодо вимог апеляційної скарги цивільного відповідача ПП«Авто-Віола плюс », то колегія суддів дійшла наступних висновків.

За змістом ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя, або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи.

Згідно із ч.ч. 1,2,5 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вирішуючи питання про стягнення на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_6 моральної шкоди суд дотримався положень ст.1167, ст. 1187 ЦК України і обґрунтовано стягнув саме з цивільного відповідача ПП « Авто-Віола плюс » моральну шкоду, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що ПП « Авто-Віола плюс » є особою, яка згідно договору позички від 01.07.2015 р. володіє транспортним засобом « РУТА -25» д/н НОМЕР_1.

Тому доводи апелянта, що моральну шкоду слід було стягувати з ОСОБА_2 є безпідставними.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди на користь вказаних потерпілих суд першої інстанції врахував тривалість їх моральних страждань, наявність суттєвих змін в житті потерпілих, наслідки, які настали від протиправних дій, а саме смерть ОСОБА_8 і та спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_5 і вірно, з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, при вирішенні цих позовів стягнув на користь ОСОБА_9 55 000 грн. моральної шкоди, а на користь ОСОБА_6 137 000 грн. моральної шкоди.

А тому посилання апелянта, що судом необґрунтовано стягнуто занадто великий розмір моральної шкоди, що в подальшому може унеможливити стабільну діяльність підприємства є безпідставними.

Відповідно до правових висновків Верховного суду України у справі №6-2808 цс 15, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості предявити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обовязкового страхування цивільно правової відповідальності.

А тому доводи цивільного відповідача ПП « Авто-Віола плюс » про безпідставність не стягнення з страхової компанії ПрАТ « СК « Арсенал Страхування» частини страхових сум в рахунок відшкодування моральної шкоди потерпілим, відповідно до ст. 26-1, 27 ЗУ « Про обовязкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є необґрунтованими.

Твердження апелянта, що судом не було врахована розписка потерпілого ОСОБА_6 про те, що він не має матеріальних претензій до ПП « Авто-Віола плюс » не відповідають дійсності, оскільки ця розписка надана потерпілим в звязку з відшкодуванням йому витрат на поховання дружини.

Щодо вимог потерпілого ОСОБА_6 про відшкодування йому моральної шкоди то ці вимоги були підтвердженні останнім в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга цивільного відповідача ПП « Авто-Віола плюс» задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційні скарги цивільного відповідача директора ПП «Авто-Віола плюс» та прокурора відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2015 року відносно ОСОБА_2 залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржений безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді