Ухвала суду № 66515954, 29.03.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

29 березня 2017 року м. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», подану представником Коломієць Вікторією Валеріївною, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 7 листопада 2016 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання поруки припиненою,

встановила:

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року, в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6, ОСОБА_5 задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У лютому 2017 року до Верховного Суду України звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року з підстави передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 610, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначеної підстави заявником надано ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року, від 29 травня 2013 року, від 22 травня 2013 року та від 9 вересня 2015 року в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції, погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості за кредитним договором та про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_5 про визнання поруки припиненою, з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі статей 610, 611 ЦК України, суди виходили з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження суми заборгованості за кредитним договором. Крім того, суд зазначив, що позичальником - ОСОБА_7 наданий розрахунок, який свідчить про відсутність заборгованості за кредитним договором, що не спростовано позивачем.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання поруки припиненою на підставі частин 1, 4 статті 559 ЦК України, суди виходили з того, що банк звернувся до поручителя - ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором з пропущенням шестимісячного строку, оскільки пред'явив вимогу до позичальника та поручителя про погашення боргу за кредитним договором 21 серпня 2013 року, а з позовом до суду звернувся 1 червня 2014 року. Крім того, суди встановили, що між позичальником та банком 4 січня 2012 року було укладено додатковий договір до кредитного договору, за умовами якого було змінено порядок нарахування відсотків та збільшено процентну ставку за кредитним договором без згоди поручителя, що порушує умови договору поруки та свідчить про збільшення обсягу відповідальності ОСОБА_6, а отже є підставою для припинення поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України. Зазначений висновок суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, викладених у постановах від 27 січня 2016 року (№ 6-990 цс 15) та від 25 вересня 2013 року (№ 97 цс 13), що були враховані судами при вирішенні вказаного спору.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі статей 610, 611, 629 ЦК України з огляду на те, що позивачем надано розрахунок заборгованості на обґрунтування своїх позовних вимог, а відповідачем не надано доказів на обґрунтування своїх заперечень проти позову.

Отже, в судовому рішенні, наданому заявником для порівняння, та в судовому рішенні про перегляд якого подано заяву, встановлені різні фактичні обставини справи, що не є неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року, від 22 травня 2013 року та від 29 травня 2013 року, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, однак із змісту зазначених судових рішень суду касаційної інстанції не вбачається, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних підстав позову та за аналогічних обставин, застосовував норми матеріального права, зокрема, статей 610, 611 ЦК України до спірних правовідносин, про неоднаковість застосування яких вказує заявник у поданій заяві, а тому вони не можуть бути прикладами неоднакового застосування норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання поруки припиненою відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук