Рішення № 66513326, 12.05.2017, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/9152/16-ц

пр.№ 2/464/397/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.05.2017 року Сихівський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Радченко Е.А.

при секретарях Бондар Н.С., Лобко А.С.

з участю представника позивача-відповідача ОСОБА_1

представника відповідача-позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 і ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

21.12.2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсними договір позики, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 24.07.2013 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір фактично був укладений ОСОБА_3 під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай не вигідних умовах.

17.01.2017 року ОСОБА_6 звернувся із зустрічним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_5 заборгованість за договором позики, яка разом із штрафними санкціями складає 1901620 грн. 28 коп., посилаючись на те, що позичальник не виконує взяті на себе за договором зобов'язання.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги про визнання договору позики недійсним та частково заперечувала проти зустрічного позову, посилаючись на те, що ОСОБА_3 фактично отримав за договором гроші в значно меншому розмірі, ніж зазначено в договорі, крім того ОСОБА_3 виконував свої зобов'язання за договором та частково сплатив борг.

Представник ОСОБА_6 в судовому засіданні позов ОСОБА_3 не визнав, зазначивши, що договір позики від 24.07.2013 року повністю відповідає вимогам закону. При цьому представник ОСОБА_6 просив задовольнити позов про стягнення боргу, зазначивши про відсутність доказів повернення боргу.

ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася. Про час та місце розгляду позову повідомлена належним чином. Клопотань про відкладення позову від ОСОБА_5 не надходило.

Заслухавши представників сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

24.07.2013 року між матір'ю ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладений договір позики, який посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Львівського нотаріального Лавриком Я.М. за № 4028. За умовами договору позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в сумі 355600 грн. строком до 24.01.2014 року. За домовленістю сторін повернення суми позики здійснюється протягом шести місяців, але не пізніше 24 числа кожного місяця по 12600 грн., а в січні 2014 року до 24 числа позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю кошти в сумі 280000 грн., що буде підтверджуватись заявами про розрахунок або розписками. При повернення грошових коштів сума повернення не повинна бути меншою ніж еквівалент у доларах США на день посвідчення даного договору встановлений курсом Національного Банку України. Крім того, договором передбачено сплату позичальником штрафних санкцій у випадку прострочення повернення грошових коштів в сумі і в строк, передбачений даним договором.

Для забезпечення виконання договору позики 28.07.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_5 передала в іпотеку ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 0,0970 га, призначену для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер: НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

ОСОБА_3 просить визнати укладений 24.07.2013 року договір позики, в якому фактично ОСОБА_3 виступав позичальником, недійсним як такий, що вчинений під впливом тяжкої для ОСОБА_3 обставини, а саме: загрози втратити заставлене житло через наявність заборгованості перед банком.

Вирішуючи позов суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Тобто, такий правочини має дефекти волі і здійснюється за таких обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Згідно зі ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

При розгляді зазначеної категорії справ потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину; співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна; враховувати вплив на формування волевиявлення сторін.

Тяжкі обставини треба розуміти як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність її сім'ї, загроза втратити заставлене житло чи банкрутства, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням усіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

У відповідності з ч. 1, 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності.

Вивчивши всі надані сторонами докази, суд вважає недоведеним посилання ОСОБА_3 про те, що договір позики від 24.07.2013 року було укладено під впливом тяжкої обставини. ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів існування в момент укладення оспорюваного договору тяжких обставин, а ті обставини на які вказував в своєму позові ОСОБА_3, суду не доведені.

Крім того, звертаючись до суду з позовом про визнання договору позики недійсним, ОСОБА_3 посилається на те, що саме він фактично виступав в цьому договорі позичальником. Проте, рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26.10.2016 року, яке набрало законної сили, встановлено, що договір укладено між матір'ю ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ОСОБА_4

За правилами ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Тобто, факт того, що у договорі позики від 24.07.2013 року позичальником є не ОСОБА_3, а ОСОБА_5, вже встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили, тому не потребує доказуванню в цьому судовому провадженні.

Так само не потребує доказуванню в цьому судовому провадженні особа позикодавця, оскільки вищезазначеним судовим рішенням встановлено, що позикодавцем в договорі від 24.07.2013 року виступав ОСОБА_4, а не інша особа, про яку в своїх свідченнях зазначав свідок ОСОБА_8

Таким чином, сторонами у договорі позики від 24.07.2013 року є ОСОБА_5 та ОСОБА_4, тому саме вони мають право оспорювати вказаний договір в разі, якщо вважають свої права порушеними. ОСОБА_5 скористалася своїм правом та зверталася до суду з позовом про визнання договору позики недійсним і рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26.10.2016 року в задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_3 не є стороною оспорюваного договору, тому він не має права від свого імені звертатися з позовом про визнання цього договору недійсним.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики від 24.07.2013 року задоволенню не підлягають.

Вирішуючи зустрічний позов судом враховано, що за вимогами, передбаченими в ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та впорядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами, а з вимогами ст. 610 ЦК України - порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Як встановлено в судовому засіданні 24.07.2013 року укладено договір позики, згідно якого, діючи без будь-якого тиску та примусу, ОСОБА_4 надав у власність, а ОСОБА_5 прийняла грошові кошти у розмірі 355 600 гривень строком до 24.01.2014 року.

В п. 3 договору зазначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) згідно умов цього договору в повній сумі і в строк, передбачений п. 1 даного договору. У випадку прострочення повернення грошових коштів в сумі і в строк, передбачений п. 1 даного договору позичальник зобов'язаний сплачувати позикодавцеві 0,05% штрафних санкцій за кожен день прострочення платежу від суми прострочення.

Згідно п.п. 5, 9 договору грошова сума, вказана в п. 1 договору передана позичальнику в момент погодження проекту даного договору та його підписання сторонами. Сторони свідчать, що ними надані всі необхідні відомості та документи для посвідчення даного договору і що немає неправдивих або ненаданих відомостей та підроблених документів. Сторони свідчать, що договір не укладений під впливом обману, насильства або під впливом тяжкої обставини.

ОСОБА_4 вказує на те, що умови договору позики не виконуються.

Заперечуючи проти зустрічного позову ОСОБА_3 в своїх письмових поясненнях та його представник в судовому засіданні посилаються на те, що кошти згідно договору позики фактично отримано в розмірі 280 000 грн., а не 355 600 грн., як це вказано у договорі позики, а також на те, що кошти за договором систематично поверталися.

Під вирішення зустрічного позову судом враховано, що рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26.10.2016 року вже встановлено факт отримання позичальником по договору позики саме 355 600 грн., як це зазначено у договорі позики, оскільки договір позики підписаний позичальником, містить детальний опис усіх умов, позичальник з умовами договору позики була ознайомлена, в момент підписання договору отримала його копію. Підписання договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору. При цьому суд оцінює письмові пояснення ОСОБА_3 та пояснення свідка ОСОБА_8 з приводу фактичного розміру отриманої позики як неналежні та недопустимі докази.

На підтвердження часткового виконання зобов'язань за договором позики, ОСОБА_3 надано копії розписок, з яких вбачається, що 25.11.2012 року ОСОБА_9 отримав від ОСОБА_3 гроші в сумі 1050 доларів США, 20.02.2014 року - гроші в сумі 27850 грн., 11.04.2013 року - гроші в сумі 9450 грн. також ОСОБА_3 надано заяву на перевід грошових коштів, згідно якої 07.05.2015 року ОСОБА_3 перевір на ім'я ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 600 доларів США.

Оцінюючи дані документи в якості доказів виконання зобов'язань за договором від 24.07.2013 року, суд приходить до висновку про їх неналежність та недопустимість. Так, вказані документи лише підтверджують, що ОСОБА_3 передавав гроші ОСОБА_9 Проте з цих документів не можна зробити висновок про характер правовідносин, на підставі яких вказані гроші передавалися. Крім того, сторонами договору позики від 24.07.2013 року є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Жодних посилань на те, що гроші за вищезазначеними розписками передаються на виконання укладеного 24.07.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договору, у вказаних документах немає.

Крім того, в судовому засіданні було оглянуто рішення Жовківського районного суду Львівської області від 05.02.2016 року, яке набрало законної сили, в якому вищезазначені документи прийняті судом в якості доказів правовідносин з приводу позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_9

З тих же підстав суд не може прийняти в якості доказу часткового виконання зобов'язань за договором письмові пояснення ОСОБА_3 та пояснення свідка ОСОБА_8, який в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_3 протягом року віддавав гроші ОСОБА_9

Враховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не надали належних та допустимих доказів виконання зобов'язань за договором позики, суд приходить до висновку, що право ОСОБА_4, як позикодавця порушено та підлягає захисту.

Разом з тим, суд вважає, що ОСОБА_4 невірно визначено розмір заборгованості. Так, ОСОБА_4 просить стягнути грошову суму, еквіваленту доларам США. Проте суд вважає таку вимогу безпідставною.

За вимогами ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

В п. 1 договору позики зазначено, що позикодавець передав позичальнику гроші в сумі 355 600 грн. Відповідно п. 2 договору сторони домовились, що повернення суми позики здійснюється протягом шести місяців, але не пізніше 24 числа кожного місяця по 12 600 грн., а в січні 2014 року до 24 числа позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю кошти в сумі 280 000 грн., що буде підтверджуватись заявами про розрахунок або розписками. При повернення грошових коштів сума повернення не повинна бути меншою ніж еквівалент у доларах США на день посвідчення даного договору встановлений курсом Національного Банку України.

Тобто, зобов'язання у договорі позики від 24.07.2013 року визначено у гривні. Зазначення в договорі, що сума повернення не повинна бути меншою ніж еквівалент у доларах США на день посвідчення даного договору, не є визначенням грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті в розумінні ч. 2 ст. 524 ЦК України. Тому позичальник повинен повернути позикодавцю позику в розмірі 355 600 грн.

Окрім цього, позичальник повинен сплатити позикодавцю передбачені п. 4 договору штрафні санкції в розмірі 0,05% за кожен день прострочення від суми платежу, що на день розгляду позову становить 214 071 грн. 20 коп. та визначається наступним чином:

- з 24.01.2014 року по 12.05.2017 року минуло 1204 дня;

- 355 600 грн. х 0,05% = 177 грн. 80 коп. в день;

- 177 грн. 80 коп. х 1204 дня = 214 071 грн. 20 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В судовому засіданні встановлено, що зобов'язання по поверненню грошей за договором позики виконано не було. Тому у суду є підстави для застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Передбачені вказаною нормою 3% річних, що підлягають стягненню з позичальника на користь позикодавця за невиконання грошового зобов'язання, розраховані наступним чином:

- заборгованості в період з 24.01.2014 року по 12.05.2017 року становить 355 600 грн.;

- 3% річних на день складають 29 грн. 23 коп. (355 600 грн. х 3% / 365 днів);

- 24.01.2014 року по 12.05.2017 року минуло 1204 дня;

- 3% річних становлять 35 192 грн. 92 коп. (29,23 грн. х 1204 дня).

Передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні витрати, що підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача за невиконання грошового зобов'язання, розраховані наступним чином:

січеньлютийбере-зенькві-теньтра-веньчер-веньлипеньсер-пеньвере-сеньжов-теньлисто-падгру-день2014 100,6102,2103,3103,8101,0100,4100,8102,9102,4101,9103,02015103,1105,3110,8114,0102,2100,499,099,2102,398,7102,0100,72016100,999,6101,0103,5100,199,899,999,7101,8102,8101,8100,92017101,1101,0101,8100,9

- 1,006 х 1,022 х 1,033 х 1,038 х 1,010 х 1,004 х 1,008 х 1,029 х 1,024 х 1,019 х 1,030 х 1,031 х 1,053 х 1,108 х 1,140 х 1,022 х 1,004 х 0,990 х 0,992 х 1,023 х 0,987 х 1,020 х 1,007 х 1,009 х 0,996 х 1,010 х 1,035 х 1,001 х 0,998 х 0,999 х 0,997 х 1,018 х 1,028 х 1,018 х 1,009 х 1,011 х 1,010 х 1,018 х 1,009 = 2,0156 х 100 = 201,55 - 100 = 101,56;

- величина приросту споживчих цін (інфляції) за період зі період з 01.02.2014 до 12.05.2017 року - 101,56;

- інфляційні витрати становлять: 101,56 х 355 600 грн. / 100 = 361 152 грн. 27 коп.

Таким чином, з ОСОБА_5, яка є позичальником в договорі, на користь позикодавця ОСОБА_4 підлягають стягненню: борг в розмірі 355 600 грн., передбачені п. 4 договору штрафні санкції в розмірі 214 071 грн. 20 коп., а також передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 35 192грн. 92 коп. та інфляційні витрати в розмірі 361 153 грн. 27 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Під час звернення до суду ОСОБА_3 сплатив судовий збір в розмірі 552 грн. 20 коп., що підтверджується квитанцією від 22.11.2016 року, ОСОБА_4 сплачено судовий збір в розмірі 8000 грн., що підтверджується квитанцією від 02.03.2017 року. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, сплачений ним судовий збір стягненню з ОСОБА_4 не підлягає. Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню, сплачений ним судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_5

На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 526, 530, 610, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 27, 60, 61, 88, 169, 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики, що укладений 24 липня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 і ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики, що укладений 24 липня 2013 року, в розмірі 966 017 (дев'ятсот шістдесят шість тисяч сімнадцять) гривень 39 копійок, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень; загалом - 974 017 (дев'ятсот сімдесят чотири тисячі сімнадцять) гривень 39 копійок.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий Радченко Е. А.