Ухвала суду № 66511575, 16.05.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/5266/16-ц Головуючий в І інстанції

Провадження 22-ц/774/929/К/17 ОСОБА_1

Категорія № 26 (І) Доповідач Бондар Я.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар: Гладиш К.І.

за участю:представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ОСОБА_4 «ПівнГЗК») про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що в період тривалої роботи електрогазозварником з 21.05.1992 р. по 19.03.2008 р. у ОСОБА_4 «ПівнГЗК» підпадала під дію впливу шкідливих факторів на виробництві у зв'язку із чим, отримала професійне захворювання та втратила професійну працездатність у розмірі 40 %, згодом при повторному огляді МСЕК їй встановлено 80% втрати працездатності та 2 групу інвалідності. Через професійне захворювання позивач постійно зазнає моральні та фізичні страждання, тому просить суд стягнути з відповідача у відшкодування заподіяної моральної шкоди 160000 грн. у звязку з отриманим професійним захворюванням на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 «ПівнГЗК» на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди 55000 грн. без стягнення податків та обовязкових платежів, а також - на користь держави 551,20 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач вважає рішення таким, що порушує норми матеріального та процесуального права, тому ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої з відповідача моральної шкоди, а саме просить суд зменшити цей розмір.

На думку представника ОСОБА_4 «ПівнГЗК», позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди та протиправність діянь відповідача, тому висновки суду в цій частині ґрунтуються на припущеннях. Судом не враховано, що позивач був обізнаний про шкідливі умови виробництва, та сам обрав роботу протягом тривалого періоду у шкідливих факторах. Також представник відповідача вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості є завищеним. Представник ОСОБА_4 «ПівнГЗК» зазначає, що позивачем не доведено факту спричинення їй моральної шкоди висновками відповідних медичних установ.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до записів, які містяться в трудовій книжці позивач ОСОБА_3 тривалий час працювала на підприємстві відповідача ОСОБА_4 «ПівнГЗК» на посадах: машиніста вакуум-фільтрів, слюсаря з ремонту устаткування, машиніста конвеєра, пробовідборщика лабораторії збагачення, дробарника, машиніста ексгаустера ( а.с. 43-45).

Згідно медичного висновку № 111 від 17.01.2008 р. лікарсько-експертної комісії українського науково-дослідного інституту промислової медицини м. Кривого Рогу позивачу встановлено наступні захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень 1-2 ст.(пиловий бронхіт 1-2 ст., емфізема легень 1-2 ст.), ЛН 1-2 ст. Нейросенсорна приглухуватість 2 ст. (з помірним зниженням слуху) (а.с.39).

Згідно повторного медичного висновку № 710 від 17.05.2016 р. лікарсько-експертної комісії українського науково-дослідного інституту промислової медицини м. Кривого Рогу позивачу встановлено наступні захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень 3-4 ст.(пиловий бронхіт 3 емфізема легень 3 ст.), група D, загострення середнього ступеню важкості. ЛН 3 ст. Хронічне легеневе сердце, НК 2 ст. Нейросенсорна приглухуватість 3 ст. (зі значним зниженням слуху) (а.с.13).

Згідно акта від 08.02.2008 р. розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, причиною професійного захворювання у позивача стала робота протягом 38 років 9 місяців в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, а саме перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, запиленості, шуму що перевищували ГДК, ГДР, які виникали внаслідок недосконалості технологічного процесу збагачення залізистих кварцитів.

Згідно з п. 19 вказаного акту профзахворювання у ОСОБА_3, виникло з вини керівництва Півн. ГЗК та ВАТ «Північний ГЗК» в період її роботи які не забезпечили безпечні умови праці і порушили ст. 153 Кодексу Законів про працю України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» (а.с. 6-7).

Як убачається з висновку МСЕК від 19.03.2008 р. позивачу первинно було встановлено 40 % втрати професійної працездатності (25 % по ХОЗЛ, 15% по туговухості) та визнано інвалідом 2 групи з 17 березня 2008 року безстроково (а.с. 11). З часом стан позивача погіршувався та висновком МСЕК від 05.07.2016 року при повторному огляді їй встановлено 80 % втрати професійної працездатності (65 % по ХОЗЛ, 15% по туговухості) та визнано інвалідом 2 групи з 05 липня 2016 року безстроково (а.с. 8).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що у зв'язку із отриманим професійним захворюванням та встановленням ступеню втрати професійної працездатності, їй спричинено моральну шкоду, яку має компенсувати відповідач, як такий, що не забезпечив їй безпечних та нешкідливих умов праці, у зв'язку з чим вона отримала професійне захворювання.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України та виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача спричинену моральну шкоду у зв'язку з отриманим на виробництві професійним захворюванням, з урахуванням часу роботи позивача на підприємстві та дією шкідливих факторів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Статтею ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, повязаним з виконанням трудових обовязків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до розяснень, які містяться в п. п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоровя від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року №229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. ОСОБА_4 на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12, і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну, яка має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. «Є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообовязкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а з 01.01.2008 року відшкодування Відділенням Фонду моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України(для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Враховуючи те, що на час виникнення у ОСОБА_3 права на відшкодування моральної шкоди вищезазначені положення ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», котрі передбачали відшкодування моральної шкоди, не діяли, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обовязок по відшкодуванню моральної шкоди судом першої інстанції обґрунтовано покладено на підприємство, під час роботи на якому позивач отримав професійне захворювання. до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як видно з акту розслідування хронічного професійного захворювання № 2 від 08.02.2008 року, причинами виникнення такого захворювання у ОСОБА_3, є робота протягом 38 років 09 місяців в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, запиленості, шуму що перевищували ГДК, ГДР, які виникали внаслідок недосконалості технологічного процесу збагачення залізистих кварцитів.

Встановлена вина роботодавця в пошкодженні здоровя працівника, рекомендовано згідно п.18 акту посадовим особам ОСОБА_4 «ПівнГЗК» вдосконалювати заходи по зменшенню рівня запиленості повітря та по зниженню шуму на робочих місцях (а.с. 6-7).

Статтею 153 КЗпП України, передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Виходячи з викладеного, доводи ОСОБА_4 «ПівнГЗК» про відсутність обов'язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу, колегія суддів до уваги не приймає. Обов'язок створити безпечні умови праці законодавством покладено на роботодавця ОСОБА_4 «ПівнГЗК».

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивач свідомо обрав роботу протягом тривалого часу із шкідливими умовами та фактором виробничого процесу, оскільки ці обставини не виключають законодавчо закріпленого обов'язку роботодавця, забезпечити безпечні умови виробничого середовища.

Враховуючи викладене й те, що право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я професійним захворюванням позивача пов'язано з виконанням трудових обов'язків, виникло у позивача з 19.03.2008 року, тобто з моменту встановлення їй вперше стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці».

Також, спростовуються й доводи відповідача ОСОБА_4 «ПівнГЗК» щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки факт заподіяння такої шкоди, у зв'язку із професійним захворюванням, встановлений медичними довідками та виписними епікризами, про тривалість лікування та перенесений фізичний біль. (а.с.13-42) Позивач відчуває постійний біль в грудній клітці та задуху, постійно турбує кашель, вона обмежена в спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує її нормальні життєві звязки.

Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер отриманого позивачем професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

Розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції з урахуванням відсотку втрати професійної працездатності ОСОБА_3 який згідно первинного висновку МСЕК становить 40 %, встановленої ІІІ групою інвалідності, з урахуванням тривалості роботи на підприємстві відповідача протягом більше 38 років в умовах впливу шкідливих факторів, конкретних обставин по справі, пов'язаних із цим фізичних і моральних страждань, з урахуванням істотності вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, необхідності проходити періодично медичні обстеження та лікування. Наявність стійкого больового синдрому.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» відхилити.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: А.П. Барильська

ОСОБА_5