Рішення № 66507451, 10.05.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2017Справа №910/24065/16

За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»до Приватного акціонерного товариства Страхової компанії «Інтер-Поліс» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія»про стягнення 10 944,20 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Фуряка Я.А.від відповідача: від третьої особи: Радзіховський А.Л. не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Страхової компанії «Інтер-Поліс» (відповідач) про стягнення страхового відшкодування в сумі 10 944,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 13.03.2014 у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Ford», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу «Volkswagen Polo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 Позивач вказує, що ним, як страховиком транспортного засобу «Volkswagen Polo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, виплачено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 10 944,20 грн., внаслідок чого до позивача на підставі ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_3, якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.12.2016 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 22.02.2017 проти задоволення позову заперечив, посилаючись на нікчемність укладеного з ним договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в силу п. 3 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України, оскільки страхувальником не було повідомлено про наявність інших договорів страхування щодо транспортного засобу «Ford», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №05-23/1074 від 20.03.2017 призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з закінченням повноважень судді Цюкала Ю.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2017 справу №910/24065/16 передано для розгляду судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2017 розгляд справи призначено на 12.04.2017.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.04.2017 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Гарантія», розгляд справи відкладено на 10.05.2017 р.

Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти задоволення позову надав заперечення.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився.

Згідно з п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на неявку представника третьої особи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до вимог ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях складено протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.06.2013 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0199-РМ2-13-00422 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивачем застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Volkswagen Polo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Строк дії Договору встановлено з 13.07.2013 по 12.07.2017.

13.03.2014 у Дніпровському районі міста Києва сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Volkswagen Polo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, та транспортного засобу «Ford Escort», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_5, під керуванням ОСОБА_3

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.04.2014 у справі №755/8664/14-п встановлено, що 13.03.2014 ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Ford», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на вул. Малишка у м. Києві не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Volkswagen», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

16.03.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосоюз» виставлено рахунок №СЗ00277612/СС00188962, згідно з яким вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Volkswagen Polo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, складає 11 560,66 грн. з ПДВ.

Страховим актом №СТОКА-977 від 24.03.2014 позивач визнав дорожньо-транспортну пригоду, що сталась 13.03.2014, страховим випадком та призначив до виплати ОСОБА_4 страхове відшкодування за Договором у розмірі 10 944,20 грн.

26.03.2014 позивачем виплачено на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосоюз» страхове відшкодування в сумі 10 944,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8017 від 26.03.2014.

Одночасно з цим, судом встановлено, що 13.11.2013 між Приватним акціонерним товариством Страховою компанією «Інтер-Поліс» (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АВ/3651604), а саме транспортного засобу «Ford Escort», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, строком дії з 14.11.2013 по 13.11.2014, з лімітом відповідальності за майнову шкоду 50 000 грн. та розміром франшизи 0 грн.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю підстав, на думку позивача, для відшкодування відповідачем витрат в сумі 10 944,20 грн., які понесені позивачем, в межах ліміту відповідальності страховика.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.

Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, якого визнано винним у вчиненні дорожньої транспортної пригоди, застраховано Приватним акціонерним товариством Страховою компанією «Інтер-Поліс», то в даному випадку особою, відповідальною за завдані збитки, відповідно положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності та нормами вказаного Закону, є відповідач.

В свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач посилається на положення п. 3 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України, відповідно до якого страхувальник зобов'язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.

Пунктом 17.3 статті 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» також визначено, що при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний, зокрема, повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками.

Матеріали справи свідчать, що дійсно між власником транспортного засобу ОСОБА_5 (страхувальник) та Страховим товариством з додатковою відповідальністю «Гарантія» (страховик) було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АС/5455327), а саме транспортного засобу «Ford Escort», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, строком дії з 29.09.2013 по 28.09.2014, з лімітом відповідальності за майнову шкоду 50 000 грн. та розміром франшизи 1 000 грн.

Тобто, судом встановлено, що на момент укладення договору між ОСОБА_3 та відповідачем (поліс №АВ/3651604) транспортний засіб «Ford Escort», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, був предметом іншого договору страхування (поліс №АС/5455327).

Проте, статтею 989 Цивільного кодексу України, на положення якої посилається відповідач, встановлено обов'язки саме страхувальника. В свою чергу, страхувальниками за вказаними вище договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є різні особи. ОСОБА_3 як страхувальник за полісом №АВ/3651604 не укладав інших договорів страхування щодо транспортного засобу «Ford Escort», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та, відповідно, не міг повідомити страховика про їх наявність, а тому не порушив вимоги п. 3 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України та п. 17.3 ст. 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АВ/3651604) нікчемним, а відповідач є належним відповідачем у даній справі. Крім того, відповідач не був позбавлений права та можливості при укладені договору самостійно перевірити наявність інших договорів страхування щодо транспортного засобу «Ford Escort», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Такі висновки суду відповідають позиції Вищого господарського суду України, яка викладена, зокрема, у постановах від 02.02.2017 у справі №910/16335/16, від 23.06.2015 у справі №910/19332/14.

Одночасно з цим, господарський суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Положеннями статті 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

При цьому, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Такі висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 22.03.2017 у справах №3-1344гс16, 3-1304гс16.

Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (50 000 грн.) і в межах суми фактичних затрат (тобто, не більше суми фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи.

Проте, матеріали справи не містять доказів визначення вартості (звіту про оцінку) відновлювального ремонту транспортного засобу «Volkswagen Polo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, в порядку, передбаченому законодавством, зокрема, Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Також господарським судом прийнято до уваги, що у наданому позивачем рахунку №СЗ00277612/СС00188962 від 16.03.2014 на суму 11 560,66 грн., виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосоюз», не вказано переліку виконаних робіт та замінених деталей. Також, у матеріалах справи відсутні будь-які документи, за допомогою яких можливо встановити, які саме пошкодження заподіяно транспортного засобу «Volkswagen Polo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, у дорожньо-транспортній пригоді 13.03.2014 (протоколи огляду транспортного засобу, акти, фототаблиці тощо), а також суду не надано розрахунок страхового відшкодування (додаток до страхового акту) у розмірі 10 944,20 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Проте, позивач не надав суду належних та допустимих доказів обґрунтованості позовних вимог, зокрема, розміру шкоди, за заподіяння якої відповідає відповідач, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи викладене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до Приватного акціонерного товариства Страхової компанії «Інтер-Поліс» про стягнення страхового відшкодування в сумі 10 944,20 грн. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання даного позову покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.05.2017 р.

Суддя В.П. Босий