Рішення № 66507199, 15.05.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.05.17р. Справа № 904/4969/17

За позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання № 1226 від 18.11.2003 у загальному розмірі 8 758 грн. 95 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Цвіркун А.А. - провідний юрисконсульт (довіреність № 10 від 03.01.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання № 1226 від 18.11.2003 у загальному розмірі 8 758 грн. 95 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 7 350 грн. 00 коп. - основний борг;

- 1 165 грн. 66 коп. - інфляційні втрати;

- 243 грн. 29 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання № 1226 від 18.11.2003 в частині оплати спожитої в період з 21.12.2015 по 25.02.2016 теплової енергії у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 7 350 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2016 року по березень 2017 року у сумі 1 165 грн. 66 коп. та 3% річних за період прострочення з 25.02.2016 по 12.04.2017 у сумі 243 грн. 29 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.05.2017.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 27356/17 від 15.05.2017), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду від 25.04.2017 додаткові докази.

Вимоги ухвали суду від 25.04.2017 позивачем були виконані у повному обсязі.

У судове засідання 15.05.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 15.05.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.04.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50074, АДРЕСА_1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, конверт з ухвалою суду від 25.04.2017 не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду відповідачу, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 25.04.2017; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаних поштових відправлень суду, а також виготовлялася копія реєстру № 217 від 26.04.2017 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням по Україні.

При цьому, з вказаних доказів вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017 була отримана відповідачем 12.05.2017, про що міститься відповідний запис у витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта". Крім того, протягом декількох днів з моменту отримання відповідачем ухвали суду будь-яких заперечень на позовні вимоги позивача суду не надано.

Крім того, будь-яких клопотань відповідач до суду також не подав.

Суд також наголошує на тому, що ухвала суду від 25.04.2017 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

У судовому засіданні 15.05.2017 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 15.05.2017 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 18.11.2003 між Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - споживач, відповідач) було укладено договір на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання № 1226 (далі - договір, а.с.9-11), за яким постачальник бере на себе відповідальність відпускати споживачу теплову енергію для потреб опалення, вентиляції гарячого водопостачання в потрібних розмірах, а споживач зобов'язується сплатити отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в строки, передбачені договором.

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що договір укладається з 15.11.2003 по 31.12.2004 та діє протягом року, у випадку ненадходження від жодної із сторін заяв про розірвання договору не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку договору, договір вважається пролонгованим на наступний рік. За заявою однієї із сторін про розірвання договору за один місяць та відсутності заборгованості споживача договір може бути розірваний. При наявності заборгованості за споживачем нарахування за договором припиняється, а договір не припиняється до повного погашення заборгованості.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений договір № 1226 від 18.11.2003 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з пунктом 1.1. договору під час виконання договору сторони керуються діючим законодавством України, відомчими "Правилами користування тепловою енергією" від 30.11.1999 № 825/4118, інструкціями.

Постачальник зобов'язується відпускати споживачу теплову енергію відповідно до СНіП 2.04.07-86 для потреб централізованого опалення та СНіП 2.04.01-85 для потреб гарячого водопостачання за адресою - адміністративно-побутовий корпус, ремонтні бокси від котельної Ш. Гігант у відповідності з встановленим планом теплопостачання 15.11.2003 по 31.12.2004. Оплата здійснюється з моменту вказаного періоду дії договору (пункт 1.2. договору)

Відповідно до пункту 2.1. договору облік споживання теплової енергії здійснюється згідно приладів обліку або розрахунковим способом за їх відсутності.

Споживач, який має засіб обліку, щомісячно подає постачальнику звіт про фактичне споживання теплової енергії, в строк до 25 числа кожного місяця (пункт 2.3. договору)

Згідно із пунктом 2.5. договору при відсутності засобів обліку або поломки засобів обліку - кількість теплової енергії, яка відпущена споживачу, встановлюється постачальником, як виключення, розрахунковим способом.

Межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін вказана в акті меж розділу (пункт 2.4. договору).

За змістом пункту 4.2. договору, теплова енергія відпускається споживачеві в кількості згідно даних таблиці № 2, у вигляді гарячої води на такі потреби:

- опалення і вентиляцію - період опалювального сезону;

- гаряче водопостачання - протягом року;

- технологічні потреби;

- кондиціювання повітря.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору позивачем відпускалась теплова енергія у відповідності до щорічних розпоряджень виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального періоду" та до визначених пунктом 4.2. періодів.

Зокрема, в період з 21.12.2015 по 25.02.2016 тарифи на теплову енергію передбачені:

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 489 від 28.11.2014 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 1 555 грн. 38 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.29);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2690 від 29.10.2015 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП", які складають 1 771 грн. 62 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.30-31);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 54 від 28.01.2016 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП", які складають 1 703 грн. 53 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.32-33).

Актом № 859 підтверджується, що 25.11.2014 було подано теплоносій на об'єкт відповідача, а з акту № 1042 вбачається, що з 02.03.2015 було припинено теплопостачання. Крім того, актом № 1697 підтверджується, що з 18.12.2015 було подано теплоносій на об'єкт відповідача, а з акту № 1819 вбачається, що з 01.03.2016 було припинено теплопостачання (а.с.25-28).

На виконання умов договору позивачем було здійснено поставку теплової енергії відповідачу за період з 21.12.2015 по 25.02.2016 на загальну суму 7 771 грн. 32 коп. та, відповідно, позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури, а саме:

- рахунок-фактура № 1226 від 31.01.2016 на суму 5 456 грн. 59 коп. (а.с.18);

- рахунок-фактура № 1226 від 29.02.2016 на суму 2 314 грн. 73 коп. (а.с.19).

Згідно з нормами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

Вказане законодавче положення знайшло своє відображення у пунктах 3.1. та 3.2. договору, в яких зазначено, що оплата за спожиту теплову енергію здійснюється в грошовій формі, векселями, взаємозаліками. Форма оплата попередньо погоджується перед кожним платежем (пункт 3.1. договору). У відповідності з Законом України від 20.05.1999 № 686-ХІV "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення оплати за споживання комунальних послуг та утримання прибудинкових територій" споживач сплачує відпущену теплову енергію протягом 14 днів після отримання рахунка постачальника. У випадку несплати споживачем по закінченню 14 днів рахунка з дня отримання рахунка постачальника, споживач сплачує пеню в розмірі 1,0% за кожен день прострочення від загальної суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України (пункт 3.2. договору).

Відповідачем зобов'язання в частині повних розрахунків за спожиту в період з 21.12.2015 по 25.02.2016 теплову енергію у встановлений договором строк були порушені, відпущена теплова енергія була ним оплачена лише частково, а саме: 31.01.2017 в сумі 421 грн. 32 коп., що призвело до утворення заборгованості перед позивачем в сумі 7 350 грн. 00 коп. Наявність вищевказаної суми боргу і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що:

- рахунок-фактура № 1226 від 31.01.2016 на суму 5 456 грн. 59 коп. був отриманий відповідачем 10.02.2016, що підтверджується реєстром рахунків та актів виконаних робіт (а.с.23);

- рахунок-фактура № 1226 від 29.02.2016 на суму 2 314 грн. 73 коп. був отриманий відповідачем 11.03.2016, що підтверджується реєстром рахунків та актів виконаних робіт (а.с.24).

Отже, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони були порушені, спожита в період з 21.12.2015 по 25.02.2016 теплова енергія була оплачена лише частково в сумі 421 грн. 32 коп. наступним чином:

- 31.01.2017 в сумі 421 грн. 32 коп. було оплачено спожиту теплову енергію за січень 2016 року (виписка долучена до клопотання вх.суду 27356/17 від 15.05.2017).

Отже, у відповідача утворилась заборгованість за спожиту в період з 21.12.2015 по 25.02.2016 теплову енергію в сумі 7 350 грн. 00 коп. (7 771,32 - 421,32).

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії (пункт 3.2. договору), враховуючи відомості щодо дати отримання рахунків за спірний період, господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками-фактурами є таким, що настав - 24.02.2016 та 25.03.2016, відповідно, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 7 350 грн. 00 коп. обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати спожитої в спірний період теплової енергії відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 7 350 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 7 350 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 7 350 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за спожиту теплову енергію у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з березня 2016 року по березень 2017 року у сумі 1 165 грн. 66 коп. та 3% річних за період прострочення з 25.02.2016 по 12.04.2017 у сумі 243 грн. 29 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були враховані вище вказані вимоги, арифметичного розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 1 165 грн. 66 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, періоди прострочення, та розрахунок проведено арифметично вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 243 грн. 29 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати в сумі 1 600 грн. 00 коп. покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (50074, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, провулок Дежньова, будинок 9; ідентифікаційний код 03342184) 7 350 грн. 00 коп. - основного боргу, 1 165 грн. 66 коп. - інфляційних втрат, 243 грн. 29 коп. - 3% річних, 1 600 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко