Ухвала суду № 66502304, 13.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

13 травня 2017 року м. Київ К/800/8290/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Пасічник С.С., перевіривши касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанов про зупинення виконавчого провадження,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом, в якому, змінивши позовні вимоги, просила скасувати постанови від 04 жовтня 2016 року про зупинення виконавчих проваджень №40553439 та №40553332.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року позов задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2017 року касаційна скарга, з урахуванням приписів статтей 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, залишалася без руху в зв'язку з встановленням її недоліків із наданням строку для їх усунення.

У встановлений судом строк відповідач виконав вимоги ухвали суду.

Разом з тим, дослідивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, у відкритті провадження за касаційною скаргою необхідно відмовити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року по справі №809/4357/15 визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20.11.2015 року про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчих провадженнях ВП № 40553439 та ВП №40553332, на виконання якої відповідачем 06.07.2016 року було поновлено вказані виконавчі провадження.

04.10.2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанови про зупинення виконавчих проваджень ВП № 40553439 та ВП № 40553332 на підставі п. 18 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» та ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Так, пунктом 18 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Таким чином, підсумовуючи наведене, обов'язковою умовою для застосування зазначеної норми є надіслання виконавчого документа до органів казначейства та лише у випадку, передбаченому частиною 3 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Отже, подання керівником відповідного органу державної виконавчої служби документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, можливе лише у випадку встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас, як зазначено судами попередніх інстанцій, таких підстав не існувало, що неодноразово було встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили.

До того ж, приписами статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» установлено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи, тоді як у даному випадку боржником є державний орган; питання ж стягнення коштів з державних органів визначені статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яка не містить норм, аналогічних тим, що наведені в частині 3 статті 4 даного Закону.

Таким чином, направлення відповідачем до Державної казначейської служби України пакету документів, необхідного для перерахування коштів стягувачу здійснено останнім в порушення вимог статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та, як наслідок, протиправно зупинено виконавчі провадження ВП № 40553439 та ВП №40553332 постановами від 04 жовтня 2016 року на підставі пункту 18 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, зокрема, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (а у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Виходячи із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, дана касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки не містить належних доводів в підтвердження незаконності прийнятих судами попередніх інстанцій рішень, а тому, з врахуванням наведених приписів пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, не викликає необхідності перевірки судом касаційної інстанції матеріалів справи, що в свою чергу, є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и л а :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанов про зупинення виконавчого провадження.

Додані до касаційної скарги матеріали повернути особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя

Вищого адміністративного суду України С.С. Пасічник