Ухвала суду № 66501933, 11.05.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2017 р.Справа № 623/188/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дудка О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 06.04.2017р. по справі № 623/188/17

за позовом Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області

до ОСОБА_1

про стягнення надмірно виплаченої державної соціальної допомоги,

ВСТАНОВИЛА:

Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області звернулось до суду з адміністративним позовом в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області борг в сумі 23849,03 грн. надмірно виплаченої суми адресної державної допомоги.

Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 06.04.2017р. задоволено адміністративний позов.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області борг в сумі 23849,03 грн. надмірно виплаченої суми адресної державної допомоги.

ОСОБА_1 (далі - відповідач), не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення , яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах доводів апеляційної скарги постанову суду, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що з 15.07.2015р. ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області як внутрішньо переміщена особа, зареєстрована в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщений осіб, що підтверджується довідкою від 15.07.2015р. № НОМЕР_1 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення. (а.с. 4-5)

21.08.2015р. на підставі заяви відповідача Управлінням праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово- комунальних послуг» прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 державної допомоги переміщеним особам на проживання в сумі 2400,00 гривень щомісячно з 01.09.2015 року по 09.12.2015 року. Рішеннями позивача від 16.01.2015р. та 05.08.2016р. відповідачу було продовжено виплату державної допомогу переміщеним особам на проживання в сумі 2210,0 грн. щомісячно з 15.01.2016р. по 14.07.2016р. та з 19.07.2016р. по 18.01.2017р. відповідно згідно її заяв . (а.с. 7- 11)

Під час здійснення верифікації надання державних соціальних допомог, Управлінням праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради отримана інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про наявність у власності ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 23.10.2015р. житлового будинку за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Воровського, 28. (а.с.12-13)

17.10.2016р. позивачем прийнято розпорядження про утримання надміру отриманих коштів допомоги переміщеним особам стосовно ОСОБА_1 (а.с. 14)

У зв'язку з відмовою відповідача добровільно повернути надміру перераховані суми грошової допомоги позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, відповідач подала недостовірну інформацію про обставини, які впливають на призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, а тому така допомога підлягає стягненню на користь позивача як надмірно виплачена.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду , оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Приписам наведеної норми кореспондують положення частини другої статті 21 КАС України, згідно з якими вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди, яка була завдана лише суб'єктом владних повноважень; а також такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності останнього.

Пунктом 4 частини першої статті 17 КАС України обумовлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 50 зазначеного Кодексу іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

У зазначеній нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.

Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Таким чином і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

Пунктом 5 частини четвертої статті 50 КАС України передбачено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.

Разом з цим позивач не вказав закон, у якому зазначено про можливість звернення суб'єкта владних повноважень з таким адміністративним позовом до фізичної особи, а перелічені у пунктах 1 - 4 цієї норми випадки, коли особа може бути відповідачем у адміністративній справі за позовом суб'єкта владних повноважень, до предмета спору у справі, що розглядається, не відносяться.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктами цивільних прав.

Колегія суддів зазначає, що отримавши щомісячну адресну допомогу як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, ОСОБА_1 набула право власності на неї, та їй як власнику цих грошей належать права і обов'язки щодо володіння, користування та розпорядження ними.

Таким чином, колегія суддів вважає оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття відповідачем права власності на виплачену позивачем щомісячну адресну допомогу та стягнення зазначеної суми , як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер, тому враховуючи положення частини 1 статті 17 КАС України його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією викладеною в постановах Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року №21-2209а15, від 22 вересня 2015 року у справі №П/811/3781/14, від 21 червня 2016 року № 21-618а16 та від 13 вересня 2016 року № 21-1928а16.

У відповідності до п. 4 ч.1 ст.202 КАС України порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Згідно з ч.1 ст.203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

За приписами п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписи ч. 2 ст. 88 КАС України визначають, що витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року задоволено клопотання апелянта та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на оскаржувану постанову до моменту постановляння рішення по справі.

Враховуючи те, що рішення у справі ухвалено на користь апелянта, який не є суб'єктом владних повноважень, судовий збір за подачу апеляційної скарги не підлягає стягненню.

Керуючись п. 1 ст. 157, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 4 ст. 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 06.04.2017р. по справі № 623/188/17 скасувати.

Провадження у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої державної соціальної допомоги закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Присяжнюк О.В. Курило Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 15.05.2017 р.