Ухвала суду № 66482461, 15.05.2017, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/111/17

2-з/0203/39/2017

У Х В А Л А

15 травня 2017 року суддя Кіровського районного суду м.Дніпропетровська Казак С.Ю., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Кіровського районного суду м.Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання договору дарування недійсним.

В наданій до суду заяві позивач в порядку забезпечення позову просив накласти арешт на спірне нежитлове приміщення по пл.Петровського,2/69 в м.Дніпрі та заборонити будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно п.п.1,2 ч.1 ст.152 ЦПК України видами забезпечення позову, окрім іншого, є накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; заборона вчиняти певні дії.

У відповідності до ч.3 ст.152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до розяснень наданих в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернулась з позовом до своєї колишньої дружини ОСОБА_2 про визнання нежитлового приміщення по пл.Петровського,2/69 в м.Дніпрі спільною сумісною власністю подружжя, а також про визнання недійсним договору дарування вказаного нежитлового приміщення, укладеного 13.09.2013 року між відповідачкою та її матірю ОСОБА_3

З інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на теперішній час право власності на спірне нежитлове приміщення зареєстровано саме за ОСОБА_3, до якої позивач вимог не заявляв, в якості відповідача згідно предявленого позову не залучав та відповідних клопотань в порядку ст.33 ЦПК України не заявляв.

А тому, суд вважає, що запропонований позивачем захід забезпечення позову у ви-гляді накладення арешту на майно, що не перебуває у власності відповідачки ОСОБА_2, не ґрунтується на вимогах п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України.

Зазначаючи в заяві про застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо спірного майна, позивачем належним чином вказану вимогу не конкретизував та не вказав які саме дії та кому слід заборонити, не навів доводів та доказів щодо наявності ризиків подальшого відчуження спірного майна.

Посилання позивача на гіпотетичну можливість утруднення виконання рішення в разі можливого подальшого відчуження спірного приміщення його власником ОСОБА_3 є припущенням та за відсутності доказів дійсних спроб останньої відчужити спірне майно на користь третіх осіб та за умова, що остання не є стороною по справі (відповідачем), не може бути єдиною підставою для застосування запропонованих позивачем заходів забезпечення позову.

Враховуючи зазначене, приймаючи до уваги принцип співмірності та відповідності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволення заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову за необґрунтованістю та не доведеністю підстав для забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.151,152,153,208-210 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги.

Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська шляхом подачі протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали апеляційної скарги. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя С.Ю.Казак