Рішення № 66478221, 12.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2017Справа №927/1058/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "Чернігіврибгосп"

до: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області

2) Державного агентство рибного господарства України

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Держане підприємство "Укрриба",

За участю заступника прокурора Чернігівської області на стороні відповідача-1

про визнання часток співвласників у сумісному майні

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від прокуратури: Греськів І.І. - посвідчення №041072 від 03.02.2016 року;

від позивача: Пільганчук В.В. - за довіреністю №251 від 28.11.2016 року

від відповідача - 1: Лисий В.І. - за довіреністю №17 від 02.12.2016 року;

від відповідача - 2: не з'явилися;

від третьої особи: Панасенко О.А. - за довіреністю №11-13/03 від 03.01.2017 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватним акціонерним товариством "Чернігіврибгосп" подано позов до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Держане підприємство "Укрриба", про визнання частки співвласника Приватного акціонерного товариства "Чернігіврибгосп" у сумісному майні скидному каналі №1 вартістю 20 600,00грн. та у сумісному майні нагульному ставі №7 вартістю 70000,00грн.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.11.2016 року (суддя Н.Ю. Книш) порушено провадження у справі, призначено її розгляд на 29.11.2016 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство "Укрриба".

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.11.2016 року (суддя Н.Ю. Книш) відкладено розгляд справи на 08.12.2016 року.

В судовому засіданні 08.12.2016 року представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просив суд визнати частку співвласника ПрАТ "Чернігіврибгосп" у сумісному державному майні - нагульному ставі №7 вартістю 90 600,00 грн., що розташоване на території Мньовського рибцеху.

В судовому засіданні 08.12.2016 року оголошено перерву до 12.12.2016 року.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2016 року (суддя Н.Ю. Книш) прийнято відмову позивача від позовних вимог в частині визнання частки співвласника у сумісному державному майні скидному каналі №1 вартістю 20600,00грн.; припинено провадження у справі в частині визнання частки співвласника у сумісному державному майні скидному каналі №1 вартістю 20600,00грн.; залучено до участі у справі в якості другого відповідача Держане агентство рибного господарства України (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 45-а).; матеріали справи №927/1058/16 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Оскільки, вказана ухвала ніким не оскаржена та набрала законної сили, справа підлягає розгляду у Господарському суді м. Києва.

За наслідками проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №927/1058/16 розподілено для розгляду на суддю Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 року розгляд справи призначено на 31.01.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2017 року розгляд справи відкладено на 14.02.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2017 року розгляд справи відкладено на 28.02.2017 року.

В судовому засіданні 28.02.2017 року оголошено перерву до 21.03.2017 року.

В судовому засіданні 21.03.2017 року оголошено перерву до 12.04.2017 року.

В судове засідання 12.04.2017 року представник відповідача-2 не з'явився, про час та місце розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 12.04.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представники прокуратури, відповідача-1 та третьої особи позовні вимоги не визнали та просили суд в їх задоволенні відмовити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 12.04.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, прокуратури та третьої особи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом позову по даній справі є визнання частки співвласника Приватного акціонерного товариства "Чернігіврибгосп" (далі по тексту - позивач, ПрАТ "Чернігіврибгосп") у сумісному державному майні - нагульному ставі №7 вартістю 90 600,00 грн.

Позивач вважає, що після проведення капітального ремонту дамби між нагульним ставом №7 та водоподаючим каналом Мньовськго рибцеху на суму 139 682,04 грн., що є значно більшим ніж балансова вартість такого майна, він в силу цих обставин став співвласником такого майна так, як є власником будівельних матеріалів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на наступне:

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частки спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (ч.3 ст. 358 ЦК України).

Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що виконані роботи з проведення капітального ремонту дамби між нагульним ставом №7 та водоподаючим каналом Мньовськго рибцеху на суму 139 682,04 грн. прийняті у повному обсязі Державним підприємством «Укрриба».

Згідно довідки ДП "Укрриба" №08-12/188 від 10.03.2010 року станом на 01.02.2010 року залишкова вартість нагульного ставу №7 (інв.№121) становить 95 563,29грн.

Вартість витрачених матеріалів належних ПрАТ "Чернігіврибгосп" становить 139 682,04 грн.

Позивач зазначає, що враховуючи специфічність спільного майна (споруди рибогосподарського призначення) частка позивача та відповідача у спільній власності не може бути виділена в натурі, а лише у дольовому та грошовому виразах, в зв'язку з чим позивач просить суд визнати частку співвласника ПрАТ "Чернігіврибгосп" у сумісному державному майні - нагульному ставі №7 вартістю 90 600,00 грн., що розташоване на території Мньовського рибцеху.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав:

Спільна часткова власність може виникнути між громадянами, організаціями, а також між громадянами і організаціями. Юридичними підставами для цього можуть бути договори про сумісну, у тому числі і підприємницьку діяльність, придбання майна у спільну власність внаслідок спадкування тощо.

Найбільш простою і розповсюдженою формою об'єднання юридичними особами діяльності і майна є договори про сумісну діяльність, якими сторони визначають умови виникнення та здійснення права спільної власності.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності може виникати за первісними і похідними підставами. За первісними підставами право власності виникає вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (стаття 331 ЦК), переробка речі (стаття 332 ЦК), безхазяйна річ (стаття 335 ЦК), набувальна давність (стаття 344 ЦК), набуття права власності в разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (стаття 345 ЦК), реквізиція (стаття 353 ЦК), конфіскація (стаття 354 ЦК).

За похідними підставами право власності виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). Практичне значення такого поділу полягає в тому, що за похідних підстав виникнення права власності потрібно враховувати можливість існування прав на це майно інших осіб - невласників (наприклад, орендаря, заставодержателя, суб'єкта іншого обмеженого речового права).

Відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах;

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування цієї статті є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Тобто позивачем у позовах про визнання права власності може бути лише особа, яка вже є власником.

В матеріалах справи відсутні докази належності на праві власності на майно вкладене позивачем при ремонті гідротехнічних споруд.

Поняття і види спільної власності визначені статтею 355 ЦК України. Цивільний кодекс розрізняє два види спільної власності - право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності.

Згідно з частиною 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Зокрема, частиною 2 статті 357 ЦК України передбачено, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Зі змісту частини 4 статті 355 ЦК України вбачається презумпція спільної часткової власності, оскільки спільна сумісна власність може бути спеціально встановлена законом або договором.

Поділ майна означає припинення права спільної власності й виникнення на його основі права власності кожного з колишніх співвласників на окреме майно, тобто після такого поділу кожна зі сторін стає одноособовим власником певного майна, відносини права спільної власності припиняються.

Виділ майна означає виокремлення певної частки майна із загальної маси спільного майна співвласників та збереження в частці, що залишилася, права спільної власності двох або більше осіб. Тобто режим спільності щодо всього майна зберігається, крім окремої речі, що виділяється.

Статтею 358 ЦК України передбачено підстави та умови здійснення права спільної часткової власності співвласниками та презюмується, що таке здійснення відбувається за їхньою згодою. Відповідно до частини 3 цієї статті кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Суд вважає, що позов Приватного акціонерного товариства "Чернігіврибгосп" подано не для визнання, а для набуття права власності і суд не може погодитись з твердженнями Позивача з огляду на наступне.

06.05.2003р. Спільним Наказом Фонду державного майна та Міністерства аграрної політики України "Про передачу гідротехнічних споруд" №126/752, до сфери управління Міністерства аграрної політики України, до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України наказано забезпечити приймання-передачу майна на баланс Державне підприємство "Укрриба" у порядку встановленому "Положенням про порядок передачі об'єктів державної власності" затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998р. №1482, в місячний термін з дня підписання наказу (п.1,2 наказу).

Державне підприємство "Укрриба" є державним водогосподарським підприємством, яке створене наказом Державного комітету рибного господарства України від 27.12.2002 р. за №238 з метою забезпечення нагляду,контролю за технічною експлуатацією гідротехнічних споруд водних об'єктів рибницьких господарств.

Державне підприємство "Укрриба" засноване на державній власності, призначене для ефективного використання державного майна (гідротехнічних споруд і пов'язаних з ними робочих машин та обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств рибного господарства ), прийнятих на свій баланс відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна від 06.05.2003 № 126/752 підпорядковане Державному агентству рибного господарства України.

Реалізуючи визначену статутом мету діяльності, 31.12.2003 між Державним підприємство "Укрриба" та Позивачем укладено договір № 1/04 зберігання з правом користування (далі по тексту - Договір).

Актом приймання-передачі до Договору від 31.12.2003 Підприємство передало, а Позивач прийняв на зберігання з правом користування державне нерухоме майно в кількості 108 гідротехнічних споруд: по Чернігівському риборозпліднику - 32 гідроспоруди; та по Мньовському рибцеху - 76 гідроспоруд.

Пунктом 2.2. Договору передбачалося, що за користування майном Позивач зобов'язаний вносити плату щомісячно до 15 числа наступного за звітним в розмірі 6 502, 27 грн. (у т.ч. ПДВ) на розрахунковий рахунок Підприємства. (За час дії договору ціна за використання майна змінювалась).

Пунктом 4.5. Договору визначалося, що Підприємство зобов'язано перераховувати 50% коштів на рахунок Позивача від щомісячних надходжень за користування майном, яке знаходиться у зберіганні на проведення реконструкції та ремонтних робіт основних засобів згідно кошторисної документації та додаткових угод до зазначеного договору.

Таким чином, Договором врегульовано питання розрахунку з Позивачем за проведення ним капітальних ремонтів державного нерухомого майна.

Матеріали справи свідчать, що Позивач з дозволу Підприємства неодноразово проводив капітальні ремонти гідротехнічних споруд за які додатковими угодами до Договору від 30.04.2004, від 30.04.2004, від 11.05.2004, від 30.08.2004, від 02.09.2004, від 23.09.2004, від 28.03.2005, від 31.05.2005, від 26.12.2005 на його вимогу Позивачу відшкодовувались кошти.

Згодом, укладання відповідної додаткової угоди на відшкодування витрат на капітальний ремонт рибогосподарських гідротехнічних споруд здійснюється після прийняття комісією по роботі з контрагентами позитивного рішення з питання проведення такого ремонту.

Згодом, між Позивачем та Державним підприємство "Укрриба", а саме 30.12.2014р. підписано угоду про припинення дії Договору за згодою сторін з 30.12.2014 та актом приймання-передачі (повернення із користування) від 30.12.2014 повернено майно Підприємству, зокрема.

Разом з тим, постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 по справі № 927/608/14 за позовом першого заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, регіонального відділення Фонду державного; майна України по Чернігівській області, Державного агентства рибного господарства України до Підприємства, Позивача про визнання недійсним Договору, визнано недійсним Договір (визнано його прихованим договором оренди) та зобов'язано Позивача повернути Підприємству майно, передане на підставі Договору, зокрема, й спірні гідротехнічні споруди. Зазначене рішення набрало законної сили та є чинним.

Суду доведено, що Позивач у судових засіданнях по вищезазначеній справі жодного разу не зазначив, що вважає нагульний став №7 вартістю 90 600,00 грн. частково своєю власністю.

Суду незрозуміло, на які дані посилається Позивач при визначенні справедливої (чи хоча б залишкової) вартості нагульного ставу №7 у розмірі 90 600,00 грн., на початок проведення їх капітальних ремонтів, оскільки, суду доведено, що переоцінка вказаних гідротехнічних споруд не проводилися з часу постановки їх на баланс Державного підприємства "Укрриба" (з 2003 року), таким чином, їх залишкова вартість суттєво відрізняється від їх справедливої вартості (положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "основні засоби", яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92).

Також, судом враховані положення ст. 235 ЦК України, оскільки Договір визнано судом недійсним, у зв'язку з тим, що він є прихованим договором оренди.

Відповідно до ч.2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Так, ст. 776 ЦК України передбачено, що капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: - відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; - вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Крім того, згідно з ст. 778 ЦК України, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що це правило діє саме тоді, коли в результаті поліпшень створюється нова річ, тобто річ, яка має істотно інші ознаки у порівнянні із попереднім об'єктом найму.

Здійснення поліпшень треба відрізняти від проведення Позивачем ремонту, в результаті якого відновлюються якісні характеристики майна, втрачені ним під час найму.

Доказів створення нової речі шляхом поліпшення спірного нагульного ставу №7 позивачем суду не надано. Документи, які містяться в матеріалах справи свідчать лише про проведені капітальні ремонти гідротехнічних споруд.

Той факт, що позивач здійснив ремонтні роботи гідротехнічних споруд не є, підставою на визнання частки у сумісному державному майні.

З матеріалів справи не вбачається наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу на подання даного позову, а саме не наведено доводів (обґрунтування) того, яким чином порушуються суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси позивача.

Щодо застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд відмовляє в позові по суті з підстав його необґрунтованості, тому суд не застосовує строк позовної давності до вказаних правовідносин.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 12.05.2017 року.