Ухвала суду № 66469277, 10.05.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 р.Справа № 816/140/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Північ-Плюс" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2017р. по справі № 816/140/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Дитяче та спеціальне харчування""

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Дитяче та спеціальне харчування", звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просив суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.10.2016 №0004631406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100" загалом у розмірі 197826,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що доводи відповідача про порушення ТОВ "ТД "Дитяче та спеціальне харчування" вимог податкового законодавства у зв'язку з визнанням безтоварними господарських операцій з Приватним підприємством "Орім" щодо придбання маркетингових послуг не відповідають фактичним обставинам справи, а право позивача на податковий кредит підтверджене належним чином складеними податковими накладними та первинними документами бухгалтерського обліку, що надавались на перевірку та залучені до матеріалів справи.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "ТД "Дитяче та спеціальне харчування" у встановленому законодавством порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 34865327, з 26.03.2007 перебуває на обліку в якості платника податків в Хорольському відділенні Лубенської ОДПІ та є платником податку на додану вартість /а.с. 108-109/.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД-2010 є оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами /а.с. 109 - зворот/.

Фахівцем Головного управління ДФС у Полтавській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ТД "Дитяче та спеціальне харчування" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП "Орім" за лютий та березень 2015 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оскаржено.

За результатами перевірки складено акт від 13.10.2016 №449/16-31-14-06/34865327 (далі по тексту - Акт перевірки), в якому вказано на порушення платником податків вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого вказано на заниження ТОВ "ТД "Дитяче та спеціальне харчування" податку на додану вартість загалом в розмірі 131884,00 грн (в т.ч., за лютий 2015 року - 108977,00 грн, за березень 2015 року - 22907,00 грн) /а.с. 76-100/.

На підставі даного висновку Акта перевірки відповідачем 27.10.2016 сформовано податкове повідомлення-рішення №0004631406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100" загалом у розмірі 197826,00 грн (в т.ч., основний платіж - 131884,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 65942,00 грн) /а.с. 111-113/.

За наслідками адміністративного узгодження дане податкове повідомлення-рішення рішенням ДФС України від 22.12.2016 №27695/16/99-99-11-01-01-25 залишено без змін, а скарга платника податків - без задоволення /а.с. 115-125/.

Не погоджуючись із зазначеним вище податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх положень законодавства, обставин даної справи та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації, а, отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України цей кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Вищий адміністративний суд України у листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" звернув увагу судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що перевіркою ТОВ "ТД "Дитяче та спеціальне харчування" встановлено, що підприємством на підставі виписаних Приватним підприємством "Орім" (код ЄДРПОУ 39355541) податкових накладних до складу податкового кредиту у лютому та березні 2015 року віднесено вартість маркетингових послуг на суму ПДВ загалом у розмірі 131883,34 грн.

До матеріалів справи позивачем долучено копію договору від 01.09.2014 №180 про надання маркетингових послуг, за умовами якого ПП "Орім" (виконавець) зобов'язувався надати замовнику послуги, а ТОВ "ТД "Дитяче та спеціальне харчування" (замовник) - прийняти такі послуги та оплатити їх вартість /а.с. 13-14/. Перелік та види послуг, що мають бути надані виконавцем, а також строк (період) їх надання у кожному окремому випадку визначаються у додатку№1 до даного договору, що являється його невід'ємною частиною /пункт 1.2 договору/.

Так, за змістом додатку №1 до договору від 01.09.2014 №180 передбачено надання таких маркетингових послуг: визначення обсягів продаж товарів в торговій мережі; визначення залишків продукції в магазинах; визначення відносної динаміки продажів продукції постачальника в торговій мережі; визначення середньоденних продажів продукції постачальника через один торговий заклад; проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування; проведення телефонного опитування респондентів; проведення моніторингу з визначення кількості товарних позицій у розмірі торговельної мережі; проведення фокус-груп; вивчення результатів маркетингового дослідження та надання звіту; надання інформації щодо роздрібних цін у роздрібних торгових точках; дослідження відношення споживачів до реклами різних товарних груп; дослідження факторів вибору торговельних закладів для придбання різних груп товарів; дослідження відношення споживачів до назв торгових марок; дослідження відношення споживачів до упаковки товару; онлайн опитування споживачів /а.с. 15/.

За твердженням позивача, на виконання умов зазначеного договору сторони погодили та ПП "Орім" упродовж лютого - березня 2015 року надало ТОВ "ТД "Дитяче та спеціальне харчування" маркетингові послуги загальною вартістю 791300,00 грн (в т.ч. ПДВ - 131883,34 грн).

На підтвердження наведених доводів позивачем до матеріалів справи надано копії: додатків до договору про надання маркетингових послуг /а.с. 31, 33/, звітів про надані послуги (проведені маркетингові дослідження) /а.с. 36-74/, актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) /а.с. 30, 32/, платіжних доручень /а.с. 17-27/.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Указане закріплено також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, згідно з пунктом 2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою для віднесення сплачених у ціні товарі (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Первинні документи, перш за все, мають розкривати зміст господарської операції, а сама господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, до маркетингових послуг належать: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та поширення інформації про продукцію (роботи, послуги). У торговельній сфері маркетинг передбачає проведення комплексу таких заходів: аналіз кон'юнктури ринку, дослідження в галузі ціноутворення, вплив на рівень попиту, налагодження комунікацій, розгортання служб сервісу тощо. Маркетингові послуги можуть, зокрема, оплачуватися та проводитися за ініціативою власника торговельної марки, виробника продукції, дистриб'ютора, торговельної мережі. При цьому, витрати на маркетингові послуги несе безпосередньо замовник цих послуг. Замовниками маркетингових послуг можуть бути будь-які підприємства. Проте, як правило, це великі товаровиробники та оптові продавці (дистриб'ютори). Досить часто підприємства купують готові дослідження певного ринку. При цьому, таку діяльність суб'єкти господарювання можуть здійснювати як самостійно за наявності відповідних фахівців, так і із залученням організацій, що надають маркетингові послуги. При цьому, виконавцями таких послуг можуть бути лише суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність, що відповідає нормам КВЕД ДК 009:2010, тобто суб'єктам господарювання, які планують замовити маркетингові послуги (замовникам), слід звернути увагу на те, чи відповідає діяльність виконавця КВЕД 73.20 "Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки".

Матеріалами справи підтверджено, що одним із видів діяльності ПП "Орім" за КВЕД-2010 є 73.20 "Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки".

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що головною умовою для врахування у складі податкових витрат на проведення маркетингових послуг є їх документальне підтвердження та зв'язок таких витрат з господарською діяльністю платника податку. Підтвердженням зв'язку витрат на маркетингові послуги з господарською діяльністю суб'єкта господарювання можуть бути, зокрема, договір на проведення маркетингових досліджень. В свою чергу, підтвердженням фактичного отримання маркетингових послуг можуть бути, зокрема, але не виключно, такі документи: акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг; звіт про проведення маркетингових досліджень, у якому мають бути викладені результати таких досліджень і надані рекомендації замовнику.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів зазначає, що акт приймання-передачі послуг повинен мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, найменування підприємства, від імені якого складено документ, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції. Крім того, в актах виконаних робіт повинен бути наведений конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, в чому виражено їх результат.

У звіті про проведення маркетингових досліджень повинна міститися інформація про: аналіз конкуренції між найбільшими виробниками на оптовому та роздрібному ринках продажу і оцінку рівня конкуренції; основні тенденції розвитку ринку, динаміку зміни цін, асортимент продукції (товару); політику ціноутворення, аналіз імпорту й експорту продукції (товарів) та їх вплив на ринок; потенційних споживачів і кількісні показники (місткість ринку) планованого продажу; прогнозний план продажу; оцінку ризиків, фінансовий план, аналіз ефективності проекту; прогнозний рівень рентабельності, термін окупності проекту; висновки та рекомендації за результатами проведеного дослідження.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що лише при дотриманні вказаних вище умов платник податку має право віднести витрати на маркетингові послуги до складу витрат та податкового кредиту.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що надані позивачем, на підтвердження факту отримання від ПП "Орім" маркетингових послуг, копії актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) не містять конкретно визначених змісту та обсягу господарської операції, що не дає можливості пов'язати такі документи з конкретною господарською операцією.

У долучених до матеріалів справи документах не визначено собівартість виконаних маркетингових послуг, що виключає будь-яку можливість визначити, яким чином формувалась вартість таких послуг виконавцем. Відсутність наведених відомостей, у свою чергу, унеможливлює визначення розміру витрат, понесених ПП "Орім" у зв'язку з ймовірним наданням маркетингових послуг та підтвердження економічної обґрунтованості вартості таких послуг, виставленої до сплати позивачу.

Також, у позивача відсутні документи, що дали б змогу чітко відстежити результат замовлених робіт (послуг), а залучені до матеріалів справи копії актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) та звітів про проведені маркетингові дослідження мають загальний характер та не містять відомостей про конкретні результати наданих послуг.

До того ж, позивачем, окрім іншого, до матеріалів справи надані копії звітів про проведення опитування споживачів, виконавцем яких зазначено ТОВ "АТБ-Маркет", а самі звіти датовані квітнем 2013 року /а.с. 71-74/, отже наведені звіти не мають жодного відношення до спірних відносин.

Надана позивачем копія звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, від 26.11.2014 №4 /а.с. 202/ свідчить про відрядження ОСОБА_1 до м. Дніпропетровськ у листопаді 2014 року. Водночас, договір про надання маркетингових послуг з ПП "Орім" датований 01.09.2014, а спірні відносини мали місце упродовж лютого - березня 2015 року. Відтак, вказаний звіт також не стосується предмета доказування у даній справі.

Колегія суддів зазначає що, акти здачі приймання-виконаних робіт, які долучені до матеріалів справи, не розкривають зміст господарської операції з надання контрагентом позивача маркетингових послуг (кількість опитуваних осіб, періоди, результати визначення динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, назви продукції, що приймала участь у дослідженні, кількісний показник об'єму продажу товарів у торгівельних точках, тощо), містять лише загальне найменування робіт (послуг) без жодної їх деталізації.

Окрім того, такі кількісні та якісні показники не були визначені сторонами ані в договорі, ані в додатках до вказаного договору, що дає підстави дійти висновку про невизначеність між сторонами договору порядку формування вартості послуг.

Також, позивачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів, що відображають результати вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, визначення об'єму продаж товарів торгівельних точках, тобто доказів досягнення розумної економічної мети завдяки взаємовідносинам з ПП "Орім".

Мета отримання доходу, як кваліфікуюча ознака господарської діяльності, кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. Із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Таким чином, з визначеного у Податковому кодексі України поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Щодо посилань позивача, стосовно того, що єдиним економічно обґрунтованим результатом придбання у ПП "Орім" маркетингових послуг було збільшення обсягів реалізації ТОВ "ТД "Дитяче та спеціальне харчування" власної продукції упродовж лютого-квітня 2015 року, на підтвердження чого до матеріалів справи надано довідку від 10.03.2017 вих. №9 /а.с. 201/, колегія суддів зазначає, що матеріали справи у їх сукупності не містять належних та допустимих доказів того, що збільшення обсягів реалізації позивачем продукції у спірний період є наслідком отримання маркетингових послуг від ПП "Орім".

Тобто, не можна вважати доведеним причинно-наслідковий зв'язок між маркетинговими послугами та приростом обсягів реалізації продукції, оскільки на такі показники можуть мати вплив і інші чинники, а саме дослідження не підтверджує вчинення позивачем будь-яких заходів, здійснених ним з урахуванням проведених маркетингових досліджень.

Чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку документів, складенням, яких має оформлюватися господарська операція, та не визначиш деталізації опису господарської операції у первинному документі, втім умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити однозначний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту.

У поданих підприємством актах здачі-приймання робіт (послуг) зазначено факт надання послуги, її вартість та відсутність будь-яких взаємних претензій сторін.

Таким чином, вказані акти мають знеособлений характер та не містять конкретної інформації про проведені виконавцем консультації, надані рекомендації, вивчення та аналізи ринку, проведення маркетингових досліджень тощо, а тому не можуть бути належним доказом факту здійснення відповідних господарських операцій.

Крім того, зміст розглядуваних послуг передбачає матеріалізацію їх результату, зокрема, у вигляді складених звітів, оформлених документів, розроблених матеріалів та продуктів. Втім відповідні документи (носії) у матеріалах справи відсутні.

Наведені факти у сукупності з викладеними в акті перевірки обставинами (які не бути спростовані у ході розгляду даної справи) підтверджують висновок податкового органу про невідповідність сформованих позивачем валових витрат та податкового кредиту критеріям реальності господарської операції та її документальної підтвердженності, які є основними умовами для формування даних податкового обліку.

Разом з тим, подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності підприємства позивача.

Подані позивачем звіти містять узагальнену статистичну інформацію, по суті, являють собою опис поточного стану ринку дитячого та спеціального харчування та не містить жодних рекомендацій, розроблених конкретно для підприємства позивача. Будь-яких документів на підтвердження спрямованості спірних послуг на досягнення конкретних цілей у діяльності платника не представлено.

Наведене не відповідає сутності послуг, визначеній у підпункті 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Матеріали справи у сукупності не містять доказів на підтвердження того, то ПП "Орім" вивчало, досліджувало та аналізувало споживчий попит на ринку, на якому здійснює свою діяльність позивач, у справі відсутні докази того, яким чином надавалися маркетингові послуги, який практичний результат їх використання позивачем.

Таким чином, формально складені первинні документи не можуть слугувати належною підставою для формування даних податкового обліку, тоді як реальність операцій з поставки маркетингових послуг позивачеві у рамках господарських правовідносин з ПП "Орім", та зв'язок цих послуг з господарською діяльністю позивача документально не підтверджується.

Вищенаведене узгоджується з висновками Верховного Суду України щодо застосування зазначених норм права, викладеними в постанові по справі № 21-60а15 від 17.03.2015р. , яка в силу ст. 244-2 КАС України має враховуватися судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 26.10.2016 року № 0004631406 прийняте відповідачем обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх положень законодавства, обставин даної справи та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації, а, отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року по справі № 816/140/17 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Північ-Плюс" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2017р. по справі № 816/140/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Кононенко З.О.Судді(підпис) (підпис) Калитка О.М. Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 15.05.2017 р.