Постанова № 66468584, 10.05.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2017 року Чернігів Справа № 825/742/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Д'якова В.І.,

за участю секретаря - Лазаренко В.Г.,

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - Качанка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області, в якому, з урахування уточнення позовних вимог, просить суд: стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, з 22.10.2013 по 18.03.2016, в розмірі 98 161,25 грн.; допустити негайне виконання постанови суду в межах суми виплати за листопад 2013 року в розмірі 3407,25 грн.; встановити відповідачу строк для подачі до суду першої інстанції звіту про виконання судового рішення, зокрема, що стосується негайного виконання.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 по справі №825/3796/15-а, яка набрала законної сили, відповідачем 18.03.2016 було перераховано позивачу належні йому кошти при звільненні, а саме індексацію грошового забезпечення з травня 2008 року по грудень 2009 рік. Таким чином, позивач, на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, просить стягнути з відповідача 98 161,25 грн. - середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку а саме: з 22.10.2013 по 18.03.2016.

При цьому позивач посилається на те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013 та позиції Верховного Суду України, що викладена в постанові від 10.03.2015 по справі №21-70а15, індексація входить до складу грошового забезпечення, тому в даному випадку він має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Додатково заявили клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпПУ обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпПУ. На день звільнення ОСОБА_4 - 21.10.2013 йому не нараховувалися та не належали до виплати кошти, які зобов'язав виплатити Чернігівський окружний адміністративний суд, постановою від 24.12.2015 по справі № 825/3796/15-а та до винесення судом вказаного рішення у відповідача були відсутні відомості про спір з приводу виплат при звільненні.

Крім того, відповідач вважає, що в справі № 825/3796/15-а суд вирішив позов частково на користь позивача та частково на користь відповідача, а тому в силу правової позиції Верховного Суду України (постанова від 24.10.2011) розмір належних звільненому працівникові сум згідно ст. 117 КЗпПУ слід визначати з урахуванням істотності частки суми заборгованості порівняно із середнім заробітком. А в даному випадку, розмір виплаченої згідно рішення суду індексації становить від 24,59 грн. до 203,0 грн. за 1 місяць, в той час як розмір грошового забезпечення на день звільнення становить 2721,0 грн., що до 10 разів перевищує розмір індексації.

Відповідач зазначає, що особи начальницького складу податкової міліції, до яких на час звільнення належав позивач, проходять службу і отримують грошове забезпечення відповідно до спеціальних нормативно-правових актів, а не Кодексу законів про працю України

При цьому, відповідно до ч 2 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» індексація не є складовою частиною грошового забезпечення.

Враховуючи наведене, Головне управління ДФС у Чернігівській області вважає позовні вимоги ОСОБА_4 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі наказу ДПА України № 097о/д від 06.11.1998 ОСОБА_4 був прийнятий на службу в податкову міліцію органів Державної податкової служби. 21.10.2013 наказом №008-о/д від 30.09.2013 позивач був звільнений зі служби в податковій міліції органів Державної податкової служби, що підтверджується копією трудової книжки серії БТ-ІІ №4757581 від 19.08.1991 (а.с. 18).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 по справі № 825/3796/15-а, яка набрала законної сили, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов'язано Головне управління ДФС у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 індексацію грошового забезпечення з травня 2008 року по грудень 2009 рік (а.с.39-41).

На виконання зазначеної постанови суду Головним управлінням ДФС у Чернігівській області було оформлено платіжне доручення № 198 від 16.03.2016 щодо перерахування ОСОБА_4 індексацію грошового забезпечення в розмірі 2271,56 грн.

При цьому, відповідно до відтиску печатки Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області на вказаному платіжному дорученні, перерахування коштів в сумі 2271,56 грн. фактично було здійснено 18.03.2016 (а.с. 17).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно частини 5 статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

При цьому, суд враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013 та позиції Верховного Суду України, що викладена в постанові від 10.03.2015 по справі №21-70а15, індексація входить до складу заробітної плати (грошового забезпечення) (а.с. 56-57, 175-176). Тому в даному випадку на позивача поширюються гарантії її своєчасної виплати, що передбачені статтями 116, 117 КЗпП України.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, на день звільнення.

Обмеження щодо застосування статей 47, 116, 117 КЗпП України для позивача ні Конституцією України, ні законами не встановлено.

Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над нормативно-правовими актами під час вирішення спору щодо відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, підлягають застосуванню норми Конституції України та статті 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1 статті 117 КЗпП України).

Отже, положення вказаної статті застосовуються щодо всіх належних звільненому працівникові сум, включаючи й індексацію грошового забезпечення.

Крім того, відповідно до частини 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Таким чином, відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні виникає лише у разі, якщо така затримка була з вини власника або уповноваженого ним органу.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 20.11.2013 по справі № 6-114цс13.

Разом з тим, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 по справі № 825/3796/15-а було встановлено вину відповідача у непроведені своєчасного розрахунку при звільненні та не виплаті ОСОБА_4 належної йому індексації грошового забезпечення з травня 2008 року по грудень 2009 рік.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, вказаною нормою закону чітко зазначено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є мірою відповідальності, яка застосовується у разі затримки виплати коштів, які підлягають виплаті при звільненні.

Згідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992, зі змінами від 25.08.1998, «Про практику розгляду судами трудових спорів», щодо визначення розміру середньої заробітної плати,- у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Виплата індексації грошового забезпечення з травня 2008 року по грудень 2009 рік в розмірі 2271,56 грн. фактично була здійснена відповідачем 18.03.2016, тому, суд приходить до висновку щодо необхідності стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, з 22.10.2013 по 18.03.2016.

Відповідно до даних відповідача (листи від 15.07.2015 № 13/зпі/25-01-07-02, від 28.08.2015 №727/ч/25-01-07-10, від 01.10.2015 №20/зпі/25-01-07-09 (а.с. 50-55), з урахуванням довідки про грошове забезпечення ОСОБА_4 за серпень-вересень 2013 року, що надана відповідачем (а.с. 34), за 21 робочий день в серпні 2013 року позивачу було нараховано грошове забезпечення в розмірі 3239,21 грн. (2721,00 грн. + 518,21 грн. - індексації), за 10 робочих днів вересня 2013 року позивачу було нараховано грошове забезпечення в розмірі 1790,59 грн. (1272,38 грн. + 518,21 грн. - індексації).

Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_4 складає - (3239,21 грн. + 1790,59)/(21 + 10) = 162,25 грн./день

При цьому, суд виходив з того, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 прийшов до висновку, що індексація є складовою заробітної плати, а п. 4 Порядку №100 не зазначає індексацію, як виплату, що не враховується при обчисленні середньої заробітної плати.

Кількість робочих днів у період з 22.10.2013 по 18.03.2016 року складає 605 днів, що підтверджено даними відповідача в клопотанні від 23.05.2016 (а.с.33).

Таким чином, середній заробіток за період з 22.10.2013 по 18.03.2016 складає: 162,25*605 = 98161,25 грн. Середній заробіток за період з 01.11.2013 по 30.11.2013 складає: 162,25*21 =3407,25 грн.

При цьому, суд зазначає, що згідно з абзацом 5 пункту 6 Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового кодексу України та як страхувальник згідно з Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язаний виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 22.10.2013 по 18.03.2016, в розмірі 98 161, 25 грн., утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.

Такий висновок узгоджуються з практикою Верховного Суду України, зокрема, викладеною в постановах від 21.01.2012 № 6-87цс11 та від 14.01.2014 № 21-395а13.

Таким чином, виплата позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, повинна бути здійснена без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує в тому числі чи є підстави допустити негайне виконання постанови.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи наведені норми процесуального закону, постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у межах стягнення за один місяць - листопада 2013 року, в розмірі 3407, 25 грн., слід допустити до негайного виконання.

Що стосується клопотання позивача про встановлення відповідачу строку для надання звіту про виконання судового рішення, що власне по своїй суті не є позовною вимогою, слід зазначити, що згідно з частини першої статті 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління ДФС у Чернігівській області подати звіт про виконання постанови суду на протязі одного місяця від дати набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частин 1, 3 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не спростовано встановлені судом обставини та доводи позивача, а отже суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Витрати, понесені позивачем на правову допомогу, підтверджуються матеріалами справи, а саме: договором про надання правової допомоги від 01.08.2016 (а.с. 164), калькуляцією вартості правової допомоги, проведеної відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», актом виконаних робіт від 04.04.2017 (а.с. 183) та квитанцією №4 від 04.04.2017 про сплату коштів в загальному розмірі 3000,00 грн. (а.с. 184).

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню повністю, відповідно до приписів статей 87, 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати, пов'язані з витратами на правову допомогу сумі 3000,00 грн., підлягають стягненню з Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_4

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 87, 94, 122, 158-163, 167, 256, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39392183) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, з 22.10.2013 по 18.03.2016, в розмірі 98 161 (дев'яносто вісім тисяч сто шістдесят одну) грн. 25 коп., без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39392183) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Постанову в частині стягнення на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у межах стягнення за один місяць - листопад 2013 року, в розмірі 3407 (три тисячі чотириста сім) грн. 25 коп., допустити до негайного виконання.

Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області подати звіт про виконання постанови суду на протязі одного місяця від дати набрання судовим рішенням законної сили.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя В.І. Д'яков