Ухвала суду № 66467842, 27.04.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

27 квітня 2017 року Житомир справа № 289/877/16-а

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шимоновича Р.М. ,

секретар судового засідання Степанчук С.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Бобровської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення 28 сесії Радомишльської міської ради Житомирської області 5 скликання від 21.05.2010 № 69 "Про припинення права користування земельними ділянками та відміну окремих рішень сесій" в частині 3 відміни рішення 16 сесії 5 скликання від 18.04.2008 № 75 пункту 1 в частині надання погодження на вибір та відведення земельних ділянок ОСОБА_3, проживаючому по АДРЕСА_3, на земельну ділянку орієнтовною площею 0,03 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1;

- зобов'язати Радомишльську міську раду Житомирської області прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,03 га по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

У судовому засіданні головуючий поставив на обговорення питання про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Представник позивача та представник відповідача поклались на розсуд суду при вирішення поставленого питання.

Вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що провадження у даній справі слід закрити, з огляду на наступне.

Встановлено, що рішенням шістнадцятої сесії 5 скликання Радомишльської міської ради від 18.04.2008 № 67 припинено право користування земельними ділянками та зараховано до земель запасу міської ради Районній спілці споживчого товариства ід. номер 01749361, юридична адреса: АДРЕСА_2, на земельну ділянку площею 0,03 га по АДРЕСА_1.

Рішенням шістнадцятої сесії 5 скликання Радомишльської міської ради від 18.04.2008 № 75 надано ОСОБА_3 погодження на вибір земельної ділянки орієнтовною площею 0,03 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1.

Проте, рішенням двадцять восьмої сесії 5 скликання Радомишльської міської ради від 21.05.2010 № 69 відмінено в рішенні шістнадцятої сесії 5 скликання Радомишльської міської ради від 18.04.2008 № 75 пункт 1 в частині "надання погодження на вибір та відведення земельних ділянок ОСОБА_3, проживаючому по АДРЕСА_3, на земельну ділянку орієнтовною площею 0,03 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1, у зв'язку з відсутністю клопотання та погодження про відчуження земельної ділянки з користування "Райспоживспілки".

Обґрунтовуючи протиправність оспорюваного рішення, позивач зазначає, що отримавши викопіювання з Генерального плану м. Радомишля, вихідні дані на забудову індивідуального житлового будинку, він розпочав будівництво, після завершення якого та здачі будівлі в експлуатацію, виготовив технічний паспорт на будинок. Фактично, зміст позовних вимог зводиться до того, що формально відмовляючи у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою Радомишльська міська рада Житомирської області перешкоджає користуванню земельною ділянкою, на якій побудовано будинок.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною другою указаної статті Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно зі частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За визначенням статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України:

справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень;

суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних рішень), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 40 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних рішень) передбачено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Положеннями статті 170 Цивільного кодексу України закріплено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У той же час, у справі, що розглядається, спір випливає із цивільних відносин, заявлений з підстав порушення права користування земельною ділянкою, в межах якого (за наявності для цього підстав) можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з прийняттям відповідачем оспорюваних рішень. Тобто, даний спір не є публічним, стосується цивільного права і має приватно-правовий характер.

Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду місцевим загальним судом судом у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства

З огляду на що, суд дійшов висновку про необхідність закрити провадження у даній адміністративній справі.

Керуючись статтями 157, 160, 165, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.М.Шимонович

Повний текст ухвали виготовлено 10 травня 2017 року