Ухвала суду № 66459963, 12.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 року м. Київ К/800/25444/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

ОСОБА_1,

Рецебуринського Ю.Й.,

Штульман І.В.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Львівської області про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 пред'явив в суд позов в якому просив:

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо виплати суддівської винагороди в розмірі однієї мінімальної заробітної плати з 1 січня 2015 року по 31 березня 2015 року, в розмірі посадового окладу з 1 квітня 2015 року по 28 вересня 2015 року, відпускних нарахувань з 28 вересня 2015 року та допомоги на оздоровлення без врахування належного посадового окладу та вислуги років 40%, невиплати вихідної допомоги;

- стягнути з відповідача заборговані кошти у розмірі 274827,22 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Зобов'язано Апеляційний суд Львівської області здійснити перерахунок та виплатити позивачу недоплачену суддівську винагороду, а саме, посадовий оклад, допомогу на оздоровлення, компенсацію невикористаної відпустки при звільненні та інші виплати, які обчислюються із урахуванням розміру посадового окладу судді, у розмірах, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI в редакції, яка діяла до 1 січня 2015 року, починаючи з 1 січня 2015 року по день звільнення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасовано і прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року залишено без змін.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухваленого ним рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що постановою Верховної Ради України від 23 грудня 2010 року ОСОБА_4 було обрано безстроково на посаду судді Апеляційного суду Львівської області.

Наказом голови апеляційного суду Львівської області №11-К від 11 січня 2012 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу з 1 січня 2012 року.

16 квітня 2014 року ОСОБА_4 подав письмові заяви до Вищої ради юстиції та Верховної Ради України про його звільнення з посади у зв'язку з досягненням віку 65 років відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 126, статті 131 Конституції України та статті 102 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 7 липня 2010 року).

11 червня 2014 року у позивача закінчилися повноваження судді, оскільки йому виповнилося 65 років.

З цього часу і по грудень 2014 року включно позивач отримував суддівську винагороду відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI (у редакції, чинній до 1 січня 2015 року) у виді посадового окладу і доплати за вислугу років.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28 грудня 2014 року (далі - Закон №76-VIII від 28 грудня 2014 року) статтю 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено частиною дев'ятою, якою передбачено, що судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць, тобто було зменшено розмір щомісячної суддівської винагороди.

Вказаний Закон в частині порядку нарахування щомісячної суддівської винагороди набрав чинності 1 січня 2015 року, дана норма була чинною три місяці.

У зв'язку із зазначеним, у період з січня 2015 року по березень 2015 року виплата грошової винагороди позивача здійснювалася у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць.

З квітня 2015 року розмір суддівської винагороди було урегульовано статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII від 12 лютого 2015 року)), відповідно до частини десятої якої суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

З огляду на це, за період з квітня 2015 року по 27 вересня 2015 року позивачу виплачено суддівську винагороду в розмірі посадового окладу за місяць.

З 28 вересня 2015 року й до часу звільнення позивач перебував у відпустці і розмір відпускних та допомоги на оздоровлення йому було виплачено з розрахунку виплачених сум.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року позивача було звільнено з посади судді Апеляційного суду Львівської області у зв'язку з досягненням віку 65 років.

Наказом голови Апеляційного суду Львівської області №68-К від 27 листопада 2015 року позивача з 30 листопада 2015 року виключено зі складу суддів Апеляційного суду Львівської області. Цим же наказом передбачено виплату позивачу компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за відпрацьований період роботи з 10 січня 2015 року по 30 листопада 2015 року тривалістю 21 календарний день.

Вважаючи, що Законом №76-VIII від 28 грудня 2014 року та Законом №192-VIII від 12 лютого 2015 року було протиправно зменшено розмір його щомісячної суддівської винагороди, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відмовляючи в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що здійснення нарахування та виплати позивачу заробітної плати в оскаржуваний період, здійснено відповідачем відповідно до норм чинного законодавства України.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

На час виникнення спірних правовідносин, а саме: з 1 січня 2015 року, складові суддівської винагороди, визначалися статтею 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI), відповідно до якої суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Підпунктом 1 пункту 36 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII, редакція діяла з 1 січня 2015 року по 28 березня 2015 року) доповнено статтю 129 Закону №2453-VI частиною 9 такого змісту: «Судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць».

Положення цього Закону діяли до набрання чинності Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ (далі - Закон №192-VІІІ), яким Закон №2453-VI викладено в новій редакції.

З набранням чинності Закону №192-VIII вказані положення частини дев'ятої статті 129 Закону № 2453-VI втратили чинність.

Отже, у період з 1 січня по 28 березня 2015 року були чинними положення частини 9 статі 129 Закону №2453-VI, які обмежували розмір суддівської винагороди особам, з моменту закінчення повноважень до моменту прийняття рішення про звільнення (відставку).

Оскільки позивач у зв'язку з досягненням 65 років не міг виконувати свої повноваження зі здійснення правосуддя в указаний період, при цьому рішення про його звільнення (відставку) прийнято не було, тому виплата йому грошової винагороди правомірно здійснювалась у період з 1 січня по 28 березня 2015 року, виходячи із розміру однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць, тобто відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Крім того, слід зазначити, що положення частини 9 статті 129 Закону №2453-VI такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавались, а тому були обов'язковими для виконання.

Відповідно до частини 10 статті 133 Закону №2453-VI «в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, який набрав чинності з 29 березня 2015 року, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Таким чином, дії відповідача щодо виплати позивачу за період з квітня по вересень 2015 року посадового окладу без доплати за вислугу років відповідають вимогам закону.

Таким чином, в межах доводів касаційної скарги, порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, якщо визнає, що при їх ухваленні суди не порушили норми матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судом апеляційної інстанції не спростовують, останній під час розгляду справи вірно застосував норми матеріального права та не порушив норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для скасування прийнятого ним рішення відсутні.

Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман