Рішення № 66458176, 04.05.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 443/2084/15 Головуючий у 1 інстанції: Сидорак Б.Г.

Провадження № 22-ц/783/152/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Л. Б.

22-ц/783/156/17

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Струс Л.Б.

суддів: Шандра М.М., Левик Я.А.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представників ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на заочне рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4, 16.01.1977 року, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь публічного акціонерного товариства "Банк Форум", ідентифікаційний код 21574573, заборгованість за кредитним договоромв розмірі 10853 (десять тисяч вісімсот п"ятдесять три) долари США 52 центи.

Стягнуто з ОСОБА_4, 16.01.1977 року, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь публічного акціонерного товариства "Банк Форум", ідентифікаційний код 21574573 нараховану пеню в розмірі 179134 (сто сімдесять дев"ять тисяч сто тридцять чотири)грн. 89 коп.

Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 04 квітня 2016 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_4.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, так як судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи; не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Просить скасувати рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити за їх безпідставністю.

Також оскаржує ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 21 квітня 2016 року, якою виправлено описку у рішенні Жидачівського районного суду Львівської області від 09.02.2016 року за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Абзац мотивувальної частини рішення, який стосується стягнення судового збору викладено в наступній редакції:

"Відповідно до ч.3ст.88 ЦПК Україниякщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Беручи до уваги офіційний курс гривні до дол.США, встановлений Національним банком України станом на день ухвалення рішення суду (09.02.2016 року), а саме: 100 дол. США відповідають 25877 грн., та враховуючи, що для юридичної особи ставка судового збору у спорах майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, відтак розмір судового збору, який підлягає сплаті відповідачем, становить 6899,87 грн. (10853,52 дол.США х 25877 грн.+ 179134,89 грн.)х 0,015)."

Абзац резолютивної частини рішення, який стосується стягнення судового збору викладено в наступній редакції:

"Стягнути з ОСОБА_4, 16.01.1977 року, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судовий збір в дохід держави у розмірі - 6899(шість тисяч вісімсот дев"яносто дев"ять) грн. 87 коп.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 ОСОБА_2зазначає, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою. Вказує, що всупереч ч.4 ст. 219 ЦПК України справу було розглянуто за відсутності сторони у справі ОСОБА_4, який не був повідомлений по час і місце судового засідання. Зазначає, що фактично суд своєю ухвалою змінив судове рішення, а не виправив описки, як зазначено в ухвалі суду. Зокрема викладення резолютивною частини судового рішення в новій редакції є нічим іншим, як зміною судового рішення , а не виправлення описки, оскільки змінилася суть судового рішення.

Просить скасувати ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 21 квітня 2016 року і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що 09.08.2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум», який 19.04.2010 перейменовано на ПАТ «Банк Форум», та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №0093/07/6.10-А.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено що відповідно до кредитного договору №0093/07/6.10-А від 09.08.2007 року банк надав ОСОБА_4 кредит в сумі 16478 доларів США для придбання автомобіля з кінцевим терміном повернення 08 серпня 2014 року та зі сплатою процентів за користування кредитом.

Кредитні кошти було отримано відповідачем ОСОБА_4, що стверджується копіями заяв на видачу готівки, випискою з документів по договору №0093/07/6.10-А від 18.06.2008 року, наданою представником позивача.

Як вбачається з розрахунку поданого позивачем, що відповідач ОСОБА_4 порушив умови Кредитного договору №0093/07/6.10-А від09.08.2007 року щодо повернення кредиту та сплати відсотків. У зв`язку з чим заборгованість відповідача станом на 22.12.2015 року становить: прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів 10853, 52 дол. США, сума пені з розрахунку 0,2% в день за простроченим кредитом та процентами 179134,89 грн., що стверджується розрахунком 0,2% в день за простроченим кредитом та процентами 179134, 89 грн, що стверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №0093/07/6.10-А від 18.06.2008 року станом на 22.10.2015 року.(а.с.15-18)

Відповідно до ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК). Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч.1 ст.626 ЦК). Визначення поняття «зобовязання» міститься у ч.1 ст.509 ЦК.

Відповідно до цієї норми зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно з нормою ст.526 ЦК зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобовязання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК). Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК). Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

ОСОБА_1 виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч.3 ст.254 ЦК, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок (ст.253 ЦК).

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється у 3 роки (ст.257 ЦК).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 ЦК.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої особи права на позов.

Згідно умов кредитного договору №0093\07\6.10А від 09 серпня 2007 року позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами у розмірі та строки, визначені Договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами кредитного договору №0093\07\6.10А від 09 серпня 2007 року погашення кредиту, процентів та винагороди повинно здійснюватися позичальником частинами до 20 числа наступного за звітом місяцем, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

ОСОБА_4 перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування ним з 30 вересня 2008 року, у той же час, з вимогами про стягнення заборгованості позивач звернувся лише 24 грудня 2015 року (а.с.1), тобто за межами строку позовної давності та суд першої інстанції не взяв до уваги того що позивачем було пропущено строк позовної давності.

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 19 березня 2014 року у справі №6-20цс14 та в постанові від 06 листопада 2013 року (справа 6-11 цс 13), який відповідно до вимог ст.. 360-7 ЦПК України є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень,які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа.

Як вбачається з правової позиції висловленій в Постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року №6-43цс17,від 16 листопада 2016 № 6-2460цс16, за змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обовязку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

При цьому якщо виконання зобовязання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Колегія суддів вважає, що додаткові договори від 19.04.2010р (а.с. 23) та від 27.01.2014 року( а.с.24) не можуть слугувати підставою для переривання строку позовної давності, оскільки вони укладені з ОСОБА_6,а не з позивачем ОСОБА_4.

Колегія суддів не бере до уваги платіж в розмірі 4020, 23 доларів США від 01.10.20013р. вказаний в розрахунку заборгованості від 22.10.2015 року (а.с.16), оскільки такий внесений з невірно вказаною датою, а також заперечується ОСОБА_4 як такий що ним сплачений та не може слугувати підставою для переривання строку позовної давності виходячи з наступного.

Як встановлено, що 27 жовтня 2008 року вчинено виконавчий напис нотаріуса щодо звернення стягнення на автомобіль марки SKODA FABIA CLASSIC 1.2., 2007 року випуску (а.с.192) та відповідно до наданих пояснень сторін такий було реалізовано по біржовій угоді від 11.06.2009року за суму 39.088 грн.35 коп, що еквівалентно 4764 дол США, однак зарахування коштів відбулося лише 01 жовтня 2013 року відповідно до копії заяви про переказ готівки №5753 від імені платника ОСОБА_7 ці обставини визнані сторонами та в силу ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обовязку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обовязковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У відповідності до частини п'ятоїстатті 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем при подачі позовної заяви не було оплачено 6899 грн 87 коп судових витрат, які у зв`язку з тим що у задоволенні позову відмовлено слід стягнути з ПАТ «Банк Форум» на користь держави.

ОСОБА_4 оплачено 275грн, 60 коп (а.с.78) та 3704грн, 75 коп (а.с. 80) судових витрат за подання апеляційних скарг, які у зв`язку з задоволенням апеляційних скарг слід стягнути на його користь з позивача.

Таким чином, на підставі вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини справи та не всебічно досліджено такі, в результаті чого допущено порушення норм матеріального і процесуального права та вирішено справу всупереч вимогам закону, а відтак не виконано основних завдань цивільного судочинства.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що районний суд на вищенаведені норми закону та обставини справи уваги не звернув, а тому приходить до висновку що рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити. Стягнути з ПАТ «Банк Форум» на користь ОСОБА_4 3 980 грн 35 коп судових витрат за подання апеляційних скарг. Стягнути з ПАТ «Банк Форум» на користь держави судовий збір 6899 грн 87 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст..ст.309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року та ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 21 квітня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути з ПАТ «Банк Форум» на користь ОСОБА_4 3 980 грн 35 коп судових витрат за подання апеляційних скарг.

Стягнути з ПАТ «Банк Форум» на користь держави судовий збір 6899 грн 87 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий

Судді