Ухвала суду № 66452282, 10.05.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №331/4503/16 Головуючий у 1 інстанції: Скользнєва Н.Г.

Провадження № 22-ц/778/981/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«10» травня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Путій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2016 року у справі за позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_3 про стягнення збитків,

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2016 року Запорізька міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення збитків.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 03 квітня 2008 р. за № 371 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області надано дозвіл на виконання будівельних робіт на обєкті будівництва «Будівництво адміністративної будівлі, будівлі складу та будівлі сторожки; м. Запоріжжя, вул. Карпенка Карого)». Замовником будівництва є ОСОБА_3

В порушення ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ОСОБА_3 не звертався із заявою щодо укладання з позивачем договору про пайову участь у і розвитку інфраструктури міста та не перерахував до бюджету м. Запоріжжя кошти для створення і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста, чим завдав збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 313 510, 10 грн. (розмір пайової участі).

На підставі зазначеного просила стягнути з ОСОБА_3 на користь Запорізької міської ради суму збитків в розмірі 313 510,10 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4702,65 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2016 року позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Запорізької міської ради збитки в розмірі 313 510, 10 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 702, 65 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Справа призначалася до розгляду на 04 квітня 2017 року, 10 травня 2017 р.

Жодного разу в судові засідання відповідач та його представник не з'являлися, разом з тим і використовували процесуальні права на подачу заяв про відкладення розгляду справи (а.с.152,166).

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

ОСОБА_3 повістка вручена 19.04.2017 р. за адресою, зазначеною ним в апеляційній скарзі (а.с. 158).

Представнику ОСОБА_3 ОСОБА_4 повістка вручена14.04.2017 р. (а.с. 157 ).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Визначений ст. 303-1 ЦПК України двохмісячний строк розгляду апеляційної скарги закінчився.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, керуючись ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідача в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи за його відсутності.

В судове засідання 10 травня 2017 року ОСОБА_3 та його представник, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, не з'явилися. Представник ОСОБА_3- ОСОБА_4 повторно подав заяву про відкладення розгляду справи з поважних підстав. Від ОСОБА_3 будь-яких заяв до апеляційного суду не надходило. У відповідності до вимог ст.ст. 169, 303-1, 305 ЦПК України колегія суддів розглянула справу за їх відсутності.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області надано дозвіл на виконання будівельних робіт на обєкті будівництва «Будівництво адміністративної будівлі, будівлі складу та будівлі сторожки за адресою: м. Запоріжжя, вул. Карпенка Карого, 47 (літ. М9-2, М10, М112)»; замовником будівництва є ОСОБА_3, 29 січня 2014 року - зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ЗП 142140270085 (а.с.66-69), в якій зазначено, що відповідач проводив будівництво адміністративної будівлі, будівлі складу та будівлі сторожки за адресою: м. Запоріжжя, вул. Карпенка Карого, 47( літ. М9-2, М10, М112)».

Оскільки ОСОБА_3як замовник будівництва не уклав із Запорізькою міськрадою договору про пайову участь відповідно до статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VІ (далі Закон № 3038-VІ)та Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, на вимогу Запорізької міськради не виконав свого обов'язку зі створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту територіальної громади міста Запоріжжя (не сплатив пайового внеску), Запорізька міськрада звернулася до суду з позовом про стягнення збитків у розмірі 313510,10 грн.

Відповідно до частин другої, третьої статті 40 Закону № 3038-VІ замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

За змістом положень частини першої статті № 3038-VІ порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

24.12.2012 року Запорізькою міською радою прийнято рішення № 77 «Про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя» ( далі Порядок) ( а.с. 12).

Цей Порядок регулює організаційні та економічні відносини, пов'язані із залученням, розрахунком розміру, використанням коштів пайової участі замовників будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя та укладання договорів про пайову участь (пункт 1.2 Порядку).

Законом № 3038-VI та Порядком встановлено, що саме на замовника покладено обов'язок укладення договору про пайову участь та сплати відповідних коштів.

Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (стаття 1 Закону № 3038-VI).

За змістом статей 2, 10 Закону № 3038-VI, статей 4, 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» № 687-XIV під забудовою території слід розуміти діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови.

Судом правильно встановлено, що ОСОБА_3 є замовником будівельних робіт на об'єкті будівництва «Будівництво адміністративної будівлі, будівлі складу та будівлі сторожки за адресою: м. Запоріжжя, вул. Карпенка Карого, 47 ( літ. М9-2, М10, М112)».

Згідно з п.3.3 Порядку замовник, який має намір укласти Договір, зобовязаний звернутися до міського голови з заявою про укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття обєкта будівництва в експлуатацію.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що із відповідною заявою про укладення договору про пайову участь у розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя відповідач не звертався.

Пунктом 7.3 Порядку передбачено, що розмір збитків територіальної громади м. Запоріжжя за невнесення замовником коштів пайової участі на розвиток інфраструктури м. Запоріжжя становить розмір несплаченої пайової участі. Розрахунок збитків здійснюється з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва, визначеної забудовником в декларації про готовність обєкта до експлуатації.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову Запорізької міської ради.

Довід апеляційної скарги про недоведеність у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення колегія суддів вважає неприйнятним з наступних підстав.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника, збитками та вини.

Відповідач не уклав договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій щодо такого звернення та укладення договору.

Таким чином, неправомірна бездіяльність відповідача щодо його обов'язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, який кореспондується зі зверненням відповідача до позивача із заявою про укладення такого договору, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої Запорізька міськрада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка охоплюється визначенням упущеної вигоди. При цьому наслідки у виді упущеної вигоди перебувають у безпосередньому причинному зв'язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.

Саме до аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 22 березня 2017 року у справі №908/312/16.

Довід апеляційної скарги про те, що позивачем не вжиті відповідні заходи щодо укладання договору про пайову участь у розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, колегія суддів вважає неприйнятним, оскільки аналіз вищенаведених норм (положень ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя») дає підстави для висновку, що саме на замовника забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті покладено зобов'язання взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури на підставі договору про пайову участь між замовником та органом місцевого самоврядування, укладення якого є обов'язковим.

Такий обов'язок замовника встановлено як чинним Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", так і Законом України "Про планування і забудову територій", який був чинним на час надання відповідачеві дозволу на розробку містобудівного обґрунтування. Винятки із цього правила, перелік яких є вичерпним, встановлено ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ч. 4 ст. 27№ Закону України "Про планування і забудову територій".

До такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №922/5937/15.

Статтею 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Довід апеляційної скарги про недоведеність позивачем наявності відповідних збитків із вказівкою на те, що ним не надано доказів в якості яких доходів згідно класифікації, встановленої ст. 9 Бюджетного кодексу України, він міг отримати ці доходи та чи взагалі було заплановане їх надходження, колегія суддів вважає неприйнятним, з огляду на те, що право на залучення коштів пайової участі у розвиток інфраструктури прямо передбачено Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Твердження апеляційної скарги про те, що позивач неправомірно відмовив відповідачу в укладанні договору про пайову участь, не заслуговує на увагу, оскільки матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів його звернення до Запорізької міської ради з метою укласти відповідного договору та отримання відмови.

За приписами п.1 ч.6 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва обєкта для нежитлових будівель та споруд.

Згідно інформації державної фінансової інспекції у Запорізькій області від 12.06.2015 р., кошторисна вартість будівництва обєкту «Будівництво адміністративної будівлі, будівлі складу та будівлі сторожки за адресою: м. Запоріжжя, вул. Карпенка Карого, 47 ( літ. М 9-2, М 10, М 11 2)» становить 3135100, 00 грн.(а.с.9-10).

Судом першої інстанції при визначенні розміру збитків враховано положення п.1 ч.6 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та відповідну інформацію державної фінансової інспекції у Запорізькій області від 12.06.2015 р. щодо загальної вартості будівництва обєкту «Будівництво адміністративної будівлі, будівлі складу та будівлі сторожки за адресою м. Запоріжжя, вул. Карпенка Карого, 47 ( літ. М 9 -2, М 10, М 11 2)».

До того ж на спростування визначеного позивачем розміру збитків відповідачем не надано будь-яких доказів, що є його обовязком в розумінні положень ст.ст.10, 60 ЦПК України.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

Керуючись ст.ст.304,307,308,313-315,319 ЦПК України колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: