Рішення № 66451730, 10.05.2017, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 315/1226/16-ц

Номер провадження № 2/315/41/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року м. Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Романько О.О.,

за участю секретаря судового засідання Притули Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гуляйполе Запорізької області цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

01 грудня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 16764,14 грн., в якому зазначив, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (далі Генеральна угода) б/н від 10.02.2014 року відповідач отримала кредит у розмірі 5741,15 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з "1" по "25" число кожного місяця Відповідач надає ОСОБА_2 грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між нею та ОСОБА_2 Кредитний договір.

При укладенні Кредитного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Далі в позові зазначено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.

Відповідно до п. 1.1.3.2.11 Умов і правил банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості клієнта і третіх осіб, за кредитами, в яких Клієнт є поручителем, а також будь-якій іншій заборгованості, яка виникла у Клієнта зважаючи на невиконані зобов'язання перед ОСОБА_2.

Відповідач не надала своєчасно ОСОБА_2 грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобовязання за вказаним договором не виконала.

Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення Боржником зобовязання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. У звязку з зазначеними порушеннями зобовязань за кредитним договором відповідач станом на 08.11.2016 року має заборгованість 16764,14 грн., яка складається з наступного: 5741,16 грн. - заборгованість за кредитом; 2879,18 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5741,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 2402,80 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди.

На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобовязань і заборгованість за договором не погашає.

Свої вимоги позивач обґрунтовує ст. ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України.

Прохає суд стягнути з відповідача на користь позивача 16764,14 грн. в рахунок погашення кредитної заборгованості та судові витрати у розмірі 1378,00 грн. судовий збір.

Представник позивача 14.02.2017 року надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що виписка з банківського рахунку це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про рух грошових коштів. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено переліком типових документів, затвердженого наказом Мінюст від 12.04.2012 року № 578/5 (далі Перелік № 578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання операції та служать підставою для записів у регістрах бух обліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових книжок. Додатково повідомляють, що згідно Генеральної угоди, грошові кошти в сумі 5741,15 грн. це встановлений на картку кредитний ліміт (а.с. 58-61).

27.02.2017 року представник позивача надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що 10.02.2014 року з метою створення відповідачеві сприятливих умов для виповнення своїх зобов'язань за кредитними договором SAMDN50ОТС002080413 від 11.08.2009 року укладено Генеральну угоду про реструктуризацію зборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт. Заборгованість за договором SAМDN50OТС002080413 від 11.08.2009 року було зменшено на 1201,40 грн. В результаті чого Клієнт отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5741,15грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця Відповідач надає ОСОБА_2 грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між нею та ОСОБА_2 Кредитний договір. Після підписання Генеральної угоди, договір SAMDN50OТС002080413 від 11.08.2009 року втратив свою силу (а.с. 73-79).

01.03.2017 року через канцелярію суду відповідач надала письмові заперечення, в яких зазначила, що вона отримала від ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 2000,00 грн. на платіжну картку № 5577212907951605. Цей факт підтверджується заявою анкетою наданою позивачем в додатках до позовної заяви.

10.02.2014 року вона підписала Генеральну угоду в якій зазначено п. 2.1 що банк надає позичальнику терміновий кредит в сумі 5741,15 грн. на строк 24 місяці з 10.02.2014 року по 29.02.2016 року на платіжну картку на продовольчі цілі. Щомісячний платіж складав 287,29 грн. починаючи з 1 по 25 число кожного місяця.

Однак, факт отримання платіжної картки та грошових коштів в сумі 5741,15 грн. вона заперечує. Вона не отримувала платіжної картки від позивача, не користувалася грошовими коштами в сумі 5741,15 грн. та не здійснювала погашення цієї суми жодного разу.

На думку відповідача, позивачем не доведено і не надано відповідні докази, що вона проводила оплату по вказаному кредитному договору, не надано докази щодо зарахування коштів на рахунок платіжної картки в безготівковій формі, не надано доказів видачі їй грошових коштів в готівковій формі. Також, позивач не вказано номеру платіжної картки, на якій повинні були б знаходитися грошові кошти в сумі 5741,15 грн.

Додатково відповідач зазначила, що згідно ст. 253 ЦПК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язан його початок». Отже, відсотки за користування нею кредитом у цьому випадку порібно розраховувати із 11 лютого 2014 року - наступного дня після підписання Генеральної угоди. При цьому виходячи із умов підпункту 2.1 цієї угоди вона повинна надати кошти банку для погашення зобов'язань у період із 1 по 25 число на суму в 1,5% в місяць. За її розрахунком платежі, які повинні були нею здійснюватися як сплата кредита становлять (2000 грн./24 місяці = 83,33грн.)

Платежі, які повинні були здійснюватися нею в рахунок відсотків (1,5%) користування кредитом становлять (2000 грн. х 1,5% : 100 = 30,00грн.)

За таких обставин за розрахунами відповідача сума заборгованості за кредитом станом на 11.02.2014 року складала 2000 грн. Загальна заборгованість відповідача перед ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 01.12.2016 року складає 3588,93 грн, у тому числі по основній сумі боргу - 2000 грн., по відсотках за користування кредитом - 988,93 грн, пені- 600,00 грн..

Відповідач вказала про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) повинно обмежуватися останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Така правова позиція міститься в постанові судових палат у цивільних справахВерховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-11 цс 13), від 19.11.2014 року (справа №6-160 цс 14).

Відповідно до наказу СП-2013-6776448 від 19.09.2013 року внесені зміни до ОСОБА_2 щодо розміру пені, а саме, у разі виникнення прострочки на протязі одного місяця сплачується пеня в розмірі не менше 50 грн..

Таким чином, на думку відповідача, стягненню підлягає сума пені за період з 01.12.2015 року по 01.12.2016 року (дата надходження позову до суду), що складає, відповідно до розрахунку заборгованості 600,00 грн., а в задоволенні іншої частини вимог щодо стягнення пені слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

ІЦодо стягнення фіксованої частини штрафу в розмірі 2402,80 грн. та заборгованості за пенею та комісією в сумі 5741 грн., відповідач вважає, що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до положень ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

За таких обставин відповідач вважала, що позов про стягнення з неї заборгованості підлягає частковому задоволенню (а.с. 80-82).

13.03.2017 року представник позивача надав пояснення на заперечення відповідача, в яких вказав на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» (надалі - Банк) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) 10.02.2014 року уклали Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг за кредитним договором № б/н від 11.08.2009 року.

Тобто, 10.02.2014 року Відповідач маючи невиконане кредитне зобов'язання за яким ним неодноразово порушені строки та порядок погашення заборгованості, за власним бажанням звернулася до ОСОБА_2 з метою створення сприятливих умов для виконання зобов'язань по вищевказаним кредитним договорам.

На момент підписання Генеральної угоди заборгованість за кредитним договором складала 7308,56 грн.. З яких банком при підписанні договору реструктуризації було списано: пені в розмірі 322,01 грн, відсотки 474,49 грн. та штраф 404,9 грн.

Загальна сума заборгованості після підписання договору реструктуризації складала 6107,16 грн. з урахуванням суми першого внеску в розмірі 366 грн. (п. 1.4 Генеральної угоди). Повторно кредитні кошти не видавалися.

Генеральною угодою сторони погодили новий строк погашення заборгованості, а саме з 10.02.2014 року по 29.02.2016 року, розмір заборгованості, розмір відсоткової ставки, порядок і спосіб внесення платіжів на погашення заборгованості, а саме шляхом відкриття картрахунку та встановлення кредитного ліміту на платіжну карту в розмірі загальної суми заборгованості.

Підписання Генеральної угоди здійснювалося повнолітньою, дієздатною особою (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання ч. 2 п.1 ст.30 ЦК України), якою підтверджено розуміння та ознайомлення з умовами підписаного документу.

З моменту підписання Генеральної угоди пройшло більше 2 років та Відповідач до ОСОБА_2 не зверталася з запитами/претензіями щодо відсутності кредитного договору або невідповідності суми боргу, що додатковий раз підтверджує хибність тверджень Відповідача та бажання уникнути відповідальності. Більше того Відповідачем не надано до суду жодного належного доказу на підтвердження своїх заперечень.

Також, представником позивача зауважено, що твердження відповідача стосовно неотримання нею кредитної карти № 5168755352420760, не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_2 надано до суду фото Клієнта з даною карткою.

Додатково представник позивача вважав правомірним одночасне нарахування штрафу та пені, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня і штраф є формами неустойки, але не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності можуть застосовуватися різний набір санкцій.

Можливість одночасного застосування штрафу та пені закріплюється також у ст. 14 Закон України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.1997 № 51/97-ВР в ред. від 30.07.2010 року.

Штраф і пеня мають різне призначення і функції у цивільних правовідносинах.

Штраф - разове покарання, а пеня - покарання, має на меті домогтися якнайшвидшого виконання зобов'язання.

Таким чином, на думку представника позивача, штраф і пеня є окремими видами неустойки. Штраф застосовується за порушення виконання зобов'язання, а пеня - за несвоєчасність виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штраф і пеня не є взаємовиключними видами неустойки. Крім того, Цивільний кодекс України не містить обмежень і заборон на одночасне застосування стороною за договором до винної сторони таких штрафних санкцій як штраф і пеня.

Принцип свободи договору дає право ОСОБА_2 передбачати в кредитних договорах відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання - у вигляді штрафу, і за несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання - у вигляді пені.

Застосування банком в кредитному договорі та штрафу, та пені як окремих видів неустойки не є подвійним притягненням до відповідальності, адже характер правопорушень в даному випадку різний.

Також, предствник позивача вважав, що строк позовної давності ОСОБА_2 не пропущений. Так, згідно Умов та Правил картковий рахунок це поточний рахунок, на якому враховуються операції по платіжній картці. Картрахунки відкриті на невизначений строк.

Платіжна картка спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законом порядку пластикової або іншого виду картки, яка використовується для ініціалізації переводу коштів з рахунку клаєнтка тощо. Згідно Умов обслуговування банк відкриває Клієнту Картрахунок, видає Клієнту картки, їх вид та срок дії визначено в Заяві та в Пам'ятці клієнта.

Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк дії картки відповідача встановлений до 08.2017 року (останній день на фото з картою).

Позивач же звернувся до суду з позовом до Відповідача 28.11.2016 року до спливу строку позовної давності.

У звязку з цим, обставини, на які Відповідач посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а строк позовної давності, як загальний так і спеціальний при зверненні до суду позивачем дотримано.

Враховуючи викладене, прохали суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі (а.с. 92-101).

Представник позивача надіслав електронною поштою 245/17-Вх. від 13.04.2017 року пояснення, в яких вказали, що в розрахунку заборгованості містяться колонки «Сума комісії та пені» та «Сума комісії та пені» (накопичувальним підсумком).

Відповідно до Генеральної угоди, що підписана Відповідачем 10.02.2014 року, комісія за кредитне обслуговування відсутня.

У звязку з порушенням Відповідачем зобов'язань за кредитним договором їй було нараховано пеню та зазначено в колонці «Сума комісії та пені».

Згідно до п. 2.8 Генеральної угоди при порушенні Позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, Позичальник сплачує ОСОБА_2 пеню,- розмір якої зазначений в Умовах та правилах надання банківських послуг.

30.09.2014 року Наказом ОСОБА_2 СП-2014-6951966 від 30.09.2014 року внесено зміни до умов договору, а саме з 01.10.2014 року у разі виникнення прострочених зобовязань за договором реструктуризації ОСОБА_2 нараховується пеня, розмір якої складає 4% від суми заборгованості за кредитом.

Наприклад, станом на 01.10.2014р. поточна та прострочена заборгованість позичальника складає 5741,16 грн. (4304,30 грн.+ 1436,86 грн.), 4 % від вказаної суми становить 229,64 грн., як видно із колонки «Сума комісії та пені» вказаний розмір пені і було нараховано позичальнику.

В наступні дати пеня також нараховувалася в розмірі 4%від суми заборгованості за кредитом.

На час розгляду справи, ОСОБА_1 належним чином свої зобов'язання за Договором не виконала, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 є обгрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі (а.с. 119-124).

В судове засідання представник позивача не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в тексті позовної заяви та в доданому до позову клопотанні прохали розглядати справу за відсутності позивача. На позовних вимогах наполягають у повному обсязі. Проти заочного рішення по справі не заперечують (а. с. 3, 5, 131).

Відповідач 10.05.2017 року надала заяву через канцелярію суду в якій прохала розгляд справи проводити за її відсутності, наполягала на своїх запереченнях щодо позову (а.с. 129).

В судовому звсіданні від 15.03.2017 року відповідач пояснила, що частково визнає позовні вимоги в сумі основного боргу 2000,00 грн.. Загальну суму боргу в розмірі 3588,93 грн., до якої входить пеня, відсотки та основна сума боргу. У 2009 році вона взяла у кредит 2000,00 грн., але нічого не сплачувала за кредитом. Потім їй зателефонували з банку та запропонували реструкторізацію боргу, сказали сплачувати кошти по 100 грн., потім протягом тижня їй зателефонували та сказали іншу суму сплачувати. З 2009 року по 2014 рік вона не платила кредит взагалі. У лютому 2014 року вона прийшла до банку і уклала з ними угоду, але їй не повідомили, що це реструкторизація боргу. Вона отримала картку, її сфотографували з нею, але картка та Генеральна угода залишилась у працівника банку. Їй працівник банку пояснила, що необхідно сплачувати борг у розмірі 2000,00 грн. та пеню. Вона не памятає суми платежу та чи була вона вказана у договорі чи ні. Реструкторизація була у неї, але говорили, що обов`язковий платіж буде 100 грн.. Пізніше вона підійшла та сказала, що може платити по 500 грн., а їй повідомили, що потрібно платити хоча б 710 грн., щоб погашати заборгованості. Вона хотіла заплатити 500 грн., а працівник банку їй повідомив, що потрібно 710 грн., бо за меншу суму тільки буде сплачуватись штраф та пеня. Після цього їй почали приходити листи від банку, в яких зазначалось, що необхідно сплатити відразу всю суму боргу. Суми боргу збільшувались і їй приходили смс повідомлення від банку. Повідомляли про необхідність сплати всієї суми кредиту. У неї не було змоги платити кошти по кредиту у розмірі 710 грн., але мала намір платити кожного місяця по 500 грн. За увесь час вона не сплатила жодного платижу.

10.05.2017 року представник відповідача ОСОБА_3 надала заяву, в якій прохала розгляд справи проводити за її відсутності (а.с. 130).

Виходячи з наведеного, а також положень ч. 2 ст.158 ЦПК України, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності сторін.

У відповідності до вимог ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Суд, вивчивши матеріали справи, надавши їм оцінку, вважає, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (далі Генеральна угода) б/н від 10.02.2014 року було надано кредит у розмірі 5741,15 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості повинно було здійснюватися в наступному порядку: починаючи з "1" по "25" число кожного місяця Відповідач зобовязана надавати ОСОБА_2 грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом (а.с. 8, 66).

Вказана Генеральна угода була укладена в звязку з невиконанням відповідачем зобовязань за кредитним договором № б/н від 11.08.2009 року для реструктуризації боргу (а.с.7, 67).

З пояснень відповідача наданих суду встановлено, що вона визнає факт укладання Генеральної угоди, не заперечувала її підписання нею особисто. Наявність фотозображення її з карткою в руках не спростовувала.

Відповідно до положень ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до п. 1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг при непогоджені зі змінами Правил та/або ОСОБА_2, клієнт зобовязаний звернутись в банк для розірвання даного договору та погасити заборгованість, яка виникла перед банком, в тому числі заборгованість, яка виникла на протязі 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателю і його довіреним особам. При незгоді зі списанням коштів по картрахунку інформувати (при необхідності письмово у випадку якщо вирішення питання передбачає таку необхідність) банк про це на протязі тридцяти пяти днів з початку списання (а.с. 12 на звороті).

Згідно п. 1.1.3.2.2 Умов та правил надання банківських послуг, у разі порушення власником або довіреною особою вимог діючого законодавства України та /або умов даного договору та/або у разі виникнення овердрафту банк має право призупинити здійснення розрахунків по карті (заблокувати карту) та/або визнати карту недійсною до моменту усунення порушень, а також вимагати дострокового виконання боргових обовязків в цілому або у встановленою банком часткою у разі невиконання власником або довіреною особою власника своїх боргових обовязків та інших обовязків за цим договором (а.с. 14 на звороті).

Відповідно до а. 1.1.3.2.11 Умов і правил банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в банку рахунків Клієнта в погашення кредитної заборгованості Клієнта і третіх осіб, за кредитами, в яких Клієнт є поручителем, а також будь-якої іншої заборгованості, яка виникла у Клієнта зважаючи на невиконані зобовязання перед банком (а.с.15).

Згідно п. 2.1.1.3.5 Умов та правил надання банківських послуг клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих в валюті кредитного ліміту, в межах суми, підлягаючих сплаті банку за даним договором, при настанні строків платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку у разі настання строків платежів за іншими договорами клієнта в межах, встановлених цими договорами (договірне списання), в межах платіжного ліміту картрахунку (а.с. 27).

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, - позичальник зобовязується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором (а.с. 27 на звороті).

Відповідно до п. 2.1.1.12.11 Умов та правил надання банківських послуг, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобовязань в цілому або у встановленої банком долі в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обовязків за цим договором (а.с. 31).

Відповідно до п. 1.6 Генеральної угоди всі інші умови Договору 1 (попередній кредитний договір від 11.08.2009 року), які не суперечать розділу «реструктуризація заборгованості» цієї угоди, залишаються незмінними.

Згідно п. 2.2 Генеральної угоди передбачений штраф при порушенні позичальником строків погашення заборгованості в розмірі 1201,40 грн. (а.с.8, 66).

Договором також передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 509 ЦК України зазначений договір є підставою виникнення зобов'язань.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. 549 ЦПК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Стаття 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України укладений між сторонами договір є обов'язковим для виконання.

Згідно ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеними родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст. 1054 та ч.2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення боржником зобовязання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати всієї суми кредиту.

Стаття 1050 ЦК України передбачає, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно дост. 625цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно достатей 549-552цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, позов в частині стягнення заборгованості за кредитом та відсотками підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення пені за зобовязанням суд зазначає наступне.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Виходячи з основних засад цивільного права, слід дійти висновку про поширення норми ч. 3 ст. 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6-14цс14), яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобовязання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Така правова позиція міститься в постанові судових палат у цивільних справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13), від 19.11.2014 р. (справа №6-160цс14).

30.09.2014 року Наказом ОСОБА_2 СП-2014-6951966 від 30.09.2014 року внесено зміни до умов договору, а саме з 01.10.2014 року у разі виникнення прострочених зобовязань за договором реструктуризації ОСОБА_2 нараховується пеня, розмір якої складає 4% від суми заборгованості за кредитом.

Станом на 01.10.2014р. поточна та прострочена заборгованість позичальника складає 5741,16 грн. (4304,30 грн.+ 1436,86 грн.), 4 % від вказаної суми становить 229,64 грн., що знайшло своє відображення в розрахунку заборгованості в колонці «Сума комісії та пені».

Таким чином, стягненню підлягає сума пені за період з 01.12.2015 року по 01.12.2016 року (дата надходження позову до суду), що складає, відповідно до розрахунку заборгованості 2755,68 грн., а в задоволенні іншої частини вимог щодо стягнення пені слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

Щодо стягнення штрафу в сумі 2402,80 грн., то суд вважає, що ці вимоги не підлягають задоволенню виходячи з такого.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно п. 2.2 Генеральної угоди передбачений штраф при порушенні позичальником строків погашення заборгованості (а.с.8, 66).

Враховуючи вищевикладене та відповідно до положень ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Саме до аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року по справі №6-2003цс15.

Враховуючи зміст вказаних пунктів кредитного договору, суд вважає, що в даному випадку штраф у вигляді штрафів (фіксована частина та процентна складова) і пеня, нараховані в один і той же період, є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому є неправомірним їх одночасне застосування, у зв'язку з чим не підлягає стягненню штрафи, оскільки за цей же період суд вважає необхідним і обґрунтованим стягнути пеню.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, відповідач же своє зобовязання за угодою не виконала. Відповідно до розрахунку заборгованості за Генеральною угодою № б/н від 10.02.2014 року судом визначена заборгованість ОСОБА_1 по кредитному зобовязанню станом на 08.11.2016 року в розмірі 11376,02 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 5741,16 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 2879,18 грн., заборгованість за пенею 2755,68 грн. (а.с.6).

Доказів того, що кредит повністю виплачений в матеріалах справи немає, не спростовано це і відповідачем. У відповідності до ст. 60 ЦПК України відповідач не надала доказів неправильності здійсненого позивачем розрахунку заборгованості або будь-яких інших для підтвердження її заперечень щодо позовних вимог.

А тому, позов підлягає частковому задоволенню, як такий, що ґрунтується на законі, підтверджений встановленими обставинами та перевірений наданими доказами.

Стаття 79 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові втрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки судом задоволено вимоги частково, а саме з заявленої суми 16764,14 грн. задоволено вимоги на суму 11376,02 грн., тобто на 67,86 %, з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ч.1 ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню витрати на сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, що складає 935,11 грн..

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 61, 79, 88, 110, 157-158, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на р/р 29092829003111 (для погашення заборгованості та судових витрат) в Дніпропетровському РУ «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, заборгованість на загальну суму 11376,02 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 5741,16 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 2879,18 грн., пеня 2755,68 грн., а також в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 935,11 грн., а всього 12 311 (дванадцять тисяч триста одинадцять) гривень, 13 копійок.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Гуляйпільський районний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: ОСОБА_4