Ухвала суду № 66438394, 11.05.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4100/17

Головуючий у першій інстанції Мислива Л. М.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючогосудді - Кравця Ю.І.,

суддів - Журавльова О.Г., Сегеди С.М.,

за участю секретаря судового засідання - Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесаапеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» Сокуренко Наталії Вікторівни на ухвалу судді Теплодарського міського суду Одеської області від 01.03.2017 року про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів,

встановила :

27.02.2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» безпідставно утримувані кошти, що знаходяться на її картковому рахунку НОМЕР_1, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач порушив права позивача, як споживача, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», вона є клієнтом даного банку та має зазначений картковий рахунок, на якому знаходяться грошові кошти, однак вона позбавлена можливості ними користуватися, оскільки банк блокував здійснення будь-яких операцій, на підставі чого просить задовольнити позов.

Ухвалою судді Теплодарського міського суду Одеської області від 01.03.2017 року відкрито провадження по справі.

Не погоджуючись з ухвалою судді,представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» Сокуренко Н.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом правил підсудності просила ухвалу суду скасувати та направити справу за підсудністю до належного суду.

Апеляційну скаргу Сокуренко Н.В. мотивує тим, що заявлений позов не відноситься до позову про захист прав споживачів, оскільки спір виник щодо виконання кредитного договору та враховуючи те, що позов пред'явлено до відповідача - юридичної особи, місцезнаходження якої є м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, згідно приписів ст. 109 ЦПК України справа підсудна Жовтнєвому районному суду м.Дніпро.

Сторони в судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялись належним чином.

Відповідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Справа розглянута судом на підставі ч. 2 ст. 197 та ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про захист прав споживача фінансових послуг та відносини між сторонами ґрунтуються на підставі договору про відкриття банківського рахунку.

Постановляючи ухвалу про відкриття провадження по справі, суддя суду першої інстанції посилався на те, що позов відповідає вимогам ст.ст. 119, 120 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судді, так як він ґрунтується на нормах процесуального права.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач ОСОБА_4 зазначила зареєстроване своє місце проживання у м.Теплодар Одеської області, що входить до територіальної юрисдикції Теплодарського міського суду Одеської області, а також посилалася на Закон України «Про захист прав споживачів».

Згідно з п.2 ч.3 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належить відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах.

Відповідно до п. 22 ст.1 Закон України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

У відповідності до п.п. З, 18 ч. 1 ст.1 зазначеного Закону виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; продавець - суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари, або пропонує їх до реалізації.

Тобто закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах такої «слабкої сторони», як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що указаним Законом регулюються відносини, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо.

Позивачем заявлено позов про виконання договору про розрахункове обслуговування, тобто з приводу надання відповідачем фінансових послуг, тому, крім спеціального законодавства, правовідносини сторін регулюються також і Законом України «Про захист прав споживачів».

Так, в Аналізі судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009-2012 рр.) від 01.02.2013 року Верховний Суд України зазначив, що сам характер фінансово-кредитних відносин, стороною в якій є фізична особа, а також використані у Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» терміни споживчий кредит, фінансова установа, фінансова послуга дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають, у тому числі, з договорів банківського вкладу підпадають під дію Закону України « Про захист прав споживачів».

Зокрема, згідно з преамбулою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст.1 зазначеного Закону, фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У ч. 1ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансовими послугами вважаються, зокрема: банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Як роз'яснено в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» №5 від 12 квітня 1996 року, судам слід мати на увазі, що до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Виходячи з вищенаведеного, особа, яка уклала договір про розрахункове обслуговування є споживачем послуг банку (клієнт банку), зокрема у сфері розрахункового обслуговування.

Тобто, виходячи з наведеного, відносини, які склалися з договору про розрахункове обслуговуванняпідпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», а тому позивач відповідно до п. 5 ст.110 ЦПК України має право вибору на подачу позову за місцем свого проживання.

Посилання представника ПАТ КБ«ПриватБанк» на те, що заявлений позов не відноситься до позову про захист прав споживачів, оскільки спір виник щодо виконання кредитного договору є помилковим, оскільки як вже було зазначено, відносини між сторонами ґрунтуються на підставі договору про відкриття банківського рахунку а не кредитного договору.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції оскаржувана ухвала постановлена з додержанням вимог закону, а тому в силу п.1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала районного суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 312, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Сокуренко Наталії Вікторівни - відхилити.

Ухвалу судді Теплодарського міського суду Одеської області від 01.03.2017 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

С.М.Сегеда