Постанова № 66437486, 11.05.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2017 року Справа № 904/12528/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Кощеєва І.М., Науменка І.М.

при секретарі: Ковзикові В.Ю.

за участю представників:

позивача: не явився

відповідача: ОСОБА_1- предст., дов.№8275-К-О від 29.12.2016 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-мережа» (м. Миколаїв Миколаївської області) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2017р. у справі № 904/12528/16

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-мережа» (м. Миколаїв Миколаївської області)

до: публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» ( м. Дніпро)

про: стягнення боргу у сумі 404999,70 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 13729,89 грн. та пені у сумі 20280,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року (підписано 13.03.2017р.) у справі №904/12528/16 (суддя Панна С.П.) з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 02.02.2017р. відмовлено в позові товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-мережа» (м. Миколаїв Миколаївської області) до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» ( м. Дніпро) про стягнення боргу у сумі 404999,70 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 13729,89 грн. та пені у сумі 20280,00 грн.

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «ТД-мережа»», не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2017р. і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Скаржник посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи. Позивач зазначає, що кошти платіжним доручення №1536 від 19.11.2016р. перераховувалися ним на підставі договору безпроцентної поворотної позики від 18.11.2016р. згідно діючих в банку Правил на загальний банківський рахунок ПАТ КБ «ПриватБанк» №29244825509100 для поповнення платіжної картки ОСОБА_2 №4149439392601294. Тобто, рахунок №26208709217245980 ніякого відношення до договору безпроцентної поворотної позики і платіжного доручення №1536 не має. Суд не довів, що названий банківський рахунок відкритий на законній підставі і на ньому зберігаються 390000 грн. перерахованих позивачем, які знаходяться в розпорядженні отримувача, тому висновок суду про виконання платіжного доручення позивача не відповідає фактичним обставинам справи. Кошти на картковий рахунок №4149439392601294 відповідачем не були зараховані, а сам рахунок був заблокований з раніше перерахованими на нього позивачем 10000 грн. і залишається безпідставно заблокованим станом на 21.03.2017р. Електронна заява про розблокування рахунків ОСОБА_2, що направлена на гарячу лінію через відділення банку «Південне» не виконана. Тобто, в порушення п.30.2 ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» відповідачем не виконано платіжне доручення позивача і кошти залишилися в незаконному використанні відповідача. Позивач вважає, що незаконні дії відповідача унеможливлюють подальше виконання товариством п. 3.2. договору безпроцентної поворотної позики від 18.11.2016р.

Відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» - у відзиві на апеляційну скаргу і представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що рішення господарського суду є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування прийнятого судом рішення. При цьому відповідач посилається на Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» щодо необхідності вини банку. У даному випадку відповідач вважає, що його вини немає, тому підстави для задоволення позову відсутні. Відповідач також зазначає, що особа, якій було здійснено переказ ОСОБА_3, набув право власності на грошові кошти.

Представник позивача двічі у судове засідання не явився і заявив клопотання про розгляд справи без його участі, яке було задоволено судом, оскільки матеріали справи є достатніми для її розгляду у судовому засіданні і явка представника скаржника судом обовязковою не визнавалася.

У судовому засіданні 11.05.2017 року була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Вислухавши представника відповідача, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що 18.11.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю «ТД-мережа» (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) 18.11.2016р. був укладений договір безпроцентної поворотної позики, згідно якого Позикодавець у порядку й на умовах цього договору, надає Позичальникові поворотну позику, а останній зобовязується використати її та повернути за умовами цього договору. Позика надається Позичальникові на безпроцентній основі (п.1.2. договору).

Розмір позики за цим договором становить 655000,00 грн.

Згідно п. 4.1. договору Позикодавець зобовязався надати позику частинами в строк до 30 листопада 2016 року.

19.11.2016р. на виконання вищезазначених договірних зобовязань ТОВ «ТД-Мережа» платіжним дорученням №1536 перерахувало через Миколаївське регіональне управління ПАТ «УкрСиббанк» на рахунок №29244825509100 ПАТ КБ «ПриватБанк» 390000,00 грн. з призначенням платежу: поповнення картрахунку №4149439392601294 ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_1 фінансова неоподаткована поворотна допомога зг. дог. б/н від 18.11.16 без ПДВ. Банк позивача провів перерахування грошових коштів 21.11.2016р.

22.11.2016р. позивач листом №22/11 звернувся до відділення «Південне» ПАТ КБ «ПриватБанк» з проханням повернути на свій розрахунковий рахунок №26008584250300 в АТ «УкрСиббанк» помилково перераховану вищезазначену фінансову допомогу ОСОБА_2, у звязку з недостатністю документів, наданих фізичною особою підприємству.

Оскільки грошові кошти відповідачем повернуті не були позивач 06.12.2016р. повторно звернувся з листом про повернення помилково перерахованих коштів. В листі позивач вказав, що зарахування коштів отримувачу унеможливилось з вини неналежного одержувача, що він особисто підтвердив працівникам «ПриватБанку» і дав згоду на їх повернення платнику.

Направлення листа відповідачу підтверджується копією фіскального чеку №9283 від 07.12.2016р.

Не отримавши від відповідача відповіді на свої звернення, позивач 15.12.2016р. звернувся із заявою про повернення помилково перерахованих коштів до Миколаївського регіонального управління АТ «УкрСиббанк».

16.12.2016р. АТ «УкрСиббанк» на адресу відповідача за №727 було направлено електронне повідомлення про повернення протягом трьох днів від дати одержання повідомлення 390000,00 грн. на р/р №26007584250301 МФО 351005 ТОВ «ТД-Мережа» (ЄДРПОУ 39783197).

Вимоги платника і отримувача коштів, який також звертався з відповідним зверненням залишились без відповіді, що стало причиною подання позивачем позову про стягнення з відповідача (згідно останньої заяви про збільшення розміру позовних вимог) 404999,70 грн. боргу, індексованого за листопад 2016 - січень 2017р., 13729,89 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами з 25.11.2016р. по 24.02.2017р., 20280,00 грн. пені за період з 04.01.2017р. по 24.02.2017р.

Відповідно до п. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Положеннями ч. 1 ст. 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (ч. 1 ст. 1068 ЦК України).

Частиною 3 ст. 1068 ЦК України встановлено обовязок банку за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Наведена норма кореспондується і з п. 8.1. ст. 8 Закону України від 05.04.2001р. №2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (із змінами і доповненнями) банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів (ст. 8.4 Закону).

Пунктом 1.24 ст. 1 Закону визначено, що переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Згідно приписів п.1 ст. 21.1.наведеного закону ініціювання переказу проводиться шляхом: подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

В даному випадку розрахунковий документ платіжне доручення містив доручення платника банку члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача.

Пунктом 22.4. ст. 22 Закону встановлено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:

для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;

для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Відповідно до ст. 30 Закону переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

Згідно положень п.32.3. ст. 32 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.

Пунктом 2.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. N 22 встановлено, що банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів, крім інкасових доручень (розпоряджень), вимогам додатка 8 до цієї Інструкції, зокрема, банк отримувача перевіряє заповнення таких реквізитів: "Отримувач", "Код отримувача", "Рахунок отримувача", "Банк отримувача", "Код банку отримувача", а також "М. П. отримувача" та "Підписи отримувача" (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення).

Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками (п. 3.8. Інструкції).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач - банк отримувача не зарахував кошти на картковий рахунок отримувача ОСОБА_2 №4149439392601294.

Твердження відповідача у відзиві на позовну заяву і апеляційну скаргу, що перераховані позивачем кошти перебувають на рахунку ОСОБА_2 не свідчить про належне виконання банком своїх обовязків по зарахуванню суми переказу на рахунок отримувача. Як вбачається з наданої відповідачем виписки по рахунку отримувача від 07.03.2017р. (а.с. 74) перерахована позивачем сума 390000,00 грн. 24.11.2016р. була зарахована на рахунок №26208709217245980, тоді як платіжне доручення позивача №1536 від 19.11.2016р. містить доручення про перерахування грошової суми на рахунок №4149439392601294 (а.с.10). Про відсутність коштів на належному рахунку свідчить і повідомлення ОСОБА_2 позивачу від 13.01.2017р. (а.с.44).

Крім того, як вбачається з відзиву на позовну заяву відповідачем з метою недопущення використання клієнтом послуг банку для легалізації кримінальних доходів та залучення банку до здійснення ризикової діяльності було призупинено здійснення операцій з використання платіжної картки ОСОБА_2 №4149439392601294. Зазначена обставина також свідчить про те, що на рахунок №4149439392601294 сума 390000,00 грн. відповідачем зарахована не була.

З пунктів 2.16, 2.17 Інструкції (в редакції від 09.04.2015р.) вбачається, що банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення, якщо клієнт не надав документи і відомості, що потрібні для з'ясування суті діяльності, фінансового стану, або умисно подав неправдиві відомості про себе. Банк повертає клієнту платіжне доручення без виконання і на зворотному боці платіжного доручення проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на статтю 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та на цей пункт), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку.

Банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення, якщо операція, яку проводить клієнт, підлягає фінансовому моніторингу відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Банк повертає клієнту платіжне доручення без виконання і на зворотному боці платіжного доручення проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на абзац другий частини першої статті 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» і на цей пункт), який засвідчується підписами відповідального виконавця, відповідального працівника, який приймає рішення щодо віднесення операції клієнта до операцій, які підлягають фінансовому моніторингу, та відбитком штампа банку.

Тобто, у випадку відмови банком зарахувати на рахунок ОСОБА_2 №4149439392601294 грошові кошти, банк повинен був повернути клієнту платіжне доручення без виконання і на зворотному боці платіжного доручення проставити напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на відповідну статтю та на цей пункт), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, або який приймає рішення щодо віднесення операції клієнта до операцій, які підлягають фінансовому моніторингу та відбитком штампа банку.

Національний банк України листом від 28.01.2009 р. N 25-112/218-1236 зобов'язав керівників банків забезпечити своєчасне виконання розрахункових документів клієнтів, а у разі неможливості - інформувати клієнтів про невиконання розрахункових документів в строк, передбачений статтею 8 Закону N 2346. Окрім того, зазначеним листом зобов'язано керівників банківських установ у разі відсутності у банку можливості виконати розрахунковий документ клієнта на перерахування коштів в установлений законодавством України термін забезпечити дотримання вимог пунктів 1.12 та 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Згідно п. 22.7. ст. 22 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

Матеріали справи не містять доказів в підтвердження виконання вищенаведених вимог відповідачем.

Оскільки ОСОБА_2 з власної вини виявився неналежним отримувачем коштів, що не заперечується самим ОСОБА_2, позивач, як було встановлено судами неодноразово звертався як до відповідача так і через свій банк з проханням повернути помилково перераховані кошти, які на момент прийняття судового рішення залишалися на рахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» №29244825509100. З відповідним зверненням звертався до відповідача і сам ОСОБА_2, що вбачається з а.с. 32 та а.с.44.

Положеннями п. 23.4. ст. 23 Закону передбачено, що ініціатор до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Документ на відкликання коштів ініціатор подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів.

Банк отримувача в день одержання вказівки повертає кошти за реквізитами, зазначеними в ній, якщо на час надходження такої вказівки вони не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів ініціатором.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу також на те, що навіть якщо в даному випадку помилковий переказ стався з вини платника (переказ неналежному отримувачу), то матеріалами справи підтверджено перерахування відповідачем грошових коштів на інший ніж вказано позивачем рахунок отримувача. Тобто має місце помилкове перерахування коштів з вини відповідача.

Одночасно банк-порушник зобов'язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу і про необхідність ініціювання ним переказу еквівалентної суми коштів цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення. Форма повідомлення банку про здійснення помилкового переказу встановлюється Національним банком України.

Як вбачається з електронного листа відповідача від 27.12.2016р. №20.1.0.0/7-20161216/1959, що адресований ОСОБА_2, ПАТ КБ «ПриватБанк», отримавши повідомлення від банку позивача розглядає питання про повернення помилково переказу. В той же час, відповідачем не надано результатів такого розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, спірні кошти, отримані відповідачем без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню на користь позивача.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Наведені обставини та застосовані правові норми свідчать про правомірність заявлений позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача індексованої за листопад 2016р - січень 2017р. станом на 24.02.2017р. 404999,70 грн. індексованої заборгованості.

Крім основної суми боргу позивач просив стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами та пеню.

Згідно ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що застосування ст. 1214 ЦК України може відбуватись в разі: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Положеннями ст. 536 ЦК України унормовано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В п. 6.1. та п. 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розяснено, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.

Тобто, для стягнення процентів слід довести, що факт користування чужими коштами юридично дуже схожий на відносини позики (одна особа дозволяє іншій правомірно користуватись її коштами), а якщо в договорі позики сторони не встановили розмір процентів, він визначається на рівні облікової ставки НБУ. Адже ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позивач звертаючись з позовом про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами, здійснив нарахування цих процентів із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України) та визначив, що розмір процентів визначається на рівні облікової ставки НБУ, яка на час користування коштами позивача за період з 25.11.2016р. по 24.02.2017р. становила 14%

Відповідно до ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин».

Згідно ч 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За законодавством (32.1) банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними (32.2).

У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

Оскільки між сторонами відсутні договірні взаємовідносини, то вимоги позивача щодо стягнення пені не є обґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Як вбачається із заяви ТОВ «ТД-мережа» від 11.04.2017 року, подану до суду апеляційної інстанції, відповідач 24 березня 2017 року, тобто після прийняття оскаржуємого судового рішення, яке було прийнято 09 березня 2017 року, перерахував на картковий рахунок ОСОБА_2 390000 грн. Оскільки апеляційна інстанція перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду саме на день його прийняття, то у апеляційної інстанції відсутні підстави для відмови в позові в частині основної суми з урахуванням її індексації. Крім того, позивач просив стягнути грошові кошти на свою користь, а не зобовязати банк (відповідач) перерахувати їх на користь отримувача. Тобто перерахування коштів після прийняття судового рішення на картковий рахунок ОСОБА_2 не є підставою для відмови в позові про стягнення грошових коштів.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-мережа» (м. Миколаїв Миколаївської області) задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року у справі №904/12528/16 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТД-Мережа» (54002 м. Миколаїв, провулок Суднобудівників, 7, код ЄДРПОУ 39783197) індексовану за листопад 2016 року січень 2017 року суму боргу у розмірі 404999 грн. 70 коп., витрати по сплаті судового збору за подання позову у сумі 6075 грн. і витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6682 грн. 50 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Зобовязати господарський суд Дніпропетровської області видати накази відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 ГПК України.

(постанова виготовлена у повному обсязі 12.05.2017 року)

Головуючий О.С.Євстигнеєв

Судді: І.М.Кощеєв

ОСОБА_4