Постанова № 66437374, 10.05.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2017 р. Справа№ 910/16719/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Немеш В.М. - представник за довіреністю б/н від 05.03.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017

у справі № 910/16719/15 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 22 511,38 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 22511,38 грн у порядку регресу.

Позов мотивований тим, що відповідач порушив підпункт 33.4.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - ЗУ «Про обов'язкове страхування») у зв'язку із чим, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача суми, яка була відшкодована страховиком у порядку регресу та відступлена позивачеві на підставі відповідного договору факторингу.

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2016 касаційну Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі №910/16719/15 скасовано і справу № 910/16719/15 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 (повне рішення складено 06.02.2017) у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" пропущений строк на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі № 910/16719/15. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі № 910/16719/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.05.2017.

У зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному, а судді Іоннікової І.А. у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.05.2017, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г., вказана судова колегія ухвалою суду від 10.05.2017 прийняла апеляційну скаргу у даній справі до свого провадження та розглянула її по суті.

В судовому засіданні 10.05.2017 представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник позивача в судове засідання 10.05.2017 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Окрім цього подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача. Вказане клопотання було розглянуто та задоволено судом апеляційної інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши представника відповідача, оглянувши оригінали документів, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.06.2009 між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Статус" та Приватним підприємством "Стройторг" було укладено договір (поліс) №ВВ/9969706 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого, було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - "Mercedes Benz", державний номер НОМЕР_1.

Строк дії полісу встановлено з 17.06.2009 по 16.03.2010.

Як вбачається з матеріалів справи 08.06.2010 на дорозі Обухів-Глеваха 0км+100м сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) - за участю автомобіля "Мерседес" із державний номер НОМЕР_1 (власник - ПП "Стройторг"), яким керував ОСОБА_3, та автомобіля "Деу Ланос", державний номер НОМЕР_2 (власник ПрАТ "Ера"), яким керував ОСОБА_4, що підтверджується довідкою ВДАІ з обслуговування Обухівського району при УДАІ ГУ МВС України у Київській області від 17.02.11 №660.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль "Деу Ланос", державний номер НОМЕР_2, який належить ПрАТ "Ера" на праві власності.

Згідно з постановою Оболонського районного суду міста Києва від 11.08.2010 у справі №3-8234, залишеної без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 20.10.10 у справі №33-1647/10, дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 п.16.11. Правил дорожнього руху України. Останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Законність керування ОСОБА_3 автомобілем "Мерседес", державний номер НОМЕР_1 на момент виникнення ДТП підтверджується договором №4 оренди автомобіля від 01.04.10, який укладено між ПП "Стройторг" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (орендар).

Згідно з п. 1 договору оренди орендодавець передав ФОП ОСОБА_3 у строкове платне володіння і користування автомобіль "Мерседес".

Пунктом 2 договору оренди передбачено, що орендований автомобіль належить використовувати орендарем для транспортного обслуговування співробітників орендаря по території України. Термін оренди: з 01.04.2010 по 31.03.2011.

Відповідно до акту прийому-передачі автомобіля від 01.04.2010, що є невід'ємною частиною договору оренди, ПП „Стройторг" передав, а ФОП ОСОБА_3 прийняв автомобіль „Мерседес", д/н НОМЕР_1.

Відповідно до звіту експерта від 01.07.2010 №354/3 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Деу Ланос" у результаті його пошкодження у ДТП, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складає 22657,78 грн. Фактична вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "Деу Ланос" склала 36580,00 грн, що підтверджується актами здачі-приймання робіт від 08.12.2010 №ОУ-0000011 та №Оу-0000001. Крім того, згідно з актом здачі-прийняття виконаних робіт від 18.02.2011 №354/3 позивачем понесені витрати на проведення вищевказаного автотоварознавчого дослідження на суму 450,00 грн.

05.09.2012 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Статус" складено страховий акт № 4398-10-59-02, згідно якого виплата страхового відшкодування складає 22 511,38 грн.

Відповідно до зазначених вище звіту та страхового акту Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Статус" виплачено страхове відшкодування у розмірі 22 511,38 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 2914 від 07.09.2012.

У подальшому, 28.04.2014 між ПрАТ "СК "Статус" (клієнт) та ТОВ «Маркс.Капітал» (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 4/28-04/2014, в порядку та на умовах якого, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що перейшли до клієнта, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування. Перелік таких вимог визначається згідно: додатку № 1, Додатку № 2 та додатку № 3 до цього договору.

Пунктом 1.2 договору визначено, що фактор займає місце клієнта (як кредитора) по всім регресним вимогам клієнта згідно додатків до цього договору, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

За умовами п. 2.1 договору для реалізації фактором придбаних ним прав, клієнт передає під час підписання цього договору документи, перелік яких буде достатній для виплати клієнтом страхового відшкодування та підтверджують сам факт виплати.

Згідно з п. 4.1 договору за передані права вимоги до боржника за основним договором фактор сплачує клієнтові 5000,00 грн. Додатково за кожну фактор зобов'язується перерахувати 10% від суми стягненого боргу за кожною регресною вимогою, протягом 30 робочих днів з моменту отримання такого боргу (4.2 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 6.1. договору).

Таким чином, на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу №4/28-04/2014 від 28.04.2014 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» перейшло право вимоги до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо стягнення страхового відшкодування у розмірі 22511,38 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією про відшкодування збитків у порядку регресу в сумі 22511,38 грн. від 21.05.2015 №82, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не повідомив Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Статус" про дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 08.06.2010 у м. Києві в порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Проте, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 відповіді на претензію не надав та суму збитків не відшкодував, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом.

Розглядаючи спір у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Так, відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Пунктом 22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Як зазначалося вище, відповідно до звіту з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу №354/3 від 01.07.2010, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Lanos», державний номер 04499КМ в результаті його пошкодження в ДТП, складає 22657,78 грн., вартість відновлювального ремонту складає 34317,60 грн.

При цьому матеріалами справи підтверджено, що внаслідок настання страхового випадку, на підставі вищенаведених норм законодавства страховик за договором обов'язкового страхування виплатив на користь потерпілої особи страхове відшкодування у розмірі 22511,38 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №2914 від 07.09.2012.

Відповідно до підпункту 33.1.2. пункту 33.1. статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані: вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально.

Згідно з пп. "ґ" пп. 38.1.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону.

Наведеними правовими нормами встановлено обов'язок учасників невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в даному випадку факт настання страхового випадку ніким не заперечується. Він зафіксований правоохоронними органами, що підтверджується довідкою ВДАІ з обслуговування Обухівського району при УДАІ ГУМВС України в Київській області №660 від 17.02.2011.

ОСОБА_3 як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності, про що свідчить наявна в матеріалах справи постанова Оболонського районного суду міста Києва від 11.08.2010 у справі №3-8234, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 20.10.2010 у справі №33-1647/10.

Суд першої інстанції також правомірно відзначає, що ПрАТ "СК "Статус" здійснило виплату страхового відшкодування потерпілій особі. (Вказана обставина не заперечується та не була спростована ані під час розгляду справи в суді першої, ані під час апеляційного перегляду рішення суду).

Направляючи дану справу на новий розгляд, Вищий господарський суд в постанові від 13.12.2016 зазначив, що суди не звернули уваги на наявну у матеріалах справи копію постанови Київського апеляційного господарського судому від 07.06.12 по справі №24/134, в якій встановлено факт направлення відповідачем заяви про настання страхового випадку. Так, при новому розгляді справи, судам необхідно надати правову оцінку встановленого факту про вчасне повідомлення страхового випадку у постанові по справі №24/134 та з'ясувати наявність різниці у поясненнях відповідача по факту повідомлення у даній справі.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції в порядку ст. 111-12 ГПК України суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2012 у справі № 24/134 встановлено, що 10.06.2010 Приватне акціонерне товариство "Ера" звернулося до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Статус" із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Відповідно до ч. 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, обставини, встановлені в постанові Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2012 у справі № 24/134 на підставі ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення, а тому повторного доведення не потребують.

Таким чином, при розгляді вказаної справи (постанова Київського апеляційного господарського судому від 07.06.2012 у справі №24/134 за позовом Приватного акціонерного товариства "Ера" до Приватного підприємства "Строй торг" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Статус" про стягнення 37030,00 грн) було встановлено, що 10.06.2010 учасником дорожньо-транспортної пригоди, а саме - постраждалою особою було належним чином повідомлено позивача про страховий випадок, що стався 08.06.2010 (тобто повідомлення мало місце в межах визначеного законом 3 денного строку). Даний факт в силу ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.

А тому доводи апелянта, які фактично зводяться до неповідомлення страхувальника про ДТП, є необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам справи, оскільки спростовуються встановленим у постанові Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2012 у справі № 24/134. Таким чином не підлягають до застосування постанови Верховного Суду України від 12.02.2014, постанові від 30.06.2016 у справі № 6-18цс16, постанові від 22.06.2016 у справі № 6-1253цс16. Відповідно до правових позицій в яких, колегія суддів дійшла висновку, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника. Так, обставини справи в даній справі є відмінними від обставин справ, що переглядались Верховним Судом України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що страховика було належним чином повідомлено про настання дорожньо-транспортної пригоди у строки і відповідно до вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Так, відшкодування збитків, як окремий спосіб захисту, визначений п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та категорія яких розкривається в приписах ст. 22 ЦК України, передбачає як спеціальний предмет доказування, так і може стосуватись лише випадків завдання матеріальної шкоди або спричинення упущеної вигоди.

Зокрема, статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, позивач ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду не надав суду жодних доказів в розумінні ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України виникнення у нього збитків з причини неповідомлення про настання ДТП, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог. А тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що у зв'язку з безпідставність заявлених позовних вимог, останні не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Щодо розподілу судового збору за первісний та новий розгляди даної справи, колегія судді зазначає наступне. Суд першої інстанції правомірно з посиланням на положення ст. 49 ГПК України, п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року №7 покладав на позивача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору з урахуванням сплаченого відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг (при первісному розгляді) та за подання апеляційної скарги (при новому розгляді).

Керуючись статтями 32-36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі № 910/16719/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі № 910/16719/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/16719/15 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім