Рішення № 66437136, 03.05.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.05.2017 Справа № 920/112/17Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській В.Ю. розглянув матеріали справи № 920/112/17

за позовом заступника керівника Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивача Сумської міської ради, м. Суми,

до відповідачів 1) Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради, м. Суми,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко», м. Суми,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1) ОСОБА_1, м. Суми,

2) ОСОБА_2, м. Суми,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКП «Укрінжпроект», м. Суми,

4) ОСОБА_3, с. Ворожба Лебединського району Сумської області,

5) ОСОБА_4, м. Суми,

6) Сумського регіонального управління Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», м. Суми,

7) Публічного акціонерного товариства «УМКД», м. Київ,

про визнання недійсним договору співробітництва,

за участю представників:

прокурора Вортоломея М.Ф.,

позивача ОСОБА_5 за довіреністю № 27/03.02.02-17 від 06.01.2017,

відповідачів 1) не зявився,

2) ОСОБА_6 за довіреністю № 09/818-д від 14.06.2016,

третіх осіб 1) не зявився,

2) не зявився,

3) ОСОБА_7 за довіреністю б/н від 19.09.2016,

4) не зявився,

5) не зявився,

6) ОСОБА_8 за довіреністю б/н від 23.03.2016,

7) ОСОБА_9 за довіреністю б/н від 30.04.2017.

Суть спору: прокурор у своїй позовній заяві просить суд визнати недійсним договір співробітництва, який укладений між Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради та ТОВ «БВК «Федорченко» від 11.06.2015 року щодо нового будівництва третього багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Герасима Кондратьєва, 132/1 в м. Суми.

Відповідно до відзиву № 09/350 від 20.03.2017 року на позовну заяву відповідач-2 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що ні норми статей 1130-1139 Цивільного кодексу України, ні норми Закону України «Про інвестування», на які посилається прокурор у позовній заяві, не поширюються на умови оспорюваного договору, а тому не можуть бути підставою його недійсності. Метою оспорюваного договору є не тільки отримання відповідачем-2 вигоди, а й будівництво доступного житла за кошти забудовника на виконання (реалізацію) державної програми щодо забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства, в тому числі і учасників АТО.

Заступник керівника Сумської місцевої прокуратури подав суду письмову правову позицію від 03.04.2017 року № 112-3883вих-17 з урахуванням заперечень відповідача-2, в яких зазначає, що договір співробітництва від 11.06.2015 року суперечить вимогам статей 1, 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність», статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статтям 124, 134 Земельного кодексу України, а також порушує інтереси держави і суспільства, оскільки передбачає обхід визначеного законом порядку передачі земельної ділянки комунальної власності у користування в позаконкурентний спосіб, до того ж дозволяє зробити це без відповідного рішення органу місцевого самоврядування - Сумської міської ради, яка від імені територіальної громади м. Суми наділена повноваженнями розпоряджатись такими землями.

Відповідно до письмового пояснення від 04.04.2017 року № 132/17ДП представник позивача зазначає, що в оскаржуваному договорі зазначено, що замовник є постійним користувачем земельної ділянки, на якій буде здійснюватись будівництво, на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 284305 від 24.12.2012 року. Статтею 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. На підставі викладеного представник позивача вважає, що згоду на забудову замовнику повинна була надати Сумська міська рада, а не Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ТОВ «ПКП «Укрінжпроект» (треті особи) подали суду письмові пояснення по справі, в яких зазначають, що даний спір безпосередньо стосується їх майнових інтересів, а також прав і обовязків ТОВ «БВК компанія «Федорченко» перед ними. Також треті особи в свої поясненнях зазначають, що визнання недійсним договору співробітництва щодо будівництва третього багатоповерхового житлового будинку по вул. Г. Кондратьєва, 132/1 в м. Суми грубо порушить майнові інтереси усіх інвесторів будівництва цього будинку, а також позбавить їх права на отримання у власність квартир у вказаному житловому будинку, за які вже сплачені значні кошти.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали суду заяву, в якій зазначають, що жодних інтересів держави, які б мала захищати прокуратура, вказаним будівництвом не порушено, навпаки визнання спірного договору призведе до порушення інтересів держави та громадян. Також в даній заяві просять суд розглядати справу без їхньої участі.

18.04.2017 року відповідач-2 подав суду письмове пояснення від 20.03.2017 року № 09/350, в якому зазначає, що для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявлення сторін на момент укладення договору, існує обєктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача. Проте прокурором ні в позовній заяв, ні в правовій позиції не надано обґрунтувань, що саме: форма, зміст, правоздатність чи волевиявлення сторін спірного договору на момент його укладення суперечить нормам законодавства, і яким саме конкретним нормам. Так само не вказано в чому полягає обєктивна неможливість настання правового результату спірного договору і які права позивача порушені внаслідок його укладення. На підставі викладеного другий відповідач просить суд відмовити прокурору в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи ПАТ «УМКД» в судовому засіданні 18.04.2017 року усно заперечив проти позову, оскільки вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Сумське регіональне управління Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» подало письмові пояснення № 315 від 28.04.2017 року в обґрунтування своєї позиції по справі, в яких зазначає, що не вбачає достатніх підстав для визнання недійсним договору співробітництва від 11.06.2015 року щодо нового будівництва третього багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Г. Кондратьєва, 132/1 в м. Суми.

Відповідно до супровідного листа № 09/516 від 03.05.2017 року відповідач-2 надав суду для долучення до матеріалів даної справи копію гарантійного листа № 10/452 від 10.04.2017 та додатку до нього.

Відповідно до супровідного листа № 05/2-355вих-17 від 28.04.2017 року прокурор надав для долучення до матеріалів справи судову практику на 22-х аркушах.

Відповідач-1 відзиву на позов не подав, повноважного представника в засідання суду не направив, про час, дату та місце судового слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ф. 107, яке повернуте на адресу Господарського суду Сумської області відділенням поштового звязку.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд не визнавав явку представників сторін в судове засідання обовязковою, а відтак незявлення представників відповідача-1 та 1, 2, 4, 5 третіх осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду справи та вирішенню спору за наявними у справі матеріалами відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідача-2 та 3, 6, 7 третіх осіб, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 121 Конституції України визначено, що прокуратура становить єдину систему, на яку покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, передбачених законом.

У відповідності до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що підставою для представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Господарський суд, відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року № 3--рп/99, інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту. При цьому органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, можливо розуміти як орган державної влади, так і орган місцевого самоврядування.

Згідно частини другої статті 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Таким чином, з огляду на зазначену норму прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має захищати (стаття 3, стаття 8).

Згідно статей 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної морської) економічної зони є обєктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених дією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих субєктів, індивідів, людей, також має, з огляду на статті 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Отже правовідносини, повязані з використанням земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула або може вибути з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Власником земельної ділянки (кадастровий номер 5910136300:12:002:6000) по вул. Герасима Кондратьєва, 132/1 у м. Суми є територіальна громада м. Суми, яка здійснює відповідні повноваження через обраний нею орган місцевого самоврядування - Сумську міську раду.

Отже, саме Сумська міська рада є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах щодо земельної ділянки, яку має намір забудувати ТОВ «БВК «Федорченко».

Порушення порядку набуття речових прав на земельну ділянку обмежує територіальну громаду м. Суми в особі Сумської міської ради у її використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до місцевого бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні), позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб законного права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах.

Таким чином, вбачаються правові підстави для представництва Сумською місцевою прокуратурою інтересів держави та звернення до Господарського суду Сумської області з позовною заявою про визнання недійсним договору співробітництва від 11.06.2015 року, укладеного між ТОВ «БВК «Федорченко» та Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради.

Враховуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, зважаючи на дотримання прокурором вимог Закону України «Про прокуратуру», суд вважає правомірним звернення заступника керівника Сумської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивача Сумської міської ради з даним позовом до господарського суду.

Відповідно до поданого прокурором позову, Сумською місцевою прокуратурою встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК «Федорченко» (забудовником, відповідач-2) та Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради (замовником, відповідач-1) 11.06.2015 року укладено договір співробітництва (далі - договір) щодо нового будівництва третього багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Герасима Кондратьєва, 132/1 в м. Суми.

Відповідно до пункту 1.1 договору, сторони домовились спільними зусиллями, шляхом виконання всіх необхідних практичних та юридично значимих дій, здійснити нове будівництво третього багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Герасима Кондратьєва, 132/1 в м. Суми.

Пунктами 1.2, 1.3 договору визначено, що замовник (відповідач-1) є постійним користувачем земельної ділянки, на якій буде здійснюватись будівництво обєкту, на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 284305 від 24.12.2012 року.

Прокурор зазначає, що замовник (відповідач-1) підписанням цього договору надає письмову згоду забудовнику (відповідачу-2) на забудову земельної ділянки за адресою: вул. Г. Кондратьєва, 132/1 в місті Суми площею 1,0975 га, кадастровий номер: 5910136300:12:002:6000.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 14.02.2017 року № 89/04-12, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 7301118,75 грн.

Відповідно до пункту 3.5 договору, забудовник (відповідач-2) має право до на свій розсуд розпоряджатися квартирами в обєкті в процесі будівництва та відчужувати майнові права на житло (квартири) до завершення будівництва обєкту без будь-якого погодження із замовником (відповідачем-1).

Кінцевою метою, відповідно до пункту 5.2 договору є передача у власність ТОВ «БВК «Федорченко» введеного в експлуатацію обєкта з правом передачі в іпотеку майнових прав на нерухомість, що будується, з метою залучення інвестицій від фізичних та юридичних осіб у встановленому законодавством порядку.

Прокурор в обгрунтування позовних вимог зазначає, що укладений між відповідачами договір співробітництва від 11.06.2015 року суперечить вимогам статей 1, 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність», статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статтям 124, 134 Земельного кодексу України, а також порушує інтереси держави і суспільства, оскільки передбачає обхід визначеного законом порядку передачі земельної ділянки комунальної власності у користування в позаконкурентний спосіб, до того ж дозволяє зробити це без відповідного рішення органу місцевого самоврядування - Сумської міської ради, яка від імені територіальної громади м. Суми наділена повноваженнями розпоряджатись такими землями.

Представник позивача вважає, що згоду на забудову відповідачеві-2 повинна була надати Сумська міська рада, а не Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради.

Відповідач-2 проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що прокурором не наведено обґрунтувань щодо того, що саме: форма, зміст, правоздатність чи волевиявлення сторін спірного договору на момент його укладення суперечить нормам законодавства, і яким саме конкретним нормам, а також не вказано в чому полягає обєктивна неможливість настання правового результату спірного договору і які права позивача порушені внаслідок його укладення.

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобовязуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно частини першої статті 1133 Цивільного кодексу України, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові звязки. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (абзац 2 частини першої статті 1134 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиційними є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності), а також права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Згідно статті 9 цього ж Закону, укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобовязань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, є виключною компетенцією субєктів інвестиційної діяльності, але тільки у випадку, що вони не суперечать законодавству України.

Таким чином, укладений між відповідачами договір містить в собі ознаки інвестиційного договору та договору про спільну діяльність, оскільки сторони домовились співпрацювати щодо будівництва обєкта нерухомого майна; при цьому інвестиціями зі сторони відповідача-1 є надання відповідачеві-2 земельної ділянки комунальної власності для забудови, а зі сторони ТОВ «БВК «Федорченко» - здійснення капітального будівництва обєкта власними або залученими силами за власний рахунок.

Господарський суд дійшов висновку, що вказаний договір суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.

За приписами статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина четверта статті 26 згаданого Закону). Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів; 6) реєстрація права власності на обєкт містобудування (частина пята статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник будівництва - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 284305 від 24.12.2012 року земельна ділянка (кадастровий номер: 5910136300:12:002:6000) по вул. Г. Кондратьєва, 132/1 в м. Суми належить на праві постійного користування відповідачеві-1 на підставі рішення Сумської міської ради від 25.07.2012 року за № 1688-МР. Власником же цієї ділянки є Сумська міська рада (позивач).

Таким чином, право на забудову вказаної земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства має виключно відповідач-1.

Як вбачається з декларації про початок виконання будівельних робіт № СМ 083162422051 від 29.08.2016 року, яка затверджена Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області замовником будівництва вищезазначеного обєкта будівництва є Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради та ТОВ «БВК «Федорченко», разом з тим фактично всі дії від його імені вчиняє ТОВ «БВК «Федорченко».

Відповідно до частини першої статті 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобовязується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Таким чином спірний правочин також має ознаки договору доручення.

При цьому із аналізу умов договору можна прийти до висновку, що відповідач-1 виступає замовником будівництва обєкта нерухомого майна лише юридично, фактичним ж забудовником земельної ділянки є відповідач-2, який наділяється всіма правами замовника та за наслідками будівництва отримає у власність обєкт нерухомого майна, тобто є бенефіціаром (вигодонабувачем) за цим договором.

Вказане свідчить про недотримання відповідачами при укладенні оспорюваного договору вимог пункту 3 частини першої статті 1006 Цивільного кодексу України, відповідно до якого повірений (ТОВ «БВК «Федорченко») зобовязаний негайно передати довірителеві (Управлінню капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради) все одержане у звязку з виконанням доручення, оскільки за наслідками виконання цього договору результат, а саме право власності на закінчений будівництвом нерухомий обєкт отримає саме відповідач-2, а не відповідач-1.

Крім того, умови укладеного між відповідачами договору порушують положення статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», оскільки будь-яких результатів інвестиційної діяльності (в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект) для однієї із сторін договору - Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради (відповідача-1) він не передбачає.

Відповідно до вимог статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина перша статті 124 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів (частина друга статті 124 Земельного кодексу України).

Як зазначено вище, за умовами договору співробітництва названий обєкт інвестування передбачено будувати на земельній ділянці комунальної власності (кадастровий номер 5910136300:12:002:6000) по вул. Г. Кондратьєва, 132/1 у м. Суми, постійним користувачем якої є Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради, за кошти ТОВ «БВК «Федорченко», при цьому власником завершеного будівництва і прийнятого в експлуатацію обєкта інвестування має стати ТОВ «БВК «Федорченко».

Отже, оспорюваний правочин спрямований лише на набуття відповідачем-2 права на будівництво обєкта нерухомого майна на земельній ділянці комунальної власності без отримання цієї ділянки у власність чи користування в установленому законом порядку.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За вищенаведених обставин договір співробітництва від 11.06.2015 року суперечить вимогам статей 1, 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність», статті 26 закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статтям 124, 134 Земельного кодексу України, а також порушує інтереси держави і суспільства, оскільки передбачає обхід визначеного законом порядку передачі земельної ділянки комунальної власності у користування в позаконкурентний спосіб, до того ж дозволяє зробити це без відповідного рішення органу місцевого самоврядування Сумської міської ради, яка від імені територіальної Суми наділена повноваженнями розпоряджатись такими землями.

До аналогічних висновків прийшов Вищий господарський суд України у постанові від 30.03.2016 року у справі № 921/293/15-г, предметом якої було оспорювання заступником прокурора м. Тернополя подібного за змістом інвестиційного договору.

Крім того, відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пунктами 2.2 та 3.1 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвиток інфраструктури м. Суми затвердженого рішенням Сумської міської ради від 22.06.2011 року № 601-МР встановлено, що у всіх питаннях щодо організації залучення пайових коштів у розвиток інфраструктури м. Суми Виконавчий комітет Сумської міської ради виступає в особі Управління реконструкції та капітального будівництва Сумської міської ради. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури м. Суми визначається у договорі, укладеному з Управлінням реконструкції та капітального будівництва Сумської міської ради (відповідно до встановленого цим Порядком розміру пайової участі).

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Положення про Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 30.03.2016 року № 528-МР, Управління утворюється Сумською міською радою та є її виконавчим органом. Управління є правонаступником Управління реконструкції та капітального будівництва Сумської міської ради, є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, печатку із зображенням ОСОБА_10 України та своїм найменуванням.

Отже органом уповноваженим укладати договори із забудовниками про залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвиток інфраструктури м. Суми є Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради.

Тому оспорюваний договір співробітництва від 11.06.2015 року в подальшому слугуватиме підставою для звільнення відповідача-2 від обовязку, передбаченого статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо сплати коштів пайової участі до місцевого бюджету Сумської міської ради, оскільки замовником будівництва згідно декларації про початок будівельних робіт № СМ083162422051 від 29.08.2016 року також виступає Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради.

Заперечення відповідача-2 проти позову спростовуються встановленими судом вищевикладеними обставинами справи.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За встановлених обставин, підлягають задоволенню правомірні та обґрунтовані позовні вимоги прокурора щодо визнання недійсним договору співробітництва від 11.06.2015 року щодо нового будівництва третього багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Герасима Кондратьєва, 132/1 в м. Суми, укладеного між відповідачами у справі.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн. покладаються на відповідачів та підлягають стягненню з них у рівних частках на користь Прокуратури Сумської області.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним договір співробітництва від 11.06.2015 року, укладений між Управлінням капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради (40030, м. Суми, вул. Петропавлівська, буд. 91, ідентифікаційний код 00433331) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» (40022, м. Суми, вул. Тополянська, буд. 26/1, ідентифікаційний код 14005202) щодо нового будівництва третього багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Герасима Кондратьєва, 132/1 в м. Суми.

3. Стягнути з Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради (40030, м. Суми, вул. Петропавлівська, буд. 91, ідентифікаційний код 00433331) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33; отримувач Прокуратура Сумської області, код 03527891, р/р 35214005002983, МФО 820172, Державна казначейська служба України м. Київ) витрати по сплаті судового збору в сумі 800,00 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» (40022, м. Суми, вул. Тополянська, буд. 26/1, ідентифікаційний код 14005202) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33; отримувач Прокуратура Сумської області, код 03527891, р/р 35214005002983, МФО 820172, Державна казначейська служба України м. Київ) витрати по сплаті судового збору в сумі 800,00 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.05.2017.

Суддя ОСОБА_11