Рішення № 66436732, 27.04.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2017 р. Справа № 911/601/17

За позовомПриватного підприємства «СБ Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»

про стягнення 629 557,41грн,

Суддя Антонова В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1О.(довіреність № 1 від 28.02.2017);

від відповідача:ОСОБА_2 (довіреність № 37/КАМ/Ю);

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №911/601/17 за позовом Приватного підприємства «СБ Плюс» (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі відповідач) про стягнення 629 557,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 350/2016/КАМ/О від 03.06.2016 року щодо своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.03.2017 року порушено провадження у справі № 911/601/17 та призначено її до розгляду на 13.04.2017 року.

12 квітня 2017 року до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про доручення матеріалів до справи б/н від 11.04.2017 року (вх. №7744/17), на виконання вимог ухвали суду від 06.03.2017 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.04.2017 року розгляд справи згідно з ст. 77 ГПК України було відкладено на 27.04.2017 року.

27 квітня 2017 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про доручення (вх. №8778/17) з додатками.

27 квітня 2017року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 911/601/17 від 21.04.2017 року у якому представник відповідача просить суд відмовити у позові.

У судовому засіданні 27.04.2017 року позивача підтримав позов повністю.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін суд

ВСТАНОВИВ:

03 червня 2016 року між Приватним підприємством «СБ Плюс» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі - покупець) було укладено договір поставки № 350/2016/КАМ/О (далі Договір), відповідно до п. 1.1. договорів постачальник зобовязується постачати (передавати) товар у власність покупця, для використання його на розсуд останнього, а покупець зобовязується приймати вказаний товар та сплачувати за нього на умовах даного договору.

Пунктом 2.1. договору визначено, що предметом поставки за даним договору є наступний товар: суміш кормова (висівки) для виготовлення комбікормів.

Пункт 3.1. договору визначає, що поставка товару покупцю здійснюється окремими партіями, протягом строку дії даного договору на підставі відповідних рахунків-фактур на кожну окрему партію товару.

Пунктом 3.4. встановлено, що постачання товару здійснюється на умовах терміну DAP-(DELIVERED AT PLACE) відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року.

Пунктом постачання товару за цим договором є склад покупця який знаходиться за адресою: Україна, м. Київ, вул.. Кирилівська (Фрунзе), 98. Вантажоотримувач: ТОВ «Комплекс Агромарс» Філія «Київкомбікорм», або іншою адресою, що погоджена сторонами.

Пунктом 3.5. договору зазначено, що перехід права дата поставки вважається дата підписання сторонами видаткових накладних.

Датою поставки вважається дата належним чином оформлених відповідних видаткових накладних. Перехід права власності відбувається в момент підписання відповідних накладних.

У пунктах 3.6. зазначено, що приймання товару за кількістю та якістю проводиться представником покупця, уповноваженого відповідною довіреністю, в момент прийняття товару згідно видаткових накладних та посвідчення про якість.

У разі, якщо покупець виявить, що товар не відповідає за якістю ТУ відповідно до лабораторних досліджень на місці відвантаження, покупець повинен припинити приймання товару, повідомити про це постачальника одним із засобів звязку: телефоном, факсом, електронною поштою та письмово (надіслати підтвердження) на протязі 5 (пяти) календарних днів.

Пунктом 4.3 даного договору визначено, покупець здійснює оплату за товар у наступному порядку: 100% подальших розрахунків в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання оригіналів документів та за умови реєстрації ПН у єдиному реєстрі податкових накладних.

У пункті 6.3. договору встановлено, що за порушення строків розрахунків за поставлений товар покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожен день прострочення.

Пунктом 7.1. договору зазначено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до « 31» грудня 2017 року, і може бути пролонгований, якщо жодна із сторін не виявила бажання припинити його дію.

Згідно умов договору поставки № 350/2016/КАМ/О продавець передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 1 294 136,09 грн., що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними при цьому, позивач стверджує, що покупець частково розрахувався за отриманий товар, а відтак, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 515 906,09 грн. що підтверджується банківськими виписками по рахункам (копія міститься в матеріалах справи)..

У звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань, позивач звернувся до суду з позовною заявою та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за невиконання умов договору поставки № 350/2016/КАМ/О від 03.06.2016 року, який укладений між позивачем та відповідачем.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Оцінивши в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальникзобов'язуєтьсяпередати (поставити) у зумовлені строки (строк) другійстороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 534. Цивільного кодексу України визначено, що черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1)у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2)у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3)у третю чергу сплачується основна сума боргу.»

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар заціною, встановленою удоговорікупівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії,які відповідно до договору,актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Проте, сторонами в договорі змінено загальне правило, так розрахунок за товар проводиться протягом 7 календарних днів з дати поставки.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Як вже було встановлено судом, між сторонами був укладений договір поставки № 350/2016/КАМ/О від 03.06.2016 року, за п. 1.1. договору постачальник зобовязується постачати (передавати) товар у власність покупця, для використання його на розсуд останнього, а покупець зобовязується приймати вказаний товар та сплачувати за нього на умовах даного договору.

Судом установлено, що відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 778 232,00 грн., що підтверджується банківською випискою по банківському рахунку позивача (копія міститься в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, взяті на себе зобовязання за договором покупець належним чином не виконав, у передбачених договорами порядку та строк, отриманого товару на суму 1 294 136,09 грн. не оплатив, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за договором перед продавцем в розмірі 515 904,09 грн, що і стало підставою заявленої позовної вимоги. Відповідачем, в свою чергу, вказаний факт наявності заборгованості не спростовано.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки в розмірі 515 904,09 грн.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 64 928,59 грн, 3% річних у розмірі 6811,00 грн. та індексу інфляції у розмірі 41 913,73 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У п. 6.3. договору передбачено, що за порушення строків розрахунків за поставлений товар покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожен день прострочення.

Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені за несвоєчасну оплату вартості товару.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За змістом ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При перевірці розрахунку суми пені, судом встановлено, що розмір пені за заявлений позивачем період, який підлягає стягненню, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення.

Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми пені, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню за розрахунком позивача, оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню пеня на суму 64 928,59 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

При перевірці розрахунку суми інфляційних витрат та 3% річних, судом встановлено, що розмір інфляційних витрат та суми 3% річних за заявлений позивачем період, який підлягає стягненню, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню інфляційні витрати у розмірі 41 913,73 грн., та 3% річних у сумі 6811,00 грн.

Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву в якому ним було зазначено, що відповідно до умов договору п. 4.3. Покупець здійснює оплату затовар у наступному порядку: 100% подальших розрахунків в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання оригіналів документів та за умови реєстрації ПН в єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідач зазначає, що станом на 30.03.2017 року позивачем не надано сертифікат якості на поставлений товар, таким чином відповідач вважає, що ним не порушено умови договору стосовно оплати за товар.

Також, відповідач вважає, що строк оплати за накладними повинні нараховуватись за іншими періодами, а саме:

Податкова накладна № 38 була виписана 07.07.2016 року, а зареєстрована 13.07.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 14.07.2016 року;

Податкова накладна №126 була виписана 31.07.2016 року, зареєстрована 01.08.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 02.08.2016 року;

Податкова накладна №3 була виписана 01.08.2016 року, зареєстрована 02.08.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 03.08.2016 року;

Податкова накладна №14 виписана 03.08.2016 року, зареєстрована 04.08.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 05.04.2016 року;

Податкова накладна №131 була виписана 30.08.2016 року, зареєстрована 08.09.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 09.09.2016 року;

Податкова накладна №135 була виписана 31.08.2016 року, зареєстрована 08.09.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 09.09.2016 року;

Податкова накладна № 45 була виписана 07.09.2016 року, зареєстрована 08.09.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 09.09.2016 року;

Податкова накладна №111 була виписана 19.09.2016 року, зареєстрована 28.09.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 30.09.2016 року;

Податкова накладна №121 була виписана 20.09.2016 року, зареєстрована 03.10.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 04.10.2016 року;

Податкова накладна №135 була виписана 23.09.2016 року, зареєстрована 06.10.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 07.10.2016 року;

Податкова накладна №15 була виписана 03.10.2016 року, зареєстрована 17.10.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 18.10.2016 року;

Податкова накладна №31 була виписана 05.10.2016 року, зареєстрована 20.10,2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 21.10.2016 року;

Податкова накладна №32 була виписана 05.10.2016 року, зареєстрована 20.10.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 21.10.2016 року;

Податкова накладна №56 була виписана 12.10.2016 року, зареєстрована 25.10.2016 року, тобто відлік строку для оплати повинен починатися з 26.10.2016 року;

Виходячи з чого весь розрахунок штрафних санкцій не відповідає дійсності та є некоректним.

Враховуючи викладене, відповідач просив відмовити у позові.

Стосовно, ненадання сертифікату якості на поставлений товар суд зазначає наступне:

Пунктом 3.6 договору встановлено, що у разі, якщо покупець виявить, що товар не відповідає за якістю ТУ відповідно до лабораторних досліджень на місці відвантаження, покупець повинен припинити приймання товару, повідомити про це постачальника одним із засобів звязку: телефоном, факсом, електронною поштою та письмово (надіслати підтвердження) на протязі 5 (пяти) календарних днів.

Оскільки в матеріалах справи відсутні дані документи, а саме повідомлення постачальника засобами звязку: телефоном, факсом, електронною поштою та письмово (надіслати підтвердження) про те що відповідачем виявлено невідповідність за якістю, кількістю або асортиментом, за таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно у відзиві посилається на факт ненадання сертифікату якості на поставлений товар.

Стосовно строку оплати за поставлений товар, суд зазначає, що відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000 № 053-29151, довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, видаткова накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарських операцій та факт встановлення договірних відносин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач виконав взяті на себе зобовязання за договором поставки № 350/2016/КАМ/О від 03.06.2016 року в повному обсязі, доказом чого є підписи та печатки Приватного підприємства «СБ Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» на видаткових накладних.

Отже, суд дійшов висновку, що доводи відповідача, які викладені у відзиві є необґрунтованими.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладається судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (ЄДРПОУ 30160757; адреса: 07350, Київська обл., Вишгородський район, село Гаврилівка) на користь Приватного підприємства «СБ Плюс» (ЄДРПОУ 24579884; адреса: 08600, Київська обл., місто Васильків, ВУЛИЦЯ СОБОРНА, будинок 66-А) основний борг 515 904 (пятсот п'ятнадцять тисяч девятсот чотири гривні) 09 коп., пеню 64 928 (шістдесят чотири тисячі девятсот двадцять вісім гривень) 59 коп., збитки від інфляції 41 913 (сорок одна тисяча девятсот тринадцять гривень) 73 коп., 3% річних 6 811 ( шість тисяч вісімсот одинадцять гривень) 00 коп., та судовий збір 9 443 (девять тисяч чотириста сорок три гривні) 36 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 12.05.2017

Суддя В.М. Антонова