Рішення № 66436503, 11.05.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.05.17р. Справа № 904/4635/17

За позовом Державного підприємства "Криворізький експертно-технічний центр держпраці" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Приватного акціонерного товариства "Нікопольський ремонтний завод" (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за виконані роботи згідно договору № 4864/Д/260115/1 від 10.12.2014 у загальному розмірі 15 257 грн. 82 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Криворізький експертно-технічний центр держпраці" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Нікопольський ремонтний завод" (далі - відповідач) заборгованість за виконані відповідно до договору № 4864/Д/260115/1 від 10.12.2014 роботи у загальному розмірі 15 257 грн. 82 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 12 480 грн. 00 коп. - основний борг;

- 2 103 грн. 90 коп. - інфляційні втрати;

- 673 грн. 92 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 4864/Д/260115/1 від 10.12.2014 в частині розрахунків за надані позивачем 20.04.2015 послуги, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 12 480 грн. 00 грн. За прострочення виконання вказаного зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з липня 2015 року по лютий 2017 року у сумі 2 103 грн. 90 коп. та 3% річних за період прострочення з 20.06.2015 по 06.04.2017 у сумі 673 грн. 92 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 11.05.2017.

Від позивача факсом надійшло клопотання (вх.суду 26480/17 від 11.05.2017), в якому він просив суд про розгляд справи без участі його представника за наявними у справі документами, а також вказував на те, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

У судове засідання 11.05.2017 представник позивача не з'явився, але судом було враховано наявність його клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке було задоволено судом.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.04.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, будинок 56, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.28-31).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2017 була отримана відповідачем 25.04.2017, що підтверджується поштовим повідомленням № 4903808209424 (5320003846540).

Суд наголошує на тому, що ухвала суду від 18.04.2017 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 18.04.2017 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.04.2017, більше того - отримана відповідачем завчасно. Крім того, у відповідача була можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки в період з 25.04.2017 по 11.05.2017 (протягом майже трьох тижнів) він мав на це можливість.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 10.12.2014 між Приватним акціонерним товариством "Нікопольський ремонтний завод" (далі - замовник, відповідач) та Державним підприємством "Криворізький експертно-технічний центр держпраці" (далі - виконавець, позивач) було укладено договір № 4864/Д/260115/1 (далі - договір, а.с.11-14), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника, у відповідності з умовами договору, роботу: експертне дослідження та позаплановий повний технічний огляд технологічного обладнання, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Перелік об'єктів дослідження визначений в додатку № 1 до договору (пункти 1.1. та 1.2. договору).

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками. Договір діє з моменту підписання та до 31.12.2015. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від повного виконання своїх зобов'язань по договору, а також від сплати можливих штрафних санкцій, за порушення, яка мале місце під час дії договору.

Докази зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У пункті 2.1. договору сторони визначили, що вартість договору складає 20 400 грн. 00 коп. з ПДВ 20%.

Згідно із пунктом 2.2. договору робота виконується виконавцем в строки відповідно до календарного плану (додаток № 2).

Так, до договору сторонами було підписано такі додатки:

- додаток № 1 - перелік обладнання;

- додаток № 2 - календарний план (пункт 12.1. договору).

У розділі 3 договору сторони погодили порядок здачі робіт, зокрема:

- здача-приймання робіт здійснюється сторонами шляхом складання та підписання акту приймання-передачі виконаних робіт, які підписуються повноважними представниками сторін. Здача робіт здійснюється відповідно до календарного плану (додаток № 2). Разом з актом приймання-передачі виконавець передає замовнику паспорт на обладнання, вказане в додатку № 1 до договору (пункт 3.1. договору);

- оформленні акт приймання-передачі виконаних робіт та рахунок на оплату виконавець передає замовнику до 25-го числа звітного періоду. Звітний період - календарний місяць (пункт 3.3. договору).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору, позивачем було надано відповідачу послуги експертного обстеження на загальну суму 12 480 грн. 00 коп., що підтверджується актом прийняття-здачі робіт від 20.04.2015 на суму 12 480 грн. 00 коп. (а.с.15).

Вказаний акт підписаний позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень.

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, відповідно до умов пунктів 2.3. та 2.4. договору:

- оплату виконаних робіт замовник здійснює протягом 60 календарних днів після підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт та виставлення виконавцем рахунку для оплати робіт (пункт 2.3. договору);

- розрахунок проводиться в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (пункт 2.4. договору).

При цьому, відповідач, у визначений в пункті 2.3. договору строк, надані позивачем послуги не оплатив.

Судом встановлено, що з огляду на положення пункту 2.3. договору строк оплати наданих 20.04.2015 послуг настав 19.06.2015.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих 20.04.2015 послуг експертного обстеження відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 12 480 грн. 00 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Так, відповідно до умов договору, розрахунки за надані позивачем послуги та виконані роботи здійснюються протягом 60 календарних днів після підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт та виставлення виконавцем рахунку для оплати робіт (пункт 2.3. договору).

Слід зауважити, що акт прийняття-здачі робіт від 20.04.2015 на суму 12 480 грн. 00 коп. підписаний відповідачем без будь-яких претензій та зауважень.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строків, якості та обєму надання послуг. Так, з вищезазначеного акту вбачається, що він підписаний без заперечень.

Отже, позивачем дотримано умови договору в частині виконання його зобов'язань за ним.

З приводу необхідності виставлення рахунку на оплату (пункт 2.3. договору), а також відсутності доказів вручення відповідачу рахунку на оплату послуг, суд зазначає таке.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати наданих послуг, який у розумінні статей 901 та 903 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту її прийняття відповідачем.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи (постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 2.3. договору, строк оплати наданих позивачем та прийнятих відповідачем 20.04.2015 послуг настав 19.06.2015.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг за відповідним актом в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав 19.06.2015, у зв'язку з чим суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 12 480 грн. 00 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 12 480 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором № 4864/Д/260115/1 від 10.12.2014 у відповідача перед позивачем в сумі 12 480 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 12 480 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з липня 2015 року по лютий 2017 року у сумі 2 103 грн. 90 коп. та 3% річних за період прострочення з 20.06.2015 по 06.04.2017 у сумі 673 грн. 92 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.6), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення (період нарахування інфляційних втрат), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений позивачем у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2 103 грн. 90 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було правильно визначено період прострочення, але в межах цього періоду було здійснено арифметично невірний розрахунок.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

При цьому, згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом було встановлено, що 3% річних за період прострочення з 20.06.2015 по 06.04.2017 складають 672 грн. 89 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 672 грн. 89 коп.

Слід також зазначити, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Нікопольський ремонтний завод" (53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, будинок 56; ідентифікаційний код 31167067) на користь Державного підприємства "Криворізький експертно-технічний центр держпраці" (50042, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Миколи Світальського, будинок 1-К; ідентифікаційний код 31223828) 12 480 грн. 00 коп. основного боргу, 2 103 грн. 90 коп. - інфляційних втрат, 672 грн. 89 коп. - 3% річних, 1 599 грн. 89 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_1