Рішення № 66431833, 04.05.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/46298/16-ц

Провадження № 2/761/3032/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 травня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Міком» про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом, згідно якого, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 20.03.2017 року, прийнятої судом до розгляду, просить стягнути з Приватного підприємства «Міком» на його користь 376 162 грн. 19 коп., з яких: 88 231 грн. 88 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку з працівником при звільненні; 88 231 грн. 88 коп. - середній заробіток за час вимушеного прогулу; 7 698 грн. 43 коп. - компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати; 192 000 грн. 00 коп. - відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до рішення Апеляційного суду м.Києва від 02.04.2014 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Міком» про стягнення заборгованості по заробітній платі, зміну формулювання причин та дату звільнення, визнано незаконним наказ ПП «Міком» №11/5/1-12-тк-0000148 від 05.12.2012 року про припинення трудового договору від 08.10.2012 року, за яким звільнено ОСОБА_1 із займаної посади згідно з п.8 ст. 36 КЗПП України, та зобов'язано ПП «Міком» змінити формулювання причини звільнення із «звільнений на підставі п.8 ст. 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом)» на «звільнений на підставі ст. 39 КЗпП України - розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника у зв'язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю» та дату звільнення «з 08.10.2012 року» на «з 22.10.2012 року» шляхом видачі нового наказу про припинення трудового договору №7/4/2-12 від 04.07.2012 року та внесення в трудову книжку ОСОБА_1 правильного запису про звільнення на підставі ст. 39 КЗпП України.

При цьому, вказаним рішенням Апеляційного суду м.Києва від 02.04.2014 року з ПП «Міком» на користь ОСОБА_1 стягнуто 75 853 грн. 34 коп., з яких: заборгованість по заробітній платі в сумі 7233 грн. 99 коп.; вихідна допомога при звільненні в розмірі 7 200 грн. 00 коп.; компенсація за невикористану відпустку в сумі 640 грн. 00 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 41 184 грн. 42 коп.; середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 16 594 грн. 14 коп.

Разом з тим, позивач вказує, що після ухвалення Апеляційним судом м.Києва вищенаведеного рішення, відповідач ухиляється від його виконання як в частині виплати присуджених судом до стягнення коштів, так і в частині вимог немайнового характеру, про що, серед іншого, свідчить постанова ВДВС Шевченківського РУЮ м.Києва від 15.09.2014 року про закінчення виконавчого провадження №43398998 у зв'язку з ухиленням ПП «Міком» від виконання судового рішення та подання державного виконавця до Шевченківського РУГУ УМВС України у м.Києві про перевірку в діях директора ПП «Міком» ОСОБА_2 наявність складу злочину.

За вказаних обставин та посилаючись на порушення своїх прав внаслідок невиконання відповідачем рішення Апеляційного суду м.Києва від 02.04.2014 року, позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку з працівником при звільненні у розмірі 88 231 грн. 88 коп., суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 88 231 грн. 88 коп., а також суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 7 698 грн. 43 коп.

Крім того, позивач вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача щодо тривалого неповернення трудової книжки та наявного в ній запису про звільнення, йому було заподіяну моральну шкоду, яка полягає у душевних переживаннях, психологічному та нервовому стресі, адже він, як працівник з великим стажем роботи за посадою юриста, до теперішнього часу вимушений знаходитися в стані пошуку роботи, проходити випробувальні терміні з невизначеними перспективами працевлаштування, а також зазнавати додаткових матеріальних витрат й моральних зусиль по відновленню своєї ділової репутації в умовах високої конкуренції та загострення безробіття на ринку праці.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про час та місце розгляду справи в розумінні положень ч. 5 ст. 74 та ч. 8 ст. 76 ЦПК України повідомлений належним чином, про причини неявки свого представника суд не повідомив.

Разом з тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи те, що представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1 ст. 224 та відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справ на підставі наявних в справі доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 02.04.2014 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Міком» про стягнення заборгованості по заробітній платі, зміну формулювання причин та дату звільнення, визнано незаконним наказ ПП «Міком» №11/5/1-12-тк-0000148 від 05.12.2012 року про припинення трудового договору від 08.10.2012 року, за яким звільнено ОСОБА_1 із займаної посади згідно з п.8 ст. 36 КЗПП України, та зобов'язано ПП «Міком» змінити формулювання причини звільнення із «звільнений на підставі п.8 ст. 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом)» на «звільнений на підставі ст. 39 КЗпП України - розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника у зв'язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю» та дату звільнення «з 08.10.2012 року» на «з 22.10.2012 року» шляхом видачі нового наказу про припинення трудового договору №7/4/2-12 від 04.07.2012 року та внесення в трудову книжку ОСОБА_1 правильного запису про звільнення на підставі ст. 39 КЗпП України.

Крім того, вказаним рішенням Апеляційного суду м.Києва від 02.04.2014 року з ПП «Міком» на користь ОСОБА_1 стягнуто 75 853 грн. 34 коп., з яких: заборгованість по заробітній платі в сумі 7233 грн. 99 коп.; вихідна допомога при звільненні в розмірі 7 200 грн. 00 коп.; компенсація за невикористану відпустку в сумі 640 грн. 00 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 41 184 грн. 42 коп.; середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 16 594 грн. 14 коп.

При цьому, як вбачається зі змісту вищенаведеного рішення, сума середньоденної заробітної плати позивача була встановлена судом у сумі 114,29 грн.

Враховуючи положення ч.3 ст. 61 ЦПК України, вищезазначені обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду м.Києва від 02.04.2014 року, не потребують доказуванню у даній справі.

Водночас, як встановлено в судовому засіданні, після ухвалення рішення Апеляційного суду м.Києва від 02.04.2014 року і по теперішній час відповідач не здійснив виплату присуджених судом на користь позивача грошових сум, а також не виконав рішення в частині вищенаведених вимог немайнового характеру, про що серед іншого, свідчать наявні в матеріалах справи копії постанова ВДВС Шевченківського РУЮ м.Києва від 15.09.2014 року про закінчення виконавчого провадження №43398998 у зв'язку з ухиленням ПП «Міком» від виконання судового рішення та направлення державним виконавцем подання до Шевченківського РУГУ УМВС України у м.Києві про перевірку в діях директора ПП «Міком» ОСОБА_2 наявність складу злочину.

Тобто, в судовому засіданні встановлено, що в період часу з 03.04.2014 року і по час розгляду справи в суді з боку відповідача триває затримка виплати належних позивачу грошових коштів, а також не внесено правильний запис про звільнення в трудову книжку позивача, не видано нового наказу про припинення трудового договору та змінено формулювання причин звільнення в трудовій книжці працівника, чим, в свою чергу, порушуються права останнього.

Разом з тим, згідно ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника первід виплатою зазначених сум.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.20 своєї постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року за №13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При цьому, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22.02.2012 року за №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 КЗпП України роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

До такої ж правової позиції дійшов й Верховний Суд України в своїй постанові від 29.01.2014 року по справі №6-144цс13.

Крім того, згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 14.12.2016 року по справі №6-788цс16, аналіз норма ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

На підставі зазначених норм законодавства, та беручи до уваги те, що за період з 03.04.2014 року та по теперішній час права позивача не поновлені, порушення права не було припинене, а виплата належних позивачу грошових сум не здійснена, суд, враховуючи встановлену в рішенні Апеляційного суду м.Києва від 02.04.2014 року суму середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 114,29 грн., а також надані позивачем розрахунки середнього заробітку за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу, зроблені згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, та перевірені в судовому засіданні, прийшов до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку з працівником при звільненні у розмірі 88 231,88 грн. (772 р.н. * 114,29 грн./день = 88 231,88 грн.) та середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 88 231,88 грн. (772 р.н. * 114,29 грн./день = 88 231,88 грн.) є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

При цьому, як передбачено п.п.4, 7 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року за №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу спожитих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділеній на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Таким чином, перевіривши на відповідність вищенаведеному Порядку наведені у позовній заяві розрахунки позивача, суд вважає, що задоволенню також підлягають і позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати в розмірі 7 698,43 грн. (7233,99 * 206,43%)/100% -7233,99=7 698,43 грн., де 7 233,99 грн. - заборгованість по заробітній платі станом на 22.10.2012 року, яка згідно рішення Апеляційного суду м.Києва від 02.04.2014 року стягнута з відповідача на користь позивача, а 206,43% - величина індексу інфляції з 23.10.2012 року по 20.03.2017 року).

Разом з тим, стосовно вимог позивача про стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 192 000 грн. 00 коп., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною ч.1 ст. 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

При цьому, порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Так, у відповідності до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року за №4, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в п. 5 вищевказаної постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення в частині відшкодування моральної шкоди, посилався на те, що внаслідок протиправних дій відповідача щодо тривалого неповернення трудової книжки та наявного в ній запису про звільнення, йому було заподіяну моральну шкоду, яка полягає у душевних переживаннях, психологічному та нервовому стресі, адже він, як працівник з великим стажем роботи за посадою юриста, до теперішнього часу вимушений знаходитися в стані пошуку роботи, проходити випробувальні терміні з невизначеними перспективами працевлаштування, а також зазнавати додаткових матеріальних витрат й моральних зусиль по відновленню своєї ділової репутації в умовах високої конкуренції та загострення безробіття на ринку праці.

Як встановлено в судовому засіданні, вказані позивачем обставини щодо заподіяння йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій відповідача щодо невиконання рішення Апеляційного суду м.Києва від 02.04.2014 року підтверджуються Висновком експерта за результатами судово-психологічної експертизи №1-15/10 від 15.10.2015 року, яку було проведено ТОВ «Український центр судової експертизи» на підставі постанови начальника відділення СВ Подільського РУ ГУМВС України в м.Києві Скоробогача В.М. від 10.05.2015 року про призначення у досудовому розслідуванні №42013110070000217 судово-психологічної експертизи стосовно потерпілого по кримінальному провадженню.

При цьому, як вбачається зі змісту вищевказаного Висновку експерта від 15.10.2015 року, ситуація, досліджена по наданим матеріалам, постала для позивача як психотравмуюча, обумовила негативні зміни психоемоційної та соціальної сфер особистості, дестабілізувала психосоматичний стан, перешкоджала продуктивній реалізації професійної діяльності, викликала формування тривалих негативних психологічних переживань, тобто спричинила позивачу моральні страждання, кількісний еквівалент яких може становити 60 мінімальних заробітних плат.

Однак, враховуючи усі встановлені судом по справі обставини, виходячи із засад розумності та справедливості, оцінюючи доводи позивача обґрунтованості спричинення моральних страждань останньому, суд знаходить суму моральної шкоди в розмірі 192 000,00 грн. необґрунтовано завищеною та такою, що не відповідає ступеню перенесених страждань позивача, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 7000 грн. 00 коп.

Також, в порядку, визначеному ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 2 481,62 грн., виходячи із суми позовних вимог, які задоволено судом.

Враховуючи наведене, на підставі ст. 34 Закону України «Про оплату праці», ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ст.ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 15, 23 ЦК України та керуючись ст.ст. 10, 11, 56-61, 64, 88, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223-226, 228, 232, 294, 296 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Міком» про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Міком» на користь ОСОБА_1 184 162 (сто вісімдесят чотири тисячі сто шістдесят дві) грн. 19 коп., з яких: 88 231 (вісімдесят вісім тисяч двісті тридцять один) грн. 88 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; 88 231 (вісімдесят вісім тисяч двісті тридцять один) грн. 88 коп. - середній заробіток за час вимушеного прогулу; 7 698 (сім тисяч шістсот дев'яносто вісім) грн. 43 коп. - компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а також на відшкодування моральної шкоди - 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп., а всього на загальну суму - 191 162 (сто дев'яносто одна тисяча сто шістдесят дві) грн. 19 коп.

В решті вимог позов задоволенню не підлягає.

Стягнути з Приватного підприємства «Міком» на користь держави судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят один) грн. 62 копійок.

Рішення може бути переглянуте судом за заявою відповідача поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення, а також рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після перегляду справи апеляційним судом, або після закінчення строків для подання апеляційної скарги та заяви про перегляд заочного рішення.

Суддя: