Рішення № 66419011, 25.04.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3775/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Калараш А.А., Заїкіна А.П.

при секретарі Гарбуз В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 16 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення завдатку,-

встановила:

ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відповідача, який було уточнено, про стягнення завдатку у подвійному розмірі 20000 гривень та судових витрат (а. с. 2, 29).

В обґрунтування свого позову посилався на те, що в серпні 2015 року він домовився з відповідачкою про купівлю будинку по вулиці Одеській, 13, в с. Ярославка Саратського району Одеської області за 110 000 гривень. 23.08.2015 року він сплатив ОСОБА_2 завдаток у розмірі 3000 гривень, 23.10.2015 року ще сплатив 7 000 гривень. 24.08.2016 року відповідачка відмовилась від оформлення договору купівлі-продажу будинку, не вказавши при цьому причини. На прохання повернути завдаток у розмірі 10000 гривень, ОСОБА_2 відповідає відмовою. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду із відповідним позовом.

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 16 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 10000 гривень та судові витрати у розмірі 3151,20 гривень. В решті позову відмовлено (а. с. 66-67).

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати, провадження у справі закрити, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а. с. 70-74).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 24 листопада 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі уклали попередній договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Ярославка, вулиця Одеська, 13. Згідно умов договору сторони домовились про продаж належного відповідачці будинку за 110000 гривень. Пунктом 5.1 договору передбачено, що в рахунок належних за основним договором платежів, на підтвердження зобовязання та забезпечення його виконання позивач передав відповідачці суму завдатку в розмірі 10000 гривень. В момент розрахунку за основним договором, зазначена сума буде зарахована до належного з покупця платежу за основним договором в сумі 100000 гривень. Договір купівлі-продажу між сторонами повинен був укладений 24 серпня 2016 року (а. с. 5-6).

Факт отримання відповідачкою від позивача 10000 гривень також підтверджується актом передачі завдатку від 24.11.2015 року (а. с. 7).

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та частин земельних ділянок.

Оскільки договір купівлі-продажу будинку, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана ОСОБА_3 відповідачці грошова сума в розмірі 10000 гривень є авансом, який підлягає поверненню позивачу, тому висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення авансу за попереднім договором є правильним.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12.

Що стосується висновків суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат за надання юридичної допомоги в сумі 2 600 гривень слід зазначити наступне.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що витрати на правову допомогу входять до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Виходячи із змісту ст. ст. 56, 84 ЦПК України, ці витрати мають бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допускаються до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у розгляді справи.

Згідно із ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Вона допускається до участі у розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно з Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат, на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», затверджено граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом справ. Так, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною не може перевищувати 40 % відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні (ст. 1).

Згідно зазначеної норми склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною витрати.

Виходячи з аналізу змісту ст. ст. 84, 88 ЦПК України судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи.

З матеріалів справи вбачається, що 05 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та адвокатом ОСОБА_4 укладено угоду про надання правової допомоги по цивільній справі (а. с. 31).

Згідно квитанції № 21 від 24.10.2016 року позивачем сплачено ОСОБА_4 600 гривень (а. с. 8).

Згідно квитанції № 19 від 05.12.2016 року позивачем сплачено ОСОБА_4 2 000 гривень (а. с. 53).

Із журналу судових засідань вбачається, що ОСОБА_4А брала участь у справі як представник позивача, а не особа, яка надає правову допомогу.

Відомості про те, що остання була допущена до участі в розгляді справи ухвалою суду як особа, що надає правову допомогу, відсутні.

Крім того, в матеріалах справи відсутні дані та розрахунки про кількість годин, які затратив для надання правової допомоги адвокат по даній цивільній справі. З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору в частині компенсації витрат на правову допомогу. Отже, суд першої інстанції не з'ясував питання про те, в якому процесуальному статусі перебувала ОСОБА_5 під час розгляду справи: представника або особи, яка надає правову допомогу; не встановив підстави для стягнення понесених ОСОБА_3 витрат на правову допомогу та їх граничний розмір, а тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 16 лютого 2017 року скасувати в частині стягнення витрат за надання юридичної допомоги в сумі 2 600 гривень. В цій частині відмовити у задоволенні позову.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Погорєлова С.О.

Судді Калараш А.А.

ОСОБА_6