Рішення № 66418185, 11.05.2017, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/1287/17

Провадження № 2/500/1826/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2017 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді - Адамова А.С.,

при секретарі - Хачатрян А.Т.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ізмаїла цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

20.03.2017 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовними вимогами, якими просить: встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, яке складається з житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1; встановити факт прийняття позивачкою спадщини після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, яке складається з житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, право власності на житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_4. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Спадщину прийняла фактично її дочка ОСОБА_3, оскільки вступила в управління та володіння спадковим майном, на день смерті спадкодавця, час відкриття спадщини, ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 за однією адресою, що підтверджено будинковою книгою. Але юридично своїх прав на вказаний житловий будинок за життя ОСОБА_3 не оформила. ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла мати позивача ОСОБА_3. Після її смерті відкрилася спадщина, зокрема на житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. За життя заповіт ОСОБА_3 не залишала. Позивач є спадкоємцем першої черги та спадщину після смерті матері ОСОБА_3 прийняла фактично, оскільки вступила в управління, володіння спадковим майном. Приватним нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з тим, що неможливо встановити хто прийняв вказану спадщину.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити; проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив, тому суд відповідно до ч.1 ст. 224 ЦПК України ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів у зв'язку з відсутністю заперечень проти такого вирішення справи позивача..

У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, які пояснили, що ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_4. ОСОБА_3 усе своє життя проживала разом з матір'ю ОСОБА_4, доглядала її у старості та хоронила її, доглядала за помешканням. Вони проживали у будинку АДРЕСА_1. Позивач ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3, яка теж все життя проживала разом з нею, піклувався за матір'ю, допомагала по господарству. На день смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_2 року та протягом шести місяців ОСОБА_2 проживала разом з матір'ю за однією адресою: АДРЕСА_1, здійснювала усі дії щодо обслуговування вказаного житла.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши учасників процесу, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представника позивача, допитавши свідків, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва НОМЕР_2 про право особистої власності на домоволодіння від 21.05.1963 року ОСОБА_4 є власником домоволодіння по АДРЕСА_1.

Згідно довідки №271 від 20.02.2017 року КП «Ізмаїльське МБТІ» власником житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 21.05.1963р., зареєстрованого Ізмаїльським МБТІ в книзі реєстру за №42-32. Остання інвентаризація була проведена 15.02.2017р. Об'єктів самочинного будівництва не виявлено.

Згідно технічної документації, виготовленої КП «Ізмаїльське МБТІ» 15.02.2017р., по АДРЕСА_1 розташований житловий будинок, який побудований в період часу з 1917р. по 1980р.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 06.09.1947р. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст. 58 Конституції України) ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року. Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз'яснив, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний на той час закон, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим кодексом.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР (1963 рік), діючого на час відкриття спадщини, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР (1963 рік), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР (1963 рік), що був чинний на час відкриття спадщини, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР (1963 року) спадкоємець, який фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно ст. 553 ЦК УРСР (1963 року) спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Після смерті ОСОБА_4 згідно ст.525 ЦК УРСР (1963 року) відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить зокрема житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

За життя спадкодавець ОСОБА_4 заповіту не залишала, що підтверджено Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру №16545616 від 26.01.2017р.

Осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_4 відповідно до ст. 535 ЦК УРСР (1963 рік), немає.

Спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 стала її дочка ОСОБА_3, що підтверджено свідоцтвом про народження, виданого повторно, серії НОМЕР_3 від 06.07.1957 року, яка спадщину прийняла фактично, оскільки вступила в управління, володіння спадковим майном, але юридично своїх прав не оформила.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 26.04.1993р. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Після смерті ОСОБА_3 згідно ст.525 ЦК УРСР (1963 року) відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить зокрема житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, який вона успадкувала після смерті матері ОСОБА_4, але юридично своїх прав за життя не оформила.

За життя спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не залишала, що підтверджено Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру №46545538 від 26.01.2017 року.

Осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3 відповідно до ст. 535 ЦК УРСР (1963 рік), немає.

Спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 стала її дочка ОСОБА_2, що підтверджено свідоцтвом про її народження, виданого повторно, серії НОМЕР_5 від 14.04.1961 року, свідоцтвом про укладення шлюбу, виданого повторно, серії НОМЕР_6 від 03.09.1987р., копією актового запису про укладення шлюбу № від 17.10.1963 №570 року, з яких вбачається про зміну прізвища позивача з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2» та на «ОСОБА_2».

Спадщину позивач ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_3 прийняла фактично, оскільки вступила в управління, володіння спадковим майном, проживала разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1

Інших спадкоємців немає.

На звернення позивача ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3, письмовою відповіддю нотаріуса за № 30/02-14 від 26.01.2017 року, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1, у зв'язку із тим, що в домовій книзі на будинок АДРЕСА_1 відсутні записи про проживання за цією адресою ОСОБА_4, а тому документальне підтвердження прийняття спадщини після неї ОСОБА_3, відсутнє.

Відповідно до п. 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів. Спадкоємець повинен надати нотаріусу правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності спадкодавця на нерухоме майно.

Якщо нотаріусом відмовлено особі в оформленні права на спадщину (видачі, свідоцтва про право на спадщину), вона може звернутися до суду за захистом своїх прав відповідно до ст. 16 ЦК та п. 23 ППВСУ від 30 травня 2008 N 7 (ухвала ВССУ від 11 травня 2011 року у справі N 6-3629св10).

Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до п. 3.1 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ст. 316 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як зазначено у Листі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.3.3, за змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. Додатками N 32 та N 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок. За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. У період чинності Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, що затверджена Міністерством комунального господарства Українського РСР 31 січня 1966 року, державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України розгляд справ про встановлення факту віднесено до компетенції суду.

Згідно ч.2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 259 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

За позицією Верховного Суду України, викладеною в абз.2 п.2 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» за №7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, яке складається з житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, необхідно ОСОБА_2 для подальшої реалізації спадкового права після смерті ОСОБА_3

Так, факт того, що ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, та факт фактичного прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, підтверджують допитані в судовому засіданні свідки та зібрані у справі докази, їх належна оцінка.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до роз'яснень п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Стаття 57 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності до того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, у тому числі, з огляду на те, що відповідач визнав позов і обставини визнані сторонами не підлягають доказуванню у відповідності до ст. 61 ч.1 ЦПК України. Судом не виявлено обставин, що суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 213-215, 256 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання права власності на спадкове майно задовольнити.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, яке складається з житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, право власності на житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 12.05.2017р.

Суддя: А.С.Адамов