Рішення № 66416018, 10.05.2017, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/1712/16-ц

Провадження номер № 2/0186/64/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області

в складі: головуючої судді Янжули С. А.

при секретарі - Лиман Н.П.

з участю:

позивача - відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1

представника позивача - відповідача за зустрічним позовом - адвоката Самоткана М.П.

представника відповідача - позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про визнання за особою права користування житловим приміщенням, зустрічним позовом Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про визнання незаконним користування житловим приміщенням та виселення,

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про визнання за особою права користування житловим приміщенням.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_6 року в с.Октябрьське, Доділівського району, Тульської області. В 1962 році він разом з батьками - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та рідними сестрою ОСОБА_6, братами ОСОБА_7, ОСОБА_8, приїхали на постійне місце проживання в АДРЕСА_1

17 серпня 1962 року на підставі виданого ордеру №710 їм на родину, в тому числі і на нього, було надано квартиру АДРЕСА_1.

В 1969 році його батько покинув сім'ю та почав проживати окремо. Згодом, його сестра та брати також створили власні сім'ї та почали проживати окремо. В спірній квартирі постійно залишилися проживати він та його матір.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року його матір померла.

Він неодноразово відбував покарання в місцях позбавлення волі за злочини, але кожного разу після відбуття покарання повертався на постійне місце проживання у вказану квартиру.

10 червня 1991 року його було знято з реєстраційного обліку за місцем проживання в зв'язку із засудженням до позбавлення волі та відбуванням призначеного покарання. Після повернення з місць позбавлення волі він знову вселився у спірну квартиру, але зареєструватися в ній не зміг, оскільки загубив свій паспорт.

Після смерті матері також продовжує постійно проживати в цій квартирі, сплачує комунальні послуги.

21 жовтня 2016 року звернувся до відповідача стосовно реєстрації його місця проживання, але йому було відмовлено в зв'язку з відсутністю рішення суду про визнання за ним права користування вказаним житловим приміщенням. Іншого житла він не має і не має змоги його придбати.

Просить суд визнати за ним право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

04 січня 2017 року відповідач за первинним позовом - Виконавчий комітет Першотравенської міської ради Дніпропетровської області надав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання незаконним користування житловим приміщенням та виселення. В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що 17 серпня 1962 року виконкомом Першотравенської міської ради ОСОБА_4 видано ордер №710 на вселення до житлового приміщення, що перебуває у комунальній власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 24 квітня 1969 року її було зареєстровано за вказаною адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року основний квартиронаймач - ОСОБА_4 померла та її було знято з реєстраційного обліку.

В даній квартирі станом на 31 серпня 2016 року за вказаною адресою не зареєстровано жодну особу.

Згідно акту №436 від 31 серпня 2016 року ПП "Комунальщик - 1" на теперішній час в даній квартирі проживає ОСОБА_1, не маючи реєстрації та відповідних законних підстав до користування спірним житлом.

Оскільки основний наймач спірного житла помер, виключне право розпорядження житловим приміщенням комунальної форми власності належить виконавчому комітету Першотравенської міської ради, який веде облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, здійснює розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності.

При цьому, відповідно до вимог ст.ст.42,43 ЖК України жилі приміщення надаються тільки громадянам, що перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Єдиною правовою підставою для заселення у житлове приміщення, що перебуває у комунальній власності є ордер на вселення і заселення до приміщення за його відсутності є самоуправним. Навіть довготривале користування самоправно зайнятим житловим приміщенням не надає особі права на нього.

Таким чином, ОСОБА_1 необхідно вважати таким, що самоправно зайняв вказане житлове приміщення та підлягає виселенню з нього без надання йому іншого житлового приміщення.

Просить суд визнати незаконним користування ОСОБА_1 вказаною квартирою та виселити його у примусовому порядку з неї. Стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача за зустрічним позовом судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1 378,00 гривень.

Позивач - відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить їх задовільнити, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити. Також, надав суду письмові заперечення на зустрічну позовну заяву, в яких зазначив, що він на законних підставах користується вказаною квартирою, так як 17 серпня 1962 року ордер було видано їм на родину, в тому числі і на нього, в спірній квартирі він зареєструвався і проживає там все своє життя.

10 червня 1991 року його було знято з реєстраційного обліку за місцем проживання в зв'язку із засудженням до позбавлення волі, проте право на житло він не втратив, оскільки згідно ст.71 ЖК України за ним це право зберігається. Після повернення з місць позбавлення волі він також поселився у вказаній квартирі, але зареєструватися в ній не зміг, так як втратив паспорт.

Виходячи з положень ст.64 ЖК України, члени сім'ї наймача жилого приміщення,які проживають разом з ним, користуються на рівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо особи перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як і наймач та члени його сім'ї.

Згідно ст.71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його родини понад шість місяців в разі взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

Вважає зустрічні позовні вимоги незаконними та необґрунтованими, просить в їх задоволенні відмовити.

Доповнив, що проживав у спірному житлі з 1962 року, зняли з реєстрації в 1998 році в зв'язку із засудженням до позбавлення волі, звільнився, повернувся у вказане житло, де мешкає по сьогоднішній день. Іншого житла в нього не має, просить залишити його проживати тут, бо це родове гніздо, єдине його помешкання. Квартиру отримав батько на всю родину: мама, батько, бабуся - мама мами, він, два брати і сестра. Батько працював на шахті, в 1969 році посварився з мамою і поїхав жити до своєї мами в Калузьку область. Йому потрібно було для стажу доробити на шахті, тому він приїхав знову, працював три роки, жив в гуртожитку, потім знову поїхав. Сестра та брати виїхали з квартири, залишився він і мама. Його судили разів чотири, кожного разу, після відбуття покарання, він повертався в цю квартиру і жив з мамою, любив її, допомагав їй.

Представник позивача - відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить їх задовільнити, а в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити, оскільки вони необґрунтовані. Підтримав заперечення на зустрічну позовну заяву.

Представник відповідача - позивача за зустрічним позовом позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, просить суд в їх задоволенні відмовити, а позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав, просить їх задовільнити. Доповнив, що в судовому засіданні доведено факт проживання у житлі, але єдиною підставою для вселення в приміщення - є ордер, а тривале проживання - не є підставою для визнання права проживання. Доказів не надано ніяких, що він правомірно отримав цей ордер, рішення виконкому не має. Не надав договір проживання з батьком чи з матір'ю. Єдине, що встановлено - факт постійного проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою.

Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що ОСОБА_1 її братом. В 1962 році вона разом з батьками та братами, в тому числі і з ОСОБА_1, переїхали в м.Першотравенськ, Дніпропетровської області, їй тоді було три місяці. Їм на всю сім'ю надали вказану квартиру, куди вони всі разом і вселилися. Її мати ОСОБА_4 разом з її братом ОСОБА_1 проживали в даній квартирі весь час з 1979 року. ОСОБА_11 в 1976 році пішов в армію, поступив потім на навчання в м.Дніпропетровськ, одружився і так і залишився проживати в м.Дніпропетровську з сім'єю. Вона виїхала з вказаного житла в 1979 року, вийшла заміж і проживає в м.Павлограді. Їх брат ОСОБА_8 проживав у вказаній квартирі по 1974-1975 роки. Батько пішов з сім'ї в 1968 році, тому в квартирі були зареєстровані та постійно проживали мати ОСОБА_4 та брат ОСОБА_1 ОСОБА_12 (позивача) зняли з реєстраційного обліку, так як його посадили. Він відбув покарання, повернувся додому і знову проживав у вказаній квартирі. Його ще декілька разів позбавляли волі, забирали з квартири, згодом він у неї ж і повертався жити далі. Після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, він звернувся за місцем проживання в паспортний стіл, так як загубив паспорт. Паспорт отримав і вони дізналися, що його було знято з реєстраційного обліку, пішли його реєструвати в квартиру, а їм відмовили і порекомендували звернутися до суду. ОСОБА_12 неодноразово судили, він відбував покарання, однак завжди повертався в їх квартиру і жив там разом з їх матір'ю.

Свідок ОСОБА_13 пояснив суду, що являється братом ОСОБА_1 Жили вони в Тульській області. Потім батько переїхав в м.Першотравенськ, працевлаштувався на шахту ШС-8, отримав квартиру АДРЕСА_1. Влітку 1962 року вони всі переїхали до м.Першотравенська: батько, мати, бабуся, він, брати ОСОБА_1 і ОСОБА_11 та сестра ОСОБА_10. ОСОБА_12 проживав у вказаній квартирі разом з матір'ю з 1962 року по день її смерті і на теперішній час проживає в ній. ОСОБА_12 було знято з реєстраційного обліку, коли його судили, а коли він повернувся з місць позбавлення волі, то в нього був паспорт СРСР, він відмовлявся його міняти, прописка в тому паспорті була за вказаною адресою. Після засудження повернувся в цю квартиру, іншого житла в нього немає, засуджували його рази три чи більше.

Свідок ОСОБА_14 пояснила суду, що проживає в будинку АДРЕСА_1 з 1976 року, знайома з ОСОБА_4, добре знала маму позивача, дітей. ОСОБА_1 весь час проживав в їх будинку, в квартирі над нею. Відлучався він лише в колонію, іншого житла в нього немає. Батька ОСОБА_1 вона не знала, не бачила його, маму добре знала, братів та сестру також.

Свідок ОСОБА_15 пояснив суду, що з травня 1976 року проживає в будинку АДРЕСА_1. Знає ОСОБА_1 з того ж часу, той проживає в квартирі АДРЕСА_1 вказаного будинку, на другому поверсі. Разом з ним проживала його мама, брати й сестра. Потім ті виїхали, він залишився проживати з мамою. За весь цей час він нікуди не виїжджав жити, жив лише у вказаній квартирі, він чув, що ОСОБА_1 був засуджений і відбував покарання. Його матір померла більше двох років. Батька його він не знає, ніколи його не бачив.

Суд, вислухавши сторони, свідків, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб. інтересів держави.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Так, судом встановлені факти і відповідні їм правовідносини.

17 серпня 1962 року Домоуправлінням №1 Треста "ПШС" ОСОБА_5, працюючому прохідником СУ-8, на сім'ю з 6 осіб надано дозвіл на зайняття квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією ордера №710 від 17 серпня 1962 року.

Показаннями свідків підтверджено факт того, що членами сім'ї ОСОБА_5, на яких надано вказане житлове приміщення, були: ОСОБА_4 - дружина, ОСОБА_6 - донька, ОСОБА_1 - син, ОСОБА_7 - син, ОСОБА_8 - син, та мати дружини.

Копією поквартирної картки форми "Б" на спірну квартиру, надану ПП "Комунальщик-1" підтверджується, що наймачем житла є ОСОБА_4, яка зареєстрована з 24 квітня 1969 року та знята з реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_2 року в зв'язку зі смертю. Крім неї були зареєстровані члени її сім'ї: син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 з 05 квітня 1977 року, якого знято з реєстрації 27 жовтня 1977 року в зв'язку з призивом на строкову службу, знову зареєстровано 03 грудня 1979 року та знято з реєстрації 12 вересня 1980 року в зв'язку з вибуттям до м.Дніпропетровська, мати ОСОБА_16, яку знято з реєстрації 27 листопада 1976 року в зв'язку зі смертю, донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, з 29 квітня 1980 року, яку знято з реєстрації 06 січня 1984 року в зв'язку з вибуттям до м.Павлограда, Дніпропетровської області, син ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, з 21 березня 1978 року, знято з реєстрації 09 червня 1987 року в зв'язку з засудженням, зареєстровано знову 14 листопада 1989 року та знято з реєстрації 10 червня 1991 року в зв'язку із засудженням до позбавлення волі.

Інформацією №104/0/126-17 від 27 січня 2017 року Державного архіву Дніпропетровської області підтверджується, що у протоколах засідань виконавчого комітету Першотравневої селищної ради Петропавлівського району, Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області за 1962 рік рішення про видачу житлового приміщення ОСОБА_4 за вказаною адресою немає. Рішення №710 від 17 серпня 1962 року у вищевказаних документах не існує.

Випискою з фінансово-особового рахунку №2037 від 24 жовтня 2016 року ПП "Комунальщик-1" підтверджується, що наймачем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4, яка була зареєстрована в ній з 24 квітня 1969 року. Квартира не приватизована. Останню знято з реєстрації 08 квітня 2016 року в зв'язку зі смертю. Також, в даній квартирі був зареєстрований син ОСОБА_4 - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, з 21 березня 1978 року по 09 червня 1987 року, знято з реєстраційного обліку в зв'язку із засудженням до позбавлення волі; після відбуття покарання, останнього 14 листопада 1989 року знову зареєстровано у вказаній квартирі та знято з реєстрації 10 червня 1991 року в зв'язку із засудженням до позбавлення волі.

Випискою з фінансово-особового рахунку №2687 від 31 серпня 2016 року підтверджується, що в спірній квартирі станом на 31 серпня 2016 року було зареєстровано ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, яку знято з реєстраційного обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 року в зв'язку з її смертю. Інших зареєстрованих осіб в квартирі не має.

Копією військового квитка НОМЕР_1 від 13 листопада 1973 року, виданого Павлоградським міським військовим комісаріатом Дніпропетровської області, копією заяви форми №1 про видачу паспорта від 15 жовтня 1976 року до Першотравенського міського відділу міліції Дніпропетровської області, копіями вироків Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 24 листопада 1998 року, 29 вересня 2005 року, 30 вересня 2011 року підтверджується, що ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав в квартирі АДРЕСА_1.

Актом, складеним та підписаним мешканцями будинку АДРЕСА_1, (всього 8 осіб), підтверджується, що ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 вказаного будинку з 1962 року по теперішній час. Претензій до нього, як до мешканця, не має.

Актом №436 від 31 серпня 2016 року ПП "Комунальщик - 1" підтверджується, що ОСОБА_1 не зареєстрований, однак проживає в квартирі АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 08 квітня 2016 року.

Після її смерті ОСОБА_1 сплачував від її імені за комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується копіями відповідних квитанцій від 13 липня 2016 року, 06 жовтня 2016 року та довідками про стан заборгованості за комунальні послуги ПП "Комунальщик-1", в яких міститься відмітка, що станом на 31 серпня 2016 року заборгованість відсутня.

ОСОБА_1 втратив свій паспорт, тому 11 травня 2016 року Першотравенським МС ГУДМС України в Дніпропетровській області йому видано новий паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 та відмовлено в реєстрації за місцем проживання.

Відповідно до статей 3, 4, 15 ЦПК України особа має конституційне право на судовий захист своїх цивільних прав і може звернутися із позовом про захист порушеного, оспореного або невизнаного права у спосіб, передбачений ЦК України.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Відповідно до Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Стаття 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України передбачають, що кожен має право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користування інакше, ніж з підстав і в порядку, визначених законом. Право на повагу до житла гарантує і ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно ч.2 ст.327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 58 ЖК України передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Відповідно ст.72 ЖК України жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

Згідно до ч. 2 п. 58 Правил квартирного обліку, якщо жила площа збудована підприємствами, об'єднаннями і організаціями, за рахунок коштів, які згідно з законодавством можуть спрямовуватися на цілі житлового будівництва, жилі приміщення надаються за спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому органу відповідної ради про надання жилих приміщень для заселення. У цьому випадку не потрібно затвердження органом місцевого самоврядування спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету про надання громадянину житлового приміщення. Зміст прийнятого рішення повідомляється такому органу.

Згідно ст.59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Пунктом 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є диною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ордер - правовстановлюючий документ індивідуального характеру, що видається виконавчим органом місцевої ради, до компетенції якого входить прийняття рішення про надання житла та видача документа, який є єдиною правовою підставою на вселення громадянина особисто або з його сім'єю у жиле приміщення.

Ордер на житлове приміщення дійсний протягом 30 днів. Після закінчення цього строку ордер автоматично втрачає свою силу. Відповідно до виданого ордера в передбачене в ньому житлове приміщення вселяються як громадянин, що одержав ордер, так і члени його сім'ї, зазначені в ордері. Згідно п. 72 Правил квартирного обліку при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Згідно ст.61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Відповідно ст.64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Згідно ст.71 ЖК України (в редакції від 1983 року) жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку взяття під варту - протягом усього часу перебування під слідством і судом.

На даний час статтею 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках: взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

Згідно ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд вважає доведеним факт того, що батько ОСОБА_1, працюючи прохідником СУ-8, отримав від підприємства на сім'ю з 6 осіб, в тому числі і на сина - ОСОБА_1, квартиру АДРЕСА_1. Ордер №710 видано 17 серпня 1962 року Домоуправлінням №1 Треста "ПШС", який ніким не оспорювався та не був визнаний недійсним. На підставі ордера сім'я ОСОБА_1 зайняла вказану квартиру. ОСОБА_1 був зареєстрований в квартирі, як член сім'ї наймача з 1978 року по 1987 рік, знятий з реєстрації в зв'язку із засудженням до покарання у виді позбавлення волі. Після звільнення з місць відбування покарання, його 14 листопада 1989 року знову було зареєстровано у спірній квартирі та 10 червня 1991 року знято з реєстраційного обліку в зв'язку із засудженням до покарання у виді позбавлення волі, що відповідало вимогам законодавства, що діяло на той час. Після звільнення з місць позбавлення волі ОСОБА_1 повернувся проживати у вказану квартиру, де проживає і по теперішній час, що підтверджується показаннями свідків та письмовими доказами, долученими та дослідженими в судовому засіданні. Цей факт не оспорюється і представником відповідача в судовому засіданні.

Посилання відповідача- позивача за зустрічним позовом на те, що ОСОБА_1 самоправно зайняв жиле приміщення, так як у разі відсутності ордера, вселення до жилого приміщення є самоправним і навіть довготривале користування самоправно зайнятим приміщенням не надає особі права на нього, а тому останній підлягає примусовому виселенню з нього, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки ОСОБА_1 заселився у спірну квартиру саме на підставі ордера і проживає в ній по сьогоднішній день, іншого житла не має, а самоправно зайнятим приміщенням вважається таке, до якого особа вселилась без відповідного рішення про надання їй цього приміщення та ордера на житлове приміщення.

Враховуючи усі обставини справи у сукупності, загальні засади цивільного судочинства, суд вважає за можливе позовні вимоги ОСОБА_1 до Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про визнання за особою права користування житловим приміщенням задовільнити, визнавши за ним право користування вказаним житловим приміщенням, а в задоволенні зустрічних позовних вимог Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про визнання незаконним користування спірною квартирою та виселення його у примусовому порядку з вищевказаного житлового приміщення - відмовити.

Відповідно ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому, підлягає стягненню з Першотравенської міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений останнім при пред'явлені позову до суду в сумі 551,20 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.30, 60, 62, , 212, п.6 ст.256 ЦПК України, ст.ст.327 ЦК України, ст.ст. 9,58,59,61,64,71,72 ЖК України, ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»,- суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про визнання за особою права користування житловим приміщенням - задовільнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, який народився в с.Октябрьське, Деділівського району, Тульської області право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

В задоволенні зустрічних позовних вимог Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про визнання незаконним користування квартирою АДРЕСА_1 в будинку АДРЕСА_1, Дніпропетровської області та виселення ОСОБА_1 у примусовому порядку в вищевказаного житлового приміщення - відмовити.

Стягнути з Першотравенської міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений ним при пред'явленні позову до суду, в розмірі 551 (п'ятиста п'ятдесяти однієї) гривні 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: С.А.Янжула.