Постанова № 66413429, 11.04.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоГриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., за участю: секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,

представників:

позивача - Бахмача А.О., Олійника О.С.,

відповідача - Морозова П.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства (далі − ПАТ) «Український графіт» до спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС (далі − СДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установила:

У липні 2014 року ПАТ «Український графіт» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 8 липня 2014 року №№ 0000324610, 0000344610, 0000354610 та 0000334620.

Фактичними підставами заявлених вимог стали такі обставини.

СДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Український графіт» з питання дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю (далі − ТОВ) «Газтрейдінвест» за період квітень-липень 2013 року,

вересень-грудень 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 25 червня 2014 року № 218/28-04-46-10/00196204 (далі - Акт перевірки).

Під час перевірки встановлені порушення ПАТ «Український графіт» вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі − ПК), що призвело до завищення витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, на суму 17 338 079 грн; підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 ПК, в результаті чого завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за

квітень−липень 2013 року, вересень−грудень 2013 року на загальну суму податку на додану вартість (далі − ПДВ) 3 467 616 грн, а також завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ на суму 3 467 616 грн.

Основною підставою для вказаних висновків відповідача стала відсутність реального виконання господарських операцій між позивачем та контрагентом.

У зв'язку із виявленими порушеннями на підставі Акта перевірки відповідач виніс податкові повідомлення-рішення від 8 липня 2014 року: № 0000354610 − про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 3 440 436 грн; № 0000344610 − про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4 941 352 грн 50 коп., у тому числі 3 294 235 грн − за основним платежем, 1 647 117 грн 50 коп. − за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000334620 − про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ на 347 616 грн; № 0000324610 − про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на 347 616 грн та застосування 1 733 808 грн штрафних (фінансових) санкцій.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 9 вересня 2014 року позов задовольнив: визнав протиправними та скасував зазначені податкові повідомлення-рішення.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 лютого 2015 року та Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 лютого 2016 року постанову суду першої інстанції залишили без змін.

У заяві СДПІ просить переглянути рішення суду касаційної інстанції з установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі − КАС) підстави - неоднакового застосування положень пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 210 ПК у подібних правовідносинах.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм послалася на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2014 року (справа № К/800/42298/13).

В судовому засіданні представник СДПІ підтримав наведені в заяві вимоги й просить їх задовольнити з підстави неоднозначного, неправильного й неоднакового застосування зазначених у заяві норм матеріального права.

Представники ПАТ «Український графіт» заперечили проти задоволення заяви та, посилаючись на відсутність, на їхню думку, неоднакового застосування норм податкового законодавства, просять оскаржене рішення суду касаційної інстанції залишити без змін.

Колегія суддів заслухала пояснення сторін, перевірила матеріали справи й дійшла висновку про таке.

У справі, про перегляд рішення суду касаційної інстанції в якій подано заяву, висновки судів ґрунтуються на відомостях про дійсність і реальність господарських операцій ПАТ «Український графіт» з ТОВ «Газтрейдінвест», за якими були сформовані податкові зобов'язання першого. Зокрема, факт транспортування природного газу на підставі договору, укладеного між ПАТ «Український графіт» і ТОВ «Газтрейдінвест», обґрунтовано посиланням на акти приймання-передачі та платіжні документи про повну оплату поставлених обсягів газу. Обґрунтовував свої висновки суд і посиланням на підписані акти наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами Дочірною компанією «Укртрансгаз» НАК «Нафтобаз України» в особі Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів (ЛВУМГ) філії УМГ «Харківтрансгаз» від ТОВ «Газтрейдінвест» до ПАТ «Український графіт», договір на розподіл природного газу від 10 грудня 2012 року № Т-ПР-11004/804/24456/04 між ПАТ «Український графіт» та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз», акти надання послуг з транспортування газу за цим договором.

Що ж до ухвали суду касаційної інстанції від 12 лютого 2014 року, наданої для порівняння, то це рішення не можна визнати прикладом різного (відмінного) правозастосування, позаяк у цьому судовому акті суд не формулював правового висновку щодо застосування норм матеріального права, а з огляду на неповноту встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви СДПІ слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.І. Гриців

Судді:О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко