Постанова № 66408805, 03.05.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2017 р.Справа № 921/151/17-г/11

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого судді:Данко Л.С.,

Суддів:Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

При секретарі судового засідання:Кіт М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації, № 574 від 27.03.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1654/17 від 05.04.2017 р.),

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 21 березня 2017 року

у справі № 921/151/17-г/11 (суддя Сидорук А.М.),

порушеній за позовом

позивача: Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ, в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Тернопіль,

До відповідача: Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації, м. Підволочиськ, Тернопільської області,

про стягнення заборгованості в сумі 142100,59 грн. та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: ОСОБА_2 (п/к за довіреністю № 1083 від 12.12.2016 р.);

Права та обовязки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представнику розяснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів не надходило.

Представником позивача подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового засідання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2017 р., справу № 921/151/17-г/11 Господарського суду Тернопільської області розподілено головуючому судді Данко Л.С., суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації, № 574 від 27.03.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1654/17 від 05.04.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 03.05.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (а. с. 160-162).

В судове засідання апелянт/відповідач, повноважного представника не направив, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано апелянтом/відповідачем (Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації) 13.04.2017 р. за № 47801 01418847 (а. с. 162).

Як вбачається з апеляційної скарги (а. с. 163-167), апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.03.2017 р. у справі № 921/151/17-г/11 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ТФ ПАТ «Укртелеком» відмовити (п. 1 прохальної частини апеляційної скарги). У пункті третьому апеляційної скарги скаржник просить суд апеляційної інстанції дану справу розглянути без участі представника Управління.

Представник позивача в судове засідання прибув, проти апеляційної скарги заперечив, зазначив, що відповідач за надані телекомунікаційні послуги не розрахувався, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації, № 574 від 27.03.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1654/17 від 05.04.2017 р.) до провадження та розгляд справи призначено на 03.05.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи (а. с. 160-162).

Однак, представник апелянта/відповідача у судове засідання не прибув.

Стаття 22 ГПК України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника апелянта/відповідача бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р. (набрала чинності для України 11.09.1997 р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах Буланов та Купчик проти України заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., Чуйкіна проти України № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Крім того, в пункті 3 прохальної частини апеляційної скарги, апелянт просить дану справу розглянути без участі представника Управління.

За наведених обставин, враховуючи те, що апелянт/відповідач належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи (а. с. 162), колегія суддів, вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника апелянта/відповідача за наявними в матеріалах справи документами, так як у справі достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті, запобігаючи одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення Господарського суду Тернопільської області від 21 березня 2017 р. по справі № 921/151/17-г/11 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21 березня 2017 р. по справі № 921/151/17-г/11 (суддя Сидорук А.М.) позов Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ, в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» задоволено. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації (вул. Лисенка, 2, смт. Підволочиськ, Підволочиський район, Тернопільська область, ідентифікаційний код 03195530) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (бульвар Т. Шевченка, 18, м. Київ) в особі Тернопільської філії публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (вул. Чорновола, 1, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 01188052) 142100,59 грн. та 2131,55 грн. в повернення сплаченого судового збору (п. п. 1 та 2 резолютивної частини рішення)(а. с. 148, 149-153).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.03.2017 р. у справі № 921/151/17-г/11 апелянт/відповідач (Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.03.2017 р. у справі № 921/151/17-г/11 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ТФ ПАТ «Укртелеком» відмовити (а. с. 163-167).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення місцевого господарського суду прийнято при неповному зясуванні обставин справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Так, апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги Закон України «Про Державний бюджет України за 2016 рік», в якому зазначено, що субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян не передбачені, крім того, у кошторисі управління на 2016 рік та на 2017 рік відсутні бюджетні асигнування для відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг на 2016 рік.

Також апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що у звязку з відсутністю на рахунках управління коштів на оплату телекомунікаційних послуг, відповідач/апелянт неодноразово звертався до Підволочиської районної державної адміністрації, Підволочиського фінансового управління райдержадміністрації з відповідними листами про виділення відповідачу коштів на оплату таких послуг, однак, коштів виділено не було.

Відповідно до наведеного в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що оскільки коштів на оплату телекомунікаційних коштів відповідачу виділено не було, а відповідно до Бюджетного кодексу України, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями то останній не може взяти зобовязання щодо відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремими категоріями громадян за 2016 рік, оскільки бюджетні призначення відсутні.

Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що між сторонами у справі договорів про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг на 2016 рік та акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги електрозвязку, на які надаються пільги за січень-грудень 2016 р. не підписувались, то відповідно на думку апелянта право на відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги у позивача не має, однак дані обставини судом першої інстанції не було взято до уваги, що в свою чергу стали підставою прийняття незаконного рішення у даній справі з порушенням норм процесуального права.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації є юридичною особою, організаційно-правова форма: орган державної влади, ідентифікаційний код юридичної особи: 03195530, місцезнаходження юридичної особи: 47800, Тернопільська обл., Підволочиський р-н, смт. Підволочиськ, вул. Лисенка, буд. 2, що підтверджується безкоштовним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 21560766, місцезнаходження юридичної особи: 01601, м. Київ, вул. Т.Шевченка, буд. 18.

Тернопільська філія Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» є відокремленим підрозділом (філією) Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» без права юридичної особи, місцезнаходження філії: п. і. 46001, м. Тернопіль, вул. В.Чорновола, буд. 1, що підтверджується безкоштовним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що 17.02.2017 р. Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Тернопільської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (Позивач у справі) звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації про стягнення 142100,59 грн. вартості надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадянам смт. Підволочиськ та Підволочиського району, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Пре соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства», який ухвалою суду першої інстанції від 22.02.2017 р. було прийнято до провадження та в процесі розгляду справи було прийнято рішення по даній справі.

Щодо суті спору слід зазначити наступне.

В силу ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 ст. 202 ЦК України).

Як уже було вище зазначено, Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Тернопільської філії ПАТ «Укртелеком» (надалі - Позивач) протягом 2016 року надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам смт. Підволочиськ та Підволочиського району, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Пре соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства».

У відповідності до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 295, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікації відповідно до законодавства України.

Згідно з пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 (надалі Постанова № 256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі Порядок № 256), якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Зокрема, п. 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Пунктом 3 Порядку № 256 визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Враховуючи вищенаведені правила вбачається, що розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг смт. Підволочиськ та Підволочиського району є Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації вул. Лисенка, 2 смт. Підволочиськ, Підволочиський район, Тернопільська область а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови та Порядку № 256, відшкодування витрат понесених Позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється Відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до ч. 1 п. 8 Порядку № 256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п.8 Порядку № 256).

Однак, всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг в сумі 142100,59 грн. за 2016 р. відповідачем відшкодовані не були.

Згідно з п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. № 17 (надалі - Положення), підприємства та організації, які надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою 2-пільга.

На виконання вищезазначених вимог Положення позивачем на адресу відповідача щомісячно, для здійснення розрахунку за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям споживачів були надіслані звіти - як в електронному вигляді, так і поштою (рекомендованими листами з описом вкладення), що підтверджується супровідними листами (від 20.07.2016 № 06/2-11-256, від 04.08.2016 № 06/2-11-282, від 05.09.2016 № 06/2-11-336, від 04.10.2016 № 06/2-11-387, від 04.11.2016 № 06/2-11-442, від 05.12.2016 № 06/2-11-522, від 05.01.2017 № 06/2-11-13) з доказами відправлення та отримання Відповідачем (а. с. 86-100).

Однак, відповідач надані позивачем телекомунікаційні послуги не оплатив, що слугувало підставою для звернення останнього до суду за захистом свого порушеного права.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1, 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікації відповідно до законодавства України.

В Законі України від 22.10.1993 р. № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу, Законі України від 23.03.2000 р. № 1584-ІІІ Про жертви нацистських переслідувань, Законі України від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Законі України від 24.03.2008 р. № 203/98-ВР Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус та Законі України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ Про охорону дитинства передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).

Щодо тверджень апелянта, які викладені в апеляційній скарзі про те, що Законом України «Про Державний бюджет України за 2016 рік», субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян не передбачені, колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Відповідно до частини першої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі ОСОБА_2 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 р. та у справі Бакалов проти України від 30.11.2004 р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446, від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12 та Постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 р. у справі № 15/5027/715/2011.

За таких обставин, Управління праці та соціального захисту населення Підволочиської районної державної адміністрації відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1-4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідач не надав доказів зменшення та/або погашення заборгованості.

Відповідно до вищенаведеного в сукупності колегія суддів погоджується яз висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг в сумі 142100,59 грн. за 2016 р. відповідачем відшкодовані не були, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.03.2017 р. у справі № 921/151/17-г/11 - без змін.

Питання щодо судового збору за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду вирішено апеляційним судом в ухвалі від 10.04.2017 р. по даній справі.

Керуючись ст. ст. 4-3, 32- 34, 43, 44, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.03.2017 року у справі № 921/151/17-г/11 - залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Матеріали справи повернути Господарському суду Тернопільської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

03.05.2017 року проголошено вступну і резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 11.05.2017 р.