Постанова № 66407674, 25.04.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року Справа № 910/3124/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Ткаченко Н.Г.розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Пролог ЛТД"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 рокуу справі Господарського суду№ 910/3124/16 міста Києваза позовомТОВ "Пролог ЛТД"до1. ПАТ "Дельта Банк"; 2. ПАТ "Інноваційно-промисловий банк"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів 1. ТОВ "Інвест кредит капітал"; 2. ОСОБА_5провизнання договору недійсниму судовому засіданні взяли участь представники :

ТОВ "Пролог ЛТД": адвокат Науменко С.Б. (довіреність №136 від 24.04.2017 року), ПАТ "Дельта Банк":Толкачов О.І. (довіреність від 22.03.2017 року),ТОВ "Інвест кредит капітал":Пусєва К.О. (довіреність від 04.11.2016 року), ОСОБА_5: адвокат Науменко С.Б. (договір №24/04-17 про надання правової допомоги від 24.04.2017 року, ордер сереї ДП №1619/000029),а також особисто ОСОБА_5,

В С Т А Н О В И В :

24.02.2016 року ТОВ "Пролог ЛТД" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Дельта Банк" (далі - відповідача-1) про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.05.2014 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Інноваційно-промисловий банк", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим №733, в частині передання права вимоги за кредитним договором №76-2003 від 24.09.2003 року у зв'язку з відчуженням ПАТ "Інноваційно-промисловий банк", як продавцем, на користь ПАТ "Дельта Банк", як покупця, права вимоги, яке припинилося, що не узгоджується з положеннями статей 517, 519 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та є підставою для визнання спірного договору недійсним в порядку статті 215 цього Кодексу; судові витрати покласти на відповідача (том 1, а.с. 5 - 24).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2016 року порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, залучено до участі у справі в якості іншого відповідача - ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" (далі - відповідач-2), як первісного кредитора за договором відступлення права вимоги від 10.12.2010 року, право вимоги за яким було відчужено на користь відповідача-1 - ПАТ "Дельта Банк" за оспорюваним договором від 22.05.2014 року (том 1, а.с. 1 - 2).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року (суддя Привалова А.І.) позовні вимоги задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 22.05.2014 року, укладений між ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" та ПАТ "Дельта Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим №733, в частині передання права вимоги за кредитним договором №76-2003 від 24.09.2003 року; стягнено з відповідача-2 на користь позивача витрати із сплати судового збору на суму 689 грн.; стягнено з відповідача-1 на користь позивача витрати із сплати судового збору на суму 689 грн. (том 1, а.с. 158 - 166).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 16.05.2016 року та прийняти нове рішення, яким в позові про визнання договору недійсним відмовити, мотивуючи неповнотою з'ясування місцевим господарським судом фактичних обставин справи та неправильним застосуванням до спірних правовідносин положень цивільного законодавства про зобов'язання та підстави для визнання правочинів недійсними.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ТОВ "Інвест кредит капітал" (далі - третя особа-1), як управителя активом ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" за кредитним договором №77-2003 від 24.09.2003 року та заставою, якою забезпечено виконання кредитного зобов'язання за цим договором (том 1, а.с. 222 - 225).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_5 (далі - третя особа-2) як майнового поручителя за кредитним договором №77-2003 від 24.09.2003 року (том 2, а.с. 18 - 21).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді: Жук Г.А., Калатай Н.Ф.) апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, стягнено з позивача на користь відповідача-1 судовий збір за розгляд апеляційної скарги на суму 1 515, 80 грн. (том 2, а.с. 139 - 148).

Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням про відмову в позові, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 26.01.2017 року, а рішення суду першої інстанції від 16.05.2016 року залишити в силі, судові витрати покласти на відповідачів, обґрунтовуючи порушенням судом апеляційної інстанції положень статей 16, 203, 215, 601, 604, 606, 609, 1046, 1053, 1054 ЦК України та статей 42, 43, 47, 33, 35, 43, 84, 99, 101, 105, 11116, 11128 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Позивач зазначив про помилкове скасування апеляційним судом законного рішення суду першої інстанції про задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу прав вимоги як такого, що його укладено між відповідачами 1, 2 щодо права вимоги, яке не належало продавцю (відповідачу-2) на момент вчинення спірного правочину, оскільки було передано позивачу за договором відступлення права вимоги від 10.12.2010 року та про зміну кредитних зобов'язань за двома договорами новим договором про реструктуризацію заборгованості 10.12.2010 року, внаслідок чого припинилася дія зобов'язань за первісними кредитними договорами.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників позивача та третьої особи-2 - адвоката Науменко С.Б., відповідача-1 - Толкачова О.І., третьої особи-1 - Пусєву К.О., а також особисто ОСОБА_5, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Положеннями статей 202, 203 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтями 626, 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами 2, 4 статті 604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 24.09.2003 року між ВАТ "Інноваційно-промисловий банк" (організаційно правову форму якого згодом змінено на ПАТ) та ТОВ "Пролог Лайт Імпекс" укладено два Договори про відкриття кредитної лінії №76-2003 та №77-2003, предметом яких було надання кредитів ТОВ "Пролог Лайт Імпекс" на конкретні суми (том 1, а.с. 89 - 91).

Суди встановили, що з метою врегулювання існуючої заборгованості за двома кредитними договорами 10.12.2010 року між ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" та ТОВ "Пролог ЛТД" було укладено Договір про відступлення права вимоги, згідно якого первісний кредитор (ПАТ "Інноваційно-промисловий банк") відступив новому кредитору (ТОВ "Пролог ЛТД") права вимоги грошових коштів за Договорами про відкриття кредитної лінії №76-2003 та №77-2003 від 24.09.2003 року на загальну суму 395 113, 26 доларів США. Відповідно до пунктів 1.5 - 1.7. зазначеного Договору сторони передбачили перехід права вимоги за умови сплати новим кредитором первісному кредитору 2 067 634 грн. (що еквівалентно 260 тис. доларів США) або шляхом передачі в заставу майнових прав за Договором банківського вкладу №102 ю/грн. від 10.12.2010 року із наданням права первісному кредитору списати кошти з депозитного рахунка Нового кредитора на умовах, передбачених Договором застави майнових прав (Договором банківського вкладу №102) від 10.12.201 0року, останнє перерахування коштів за яким мало відбутися до 16.12.2010 року (том 1, а.с. 8 - 10).

Суди встановили, що 10.12.2010 року ТОВ "Пролог ЛТД" уклало з ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" Договір банківського вкладу №102 ю/грн, за яким внесло 2 067 364 грн. та надало первісному кредитору майнові права на зазначений депозитний вклад та право договірного списання грошових сум згідно пункту 2.12. Договору банківського вкладу і на виконання умов Договору застави майнових прав, укладеного в той же день (том 1, а.с. 94-98) . Згідно пункту 5.1. Договору застави майнових прав, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання терміну виконання всіх або будь-якої частини зобов'язань за Основним договором, вони не будуть виконані. Згідно пункту 2.3. Договору застави майнових прав, предметом Основного договору є відступлення Новому кредитору права вимоги Первісного кредитора до ТОВ "Пролог ЛТД" за Договором про відкриття кредитної лінії №76-2003 від 24.03.2003 року та Договором про відкриття кредитної лінії №77-2003 від 24.03.2003 року в межах суми 395 113, 26 доларів США за ціною відступлення 260 000 доларів США. Згідно пункту 5.3. Договору застави майнових прав, сторони визначили, що цей розділ Договору має силу договору про уступку вимоги під відкладальною умовою, якою є настання обставин, передбачених пунктом 5.1. цього Договору. Сторони засвідчують, що в разі набуття "Заставодержателем" права звернення на Предмет застави за цим договором, уступка прав щодо Основного договору вважається такою, що здійснена за взаємною згодою сторін і не потребує будь-якого додаткового погодження сторонами (том 1, а.с. 96 - 98).

Отже, встановивши обставини настання 16.12.2010 року останнього строку платежу за Договором відступлення майнових прав та обставини внесення новим кредитором коштів на депозитний рахунок банку в розмірі 2 067 362 грн. з передачею йому права їх списання в договірному порядку на умовах укладених 10.12.2010 року Договору відступлення прав вимоги, Договору банківського вкладу та Договору застави майнових прав, суди першої та апеляційної дійшли вірного висновку про набуття новим кредитором ТОВ "Пролог ЛТД" прав вимоги за Кредитними договорами №76-2003 та №77-2003 від 24.09.2003 року на суму 395 113, 26 доларів США та відсутність у ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" прав відступлення зазначених вимог іншому кредитору (ПАТ "Дельта Банк" у 2014 році).

Судами встановлено, що з метою повного врегулювання існуючої заборгованості за кредитними договорами №76-2003 та №77-2003 від 24.09.2003 року, між ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" та ТОВ "Пролог Лайт Імпекс", в той же день, 10.12.2010 року було укладено Договір щодо реструктуризації заборгованості за Договорами №76-2003 та №77-2003 від 24.09.200 3року, згідно якого сторони підтвердили, що розмір заборгованості на суму 120 000 доларів США є повним станом на день укладення цього Договору та врегулювали її погашення шляхом розстрочення суми платежів по 10 000 доларів США щомісячно до останнього числа кожного з місяців на період з 31.01.2011 року по 31.12.2011 року із складенням відповідного графіка погашення (пункти 1 - 3 Договору) (том 1, а.с. 93).

Також, судом першої інстанції встановлено, що сторонами було передбачено особливі умови припинення дії договору реструктуризації у зв'язку з його невиконанням, а саме, у випадку порушення Стороною 2 умов п. 3 цього Договору в частині невиконання графіка погашення заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії №76-2003 та №77-2003 від 24.09.2003 року, цей договір вважається розірваним через 30 (тридцять) днів з моменту надсилання Стороні 2 письмової вимоги про усунення порушень у випадку, якщо такі порушення не будуть усунені (пункт 9).

Отже, розірвання договору передбачало вчинення певних дій з боку банку.

З огляду на встановлене, місцевий господарський суд, встановивши обставини ненадання доказів розірвання договору реструктуризації, що мало б наслідком відновлення дії кредитного договору №76-2003, дійшов висновку про те, що укладаючи Договір про відступлення права вимоги 22.05.2014 року первісний кредитор ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" відступив ПАТ "Дельта-банк" неіснуюче право вимоги стягнення грошових коштів за кредитним договором №76-2003, оскільки Договір щодо реструктуризації заборгованості від 10.12.2010 року, який змінив первісні зобов'язання сторін за двома кредитних договорах №76-2003 та №77-2003 від 24.09.2003 року, не було розірвано у передбаченому сторонами порядку.

Також, місцевим господарським судом було прийнято до уваги обставини припинення господарської діяльності ТОВ "Пролог Лайт Імпекс" 19.07.2013 року шляхом його ліквідації у процедурі банкрутства, що має наслідком припинення всіх господарських зобов'язань ТОВ "Пролог Лайт Імпекс" з моменту ліквідації та виключає можливість виникнення у майбутньому будь-яких зобов'язань даної юридичної особи, як щодо первісного кредитора, так щодо нового кредитора (ПАТ "Дельта Банк").

Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши про те, що Договір реструктуризації заборгованості за кредитними договорами №76-2003 та №77-2003 від 10.12.2010 року не припинив в цілому дію цих договорів, а тільки змінив порядок розрахунків за ними.

Апеляційний суд відхилив факт ліквідації юридичної особи ТОВ "Пролог Лайт Імпекс" 19.07.2013 року у процедурі банкрутства, як самостійну підставу припинення зобов'язань такої юридичної особи згідно статті 609 ЦК України за всіма її зобов'язаннями, що унеможливлює відступлення будь-яких прав вимоги ліквідованої юридичної особи, зокрема, за договором купівлі-продажу прав вимоги, укладеним після ліквідації 22.05.2014 року, з посиланням на те, що "саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов'язанням і його виключення з ЄДРПОУ не призводить до припинення зобов'язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, адже до цього іпотекодержателем було реалізовано його право на звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки боржник належним чином не виконував узяті на себе зобов'язання з погашення боргу (постанова Верховного Суду України від 24.02.2016 №3-952гс 15 (924/1801/14)" (том 2, а.с. 143).

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про дійсність Договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 22.05.2014 року між ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" та ПАТ "Дельта Банк", і скасування рішення суду першої інстанції про визнання його недійсним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 656 ЦК України, предметом купівлі продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтями 512, 514, 517, 518, 519 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом; первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення; первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Судами встановлено, що предметом Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.05.2014 року було: "всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так умовні) до Позичальників за Кредитними договорами, а також всі права вимоги Продавця до Осіб, які надали забезпечення, за Договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання Позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за Кредитними договорами та Договорами забезпечення. Продавець цим погоджується продати (відступити) Права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити Права вимоги, прийняти їх і сплатити Загальну купівельну ціну. Сторони підтверджують що вони не мають намір створювати будь-які інші забезпечувальні відносини або обтяження щодо прав вимоги. Права вимоги переходять від продавця до покупця (далі - Відступлення) та обов'язки Продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання Продавцем та покупцем Акта приймання-передачі прав вимоги" (пункти 1.1., 2.1.- 2.3. Договору). Актом приймання-передачі прав вимоги до Договору від 22.05.2014 року підтверджено приймання-передачу прав вимоги, зазначених у додатку до зазначеного Акта та надано витяг з додатку, з якого вбачається передача прав вимоги за Кредитним договором №76-2003 від 24.09.2003 року та Договором застави ОСОБА_5 від 24.09.2003 року (том 1, а.с. 57 - 60).

Отже, за змістом укладеного договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально, не вбачається яке саме право вимоги (за яким конкретно договором) було предметом продажу. Таке право визначено у Додатку до Акта приймання-передачі прав вимоги від 22.05.2014 року.

Акт приймання-передачі прав вимоги нотаріально не посвідчувався, а тому він не може бути належним доказом укладення додатку до нотаріально посвідченого договору та не підтверджує оформлення належним чином волевиявлення сторін по предмету укладеного нотаріального договору від 22.05.2014 року.

Суд першої інстанції встановив, що новому кредитору не було надано, як акта приймання-передачі документів, які засвідчують права вимоги на виконання статті 517 ЦК України, так самих первісних документів, якими первісний кредитор обґрунтовував наявність своїх грошових вимог до ТОВ "Пролог Лайт Імпекс".

Суд першої інстанції встановив обставини часткової заміни за Договором відступлення прав вимоги від 10.12.2010 року сторони у первісних зобов'язаннях за кредитними договорами №76-2003 та №77-2003 шляхом відступлення ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" прав вимоги на суму 395 113, 26 доларів США до ТОВ "Пролог ЛТД", а також припинення решти грошових зобов'язань за первісними Кредитними договорами №76-2003 та №77-2003 від 24.09.2003 року, внаслідок укладення Договору про реструктуризацію заборгованості від 10.12.2010 року, яким було визначено залишок заборгованості по обох кредитних договорах на суму 120 000 доларів США та яким було визначено спеціальний порядок припинення дії договору реструктуризації (пункт 9 Договору) та встановлено обставини ненадання відповідачами 1, 2 доказів в обґрунтування припинення дії Договору з реструктуризації заборгованості в порядку пункту 9 Договору з відновленням дії спірного Кредитного договору №76-2003 від 24.09.2003 року.

З огляду на таке та з посиланням на вимоги частини 1 статті 203 ЦК України про відповідність правочину вимогам закону, суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність правочину від 22.05.2014 року з продажу прав вимоги за одним із зазначених кредитних договорів, а зокрема, договором №76-2003 від 24.09.2003 року від ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" до ПАТ "Дельта Банк", як такого, що не відповідає вимогам цивільного законодавства про купівлю-продаж грошових вимог (статтям 512, 514, 517, 518, 519 ЦК України, частини 3 статті 656 ЦК України).

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що Договір з реструктуризації від 10.12.2010 року є новацією зобов'язань за своєю правовою природою та дійшов висновку, що мала місце зміна існуючого кредитного зобов'язання за кредитним договором №76-2003 від 24.09.2003 року без припинення його дії.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про новацію зобов'язань за Договором з реструктуризації від 10.12.2010 року, оскільки предметом цього договору було визначено єдину загальну заборгованість, яка хоча й випливала з раніше укладених кредитних договорів (№76-2003 та №77-2003), але визначалась як єдине (неподільне грошове зобов'язання) на 120 000 доларів США, що мало наслідком припинення зобов'язань за окремо визначеними кредитними договорами, а також, договором про реструктуризацію було визначено єдиний порядок припинення його дії (пункт 9 Договору реструктуризації), відмінний від порядку припинення за попередньо укладеними кредитними договорами.

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційного суду не погоджується з висновками апеляційного суду про наявність у відповідача-1 прав вимоги до ТОВ "Пролог Лайт Імпекс" на момент укладення спірного правочину 22.05.2014 року за Кредитним договором №76-2003 та вважає правильними висновки суду першої інстанції про невідповідність нормам цивільного законодавства укладеного ним договору від 22.05.2014 року.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає про те, що посилання апеляційного суду на застосування вимог частини 1 статті 20 Закону України "Про заставу" та практику Верховного Суду України, згідно якої "сама по собі ліквідація юридичної особи-боржника за основним зобов'язанням і його виключення з ЄДРПОУ не приводить до припинення зобов'язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, адже до цього іпотекодержателем було реалізовано його право на звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки боржник належним чином не виконував узяті на себе зобов'язання з погашення боргу (Постанова ВСУ 24.02.2016 справа №3-925гс15 (924/1801/14)", є посиланням на практику застосування норм права Верховним Судом України та не підтверджує встановлення апеляційним судом обставин, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 13.04.2010 року про солідарне стягнення боргу та звернення стягнення на предмет застави, переданий ОСОБА_5 в забезпечення зобов'язань за кредитним договором, не було виконано.

Матеріалами справи підтверджується, що копія рішення Обухівського районного суду Київської області від 13.04.2010 року в даній справі судами не досліджувалася, про існування такого рішення судам стало відомо з Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.02.2016 року в іншій справі №372/4605/14-ц, в якій містилися посилання на прийняття такого рішення у справі №2-1551/14. Зазначене рішення не передавалося новому кредитору на обґрунтування чинності вимог відповідача-1, як заставодержателя за договором застави, укладеним ОСОБА_5 24.09.2003 року. Розмір заборгованості за кредитним договором №76-2003, на підставі якого відбулося солідарне стягнення за рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13.04.2010 року, судами не встановлювався. Відповідачами 1, 2 не надавалися у даній справі докази здійснення виконавчого провадження з виконання рішення суду від 13.04.2010 року про звернення стягнення на предмет застави.

З огляду на таке та практику Верховного Суду України у справі №924/1801/14, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає про те, що реалізація права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки до моменту припинення юридичної особи-боржника за кредитним договором не припиняє зобов'язань майнового поручителя на суму солідарного грошового стягнення за рішенням суду про стягнення боргу з основного боржника та звернення стягнення на майно його поручителя на зазначену в рішенні суму. Однак, подальше виникнення заборгованості тільки щодо майнового поручителя за кредитним договором, стороною якого він не був, а була інша юридична особа, виключається з припиненням внаслідок ліквідації юридичної особи-сторони за кредитним договором.

Відтак, з огляду на встановлення судом першої інстанції обставин відступлення прав вимоги за Договором від 10.12.2010 року на суму 395 113, 26 доларів США до ТОВ "Пролог ЛТД", а також припинення решти грошових зобов'язань за первісними Кредитними договорами №76-2003 та №77-2003 від 24.09.2003 року, внаслідок укладення Договору про реструктуризацію заборгованості від 10.12.2010 року, яким два первісні зобов'язання за кредитними договорами було замінено єдиним зобов'язанням на суму 120 000 доларів США, відсутність у матеріалах справи належних доказів про відступлення первісним кредитором (ПАТ "Інноваційно-промисловий банк") на користь нового кредитора ПАТ "Дельта Банк" нового зобов'язання на суму 120 000 доларів США за Договором про реструктуризацію від 10.12.2010 року), відсутність доказів про прийняття ОСОБА_5, як фізичною особою, на себе зобов'язань з майнової поруки за Договором про реструктуризацію від 10.12.2010 року, який є новацією за своєю правовою природою, колегія суддів касаційного суду вважає в цілому вірними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.05.2014 року, укладеного між ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" та ПАТ "Дельта Банк" з підстав невідповідності його нормам цивільного законодавства.

Колегія суддів касаційного суду зазначає про те, що питання звернення стягнення на майно майнового поручителя ОСОБА_5 за рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13.04.2010 року є предметом виконання (невиконання) судового рішення у зазначеній справі та не було предметом вирішення у межах даного позовного провадження.

З огляду на таке, постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 року у даній справі слід скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року - залишити в силі.

Судові витрати ТОВ "Пролог ЛТД" за розгляд справи в суді касаційної інстанції на суму 1 920 грн. слід частково покласти на відповідача-1 та стягнути з ПАТ "Дельта Банк" на користь позивача 960 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

При цьому, колегія суддів касаційного суду відмовляє позивачу у стягненні судового збору за касаційний розгляд справи з відповідача-2 - ПАТ "Інноваційно-промисловий банк", оскільки його ліквідовано як фінансову установу у зв'язку із затвердженням ліквідаційного балансу банку та завершено процедуру його ліквідації з 31.12.2015 року відповідно до Рішення Комітету Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем №656 від 31.12.2015 року, що в цілому виключає можливість виникнення у відповідача-2 будь-яких зобов'язань, в тому числі зобов'язань щодо сплати судового збору на користь позивача (том 1, а.с. 25).

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ТОВ "Пролог ЛТД" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 року у справі №910/3124/16 скасувати. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 року у справі №910/3124/16 залишити в силі.

3. Стягнути з ПАТ "Дельта Банк" (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020) на користь ТОВ "Пролог ЛТД" (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 18-А, код ЄДРПОУ 16282325) 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. 00 (нуль) коп. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

Н.Г. Ткаченко