Рішення № 66405330, 11.05.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/7584/16-ц Номер провадження 22-ц/775/500/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2017 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Канурної О.Д., Жданової В.С.,

за участю секретаря Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за договором про фінансовий лізинг та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про встановлення договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину,

В С Т А Н О В И В:

14 вересня 2016 року до Словянського міськрайонного суду Донецької області звернулося ТОВ «Порше Лізинг Україна» з позовом до ОСОБА_1, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 11 лютого 2014 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір про фінансовий лізинг №00009516, відповідно до положень якого позивач передав відповідачу у користування транспортний засіб типу SEAT ALTEA XL 1.6 TDI, шасі №VSSZZZ5PZDR021828, двигун №CAY W03818, рік виробництва 2013, строком на 60 місяців, а відповідач зобовязався прийняти обєкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів, що становить невідємну частину договору, на загальну суму еквіваленту в гривні 23571,59 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент у гривні 3535,74 доларів США.

З березня 2014 року відповідач припинив сплачувати щомісячні лізингові платежі. Загальна сума невиконаних грошових зобовязань за несплаченими лізинговими платежами станом на 8 вересня 2016 року складає 171018,67 грн.

Позивач вважає, що відповідач, крім лізингових платежів, повинен компенсувати щомісячні платежі за фактичний час користування обєктом лізингу в сумі 120279,69 грн. та збитки у звязку з неналежним виконанням договору, повязаних із звертанням позивача до спеціалізованих організацій, в розмірі 276517,70 грн.

26 жовтня 2016 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до Словянського міськрайонного суду Донецької області з зустрічним позовом до ТОВ «Порше Лізинг Україна» про визнання договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 11 лютого 2014 року між ним та ТОВ «Порше Лізинг Україна» укладено договір про фінансовий лізинг №00009516, відповідно до положень якого він отримав у користування транспортний засіб типу SEAT ALTEA XL, реєстраційний номер НОМЕР_1.

На підставі рахунку фактури №00026055 від 11 лютого 2014 року він сплатив ТОВ «Порше Лізинг Україна» авансовий платіж у сумі 32387,38 грн., адміністративний платіж в сумі 3238,68 грн., реєстраційний платіж у сумі 785,40 грн., відшкодування частини вартості обєкту лізингу у сумі 2376,29 грн., проценти та комісію у сумі 2578,83 грн., а всього 41366,58 грн.

Зазначає, що, оскільки укладений між сторонами вказаний вище договір не був нотаріально посвідченим відповідно до ст. 799 ЦК України, він є нікчемним.

У звязку з чим просив визнати договір про фінансовий лізинг №00009516 від 11.02.2014 року нікчемним та застосувати наслідки нікчемного правочину, стягнувши на його користь сплачені ним грошові кошти в розмірі 41366,58 грн., а також судові витрати: судовий збір в розмірі 826,80 грн. та витрати на юридичну допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2017 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» заборгованість за договором фінансового лізингу №00009516 від 11.02.2014 року, а саме: основну суму заборгованості 171018,67 грн., плату за користування обєктом лізингу 120279,69 грн., збитки в розмірі 225158,01 грн., а також судові витрати в розмірі 8517,24 грн., а всього 524973,61 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодився відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в який просив апеляційний суд скасувати рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу та задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Лізинг Україна» про визнання договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину.

Доводами апеляційної скарги наведено, що судом першої інстанції неповно зясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо незаконного задоволення первісного позову, ОСОБА_1 зазначає, що суд не виконав вимоги закону, оскільки не обґрунтував свою позицію і не надав належну правову оцінку забраним у справі доказам у їх сукупності, не навів розрахунків, з яких виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог, тобто, не виконав вимоги ст.ст. 213, 214 ЦПК України.

Суд не зясував розмір винагороди про надання юридичних послуг сплати послуг ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» у сумі 90463,32 грн.

Щодо відмови у задоволенні зустрічного позову, ОСОБА_1 зазначає, що судом порушені норми матеріального права.

Застосовуючи положення ст. 220 ЦК України, судом не взято до уваги, що в судовому засіданні було зясовано, що жодна зі сторін не ухилялась від нотаріального посвідчення договору, а ТОВ «Порше Лізинг Україна» не зверталось до суду з позовом про визнання дійсним договору фінансового лізингу.

При укладенні договору про фінансовий лізинг №00009516 від 11.02.2014 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» порушено вимоги ч. 4 ст. 203, ч. 1 ст. 638 та ч. 2 ст. 799 ЦК України, а саме не дотримана нотаріальна форма договору.

Суд не звернув увагу на постанову судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі №6-2766цс15 з правовими висновками, яка полягає в тому, що не посвідчений нотаріально договір фінансового лізингу автомобіля за участю фізичної особи є нікчемним та не навів мотивів відступлення від неї.

В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом апеляційну скаргу не визнав, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» і задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та це вбачається з матеріалів справи, що згідно з договором про фінансовий лізинг №00009516 від 11 лютого 2014 року, укладеним між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1, додатком до договору, загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу та актом прийому-передачі з видатковою накладною №005794 від 24.02.2014 року позивач передав відповідачу у користування транспортний засіб типу SEAT ALTEA XL 1.6 TDI шасі №VSSZZZ5PZDR021828, двигун №CAY W03818, рік виробництва 2013, строком на 60 місяців, а відповідач зобовязався прийняти обєкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення авансового, адміністративного та реєстраційного платежів, а також першого лізингового платежу з подальшими щомісячними платежами до повного виконання умов договору (а.с. 11-28, 140, т. 1).

З квитанції №416351000931491392116200 від 11 лютого 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до рахунку фактури №00026055 від 11 лютого 2014 року оплатив авансовий, адміністративний та реєстраційний платежі, а також перший лізинговий платіж за отриманий автомобіль на суму 41366,58 грн. (а.с. 142, 141, т. 1).

З травня 2014 року по жовтень 2015 року включно ТОВ «Порше Лізинг Україна» виготовляло рахунки фактури про виконання робіт та послуг з зазначенням відповідної суми відшкодування частини вартості обєкта лізингу. Ці рахунки фактури направлені відповідачу ОСОБА_1 за його адресою згідно накладної №6733-49943 22 лютого 2016 року (вих. №68) (а.с. 29-46, 49-50, т. 1).

5 жовтня 2015 року відповідачу ОСОБА_1 було направлено вимогу про сплату заборгованості за договором на відповідну суму, повернення обєкта лізингу та про відмову від договору (а.с. 47-48, т. 1).

З виконавчого напису вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу ОСОБА_2 від 27 квітня 2016 року про повернення автомобіля марки SEAT, модель - ALTEA XL, тип легковий, номер шасі VSSZZZ5PZDR021828, рік випуску - 2013, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 365371,17 грн., вбачається, що переданий лізингоодержувачу ОСОБА_1 в користування на підставі договору про фінансовий лізинг №00009516 від 11 лютого 2014 року зазначений автомобіль підлягає поверненню лізингодавцю ТОВ «Порше Лізинг Україна» за невиплачені лізингові платежі в період з 16 травня 2014 року по 5 жовтня 2015 року в розмірі 196340,87 грн. (а.с. 51, т. 1).

З акту прийому-передачі від 18.07.2016 року видно, що ОСОБА_1 передав ТОВ «Порше Лізинг Україна» легковий автомобіль марки SEAT, модель - ALTEA XL, шасі VSSZZZ5PZDR021828, колір білий, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, у звязку з чим виконавче провадження за виконавчим написом про повернення автомобіля закінчено (а.с. 56, 52-55, 143, т. 1).

Задовольняючи частково позовні вимоги за первісним позовом про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу, суд першої інстанції виходив з доведеності вимог позивача за первісним позовом ТОВ «Порше Лізинг Україна» та порушенні відповідачем за первісним позовом ОСОБА_1 умов договору щодо сплати щомісячних лізингових платежів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом про визнання договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Проте, такі висновки суду є безпідставними, не відповідають нормам закону та фактичним обставинам справи.

Згідно із частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі продажу транспортного засобу відповідно до ст. 628 ЦК України.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Судом встановлено, що договором про фінансовий лізинг №00009516 від 11 лютого 2014 року, укладеним між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1, та актом прийому-передачі з видатковою накладною №005794 від 24.02.2014 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» передано відповідачу ОСОБА_1 у користування транспортний засіб типу SEAT ALTEA XL 1.6 TDI шасі №VSSZZZ5PZDR021828, вартістю 215915,76 грн., який зобовязався прийняти обєкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення авансового, адміністративного та реєстраційного платежів, а також першого лізингового платежу з подальшими щомісячними платежами до повного виконання умов договору (а.с. 11, 28, 140, т. 1). Зазначений договір нотаріально не посвідчений (а.с. 11, т. 1).

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В свою чергу, частина 1 статті 220 ЦК України передбачає правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, а саме: у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що спірний договір про фінансовий лізинг №00009516 від 11 лютого 2014 року, укладений між сторонами, є нікчемним правочином.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, оскільки спірний правочин договір про фінансовий лізинг є нікчемний, тому позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» не підлягають задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

До цього правочину мають бути застосовані наслідки нікчемного правочину, тобто ОСОБА_1 має повернути отриманий за договором автомобіль, а ТОВ «Порше Лізинг Україна» отримані грошові кошти, що він сплатив.

Судом встановлено, що відповідно до акту прийому-передачі від 18.07.2016 року ОСОБА_1 передав ТОВ «Порше Лізинг Україна» легковий автомобіль марки SEAT, модель - ALTEA XL, шасі VSSZZZ5PZDR021828, колір білий, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який він отримав за договором про фінансовий лізинг №00009516 від 11 лютого 2014 року (а.с. 56, 143, т. 1).

Згідно з квитанцією №416351000931491392116200 від 11 лютого 2014 року ОСОБА_1, отримавши від ТОВ «Порше Лізинг Україна» зазначений автомобіль, оплатив авансовий, адміністративний та реєстраційний платежі, а також перший лізинговий платіж за цей автомобіль на суму 41366,58 грн. відповідно до рахунку фактури №00026055 від 11 лютого 2014 року (а.с. 142, 141, т. 1).

Тому, з позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом ТОВ «Порше Лізинг Україна» має бути стягнуто грошові кошти в розмірі 41366,58 грн.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 16.12.2015 року у справі №6-2766цс15, висновки якого відповідно до ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до пункту 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Отже, враховуючи вказані розяснення постанови пленуму та аналізуючи зміст позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд вважає, що останній фактично просив встановити нікчемність зазначеного спірного правочину та застосувати наслідки його недійсності. Тому таки вимоги підлягають задоволенню в частині встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Однак, на ці норми права суд першої інстанції уваги не звернув.

Крім того, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину, суд першої інстанції посилався на частину 2 ст. 220 ЦК України про виконання усіх умов договору щодо передачі предмета лізингу як підставу для визнання договору лізингу дійсним.

Проте, зазначене посилання є необґрунтованим, оскільки позивач за первісним позовом таких вимог не заявляв.

За таких обставин, виходячи з наведеного вище, апеляційний суд вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають нормам закону та фактичним обставинам справи.

Тому рішення суду на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу та задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про встановлення договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 сплатив судовий збір в загальному розмірі 826,80 грн. за вимоги немайнового та майнового характеру, тому на його користь має бути стягнуто саме ця сума.

Також з ТОВ «Порше Лізинг Україна» в дохід держави має бути стягнутий судовий збір в розмірі 275,60 грн. за позовну вимогу немайнового характеру, заявлену позивачем за зустрічним позовом від 26.10.2016 року, який він не доплатив при подачі цього позову (пп 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Що стосується стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в сумі 2000,00 грн., апеляційний суд вважає, що ці витрати стягненню не підлягають за наступними підставами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» в редакції Закону на час надання допомоги, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ФЛП ОСОБА_3 було укладено договір від 25 жовтня 2016 року про надання юридичних послуг зі строком його дії по 31.12.2016 року, вартість послуг за актом від 26.10.2016 року складає 2000,00 грн.

Проте, в акті про надання послуг не наведено розрахунку часу на вчинення окремих процесуальних дій, а в судовому засіданні ОСОБА_3 приймала участь у розгляді справи як представник за довіреністю, яка не передбачає оплати.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2017 року скасувати.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про встановлення договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину задовольнити частково.

Встановити нікчемність правочину договору про фінансовий лізинг №00009516 від 11 лютого 2014 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1.

Застосувати наслідки нікчемного правочину та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 авансовий платіж в розмірі 41366,58 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 826,80 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» в дохід держави судовий збір в розмірі 275,60 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: