Рішення № 66403694, 19.04.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/18702/15-ц

Провадження № 2/761/192/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Малинникова О.Ф.

при секретарі - Данилевській Е.П., Салаті В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним пункту кредитного договору про третейське застереження, -

в с т а н о в и в :

У липні 2015 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним пункту кредитного договору про третейське застереження.

Позивач зазначив, що 01 вересня 2008 року сторонами укладено договір кредиту № 032\715250, у п.6.2 договору зазначено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони на підставі ст.5 Закону України «Про третейські суди» (далі Закон) сторони домовляються передати розгляд спору до третейського суду за визначеними у цьому пункті умовами.

Посилаючись на положення законодавства внесені Законом України «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 03.02.2011 року № 2983Л/І (далі Закон про зміни) про те, що третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Закон про зміни набув чинності 12 березня 2011 року. Як вважає позивач, зазначені у нових положеннях вимоги (п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди») поширюються на правовідносини, що виникли з 12 березня 2011 року. Тому починаючи з 12 березня 2011 року умови, викладені в ст.6 договору кредиту № 032\715250 від 01 вересня 2008 року щодо третейського розгляду спорів, суперечать п.14 частини 1 ст. 6 Закону.

З огляду на вищенаведені доводи, позивач просив:

- визнати недійсним п.6.2 статті 6 Договору кредиту № 032\715250-КР від 01 вересня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк», згідно із яким «У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони на підставі ст. 5 Закону України «Про третейські суди» домовились про передачу розгляду спору одноособово третейським суддею ОСОБА_6 Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею, спір розглядається третейським суддею ОСОБА_5 або ОСОБА_4 у порядку черговості. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків»

У письмових запереченнях представник ПАТ «Укрсоцбанк» зазначив, що викладені позивачем доводи про те, що третейська угода між сторонами укладалася у 2008 році, то виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Посилаючись на ч. 5 ст. 55, ст. ст. 22 ч. 2, 64 Конституції України, та на Рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10 січня 2008 р. №'1-рп\2008 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди", з яких слідує, що третейський суд, як недержавний орган за цим Законом, має повноваження вирішення спорів лише тих сторін, якими укладено угоду про передачу спору на розгляд третейського суду.

Тому посилання на неправомірність укладення третейських угод у спорах щодо захисту прав споживачів стосується договорів, укладених після 12.03.2011 року. Третейська угода не встановлює відповідальності сторін, а передбачає можливий спосіб захисту порушеного права сторонами.

третейське застереження суперечить нормам діючого законодавства є безпідставними, оскільки третейський суд це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Передбачаючи у договорі третейський порядок врегулювання спорів, сторони реалізують свої права, визначені ст. 55 Конституції України, що не є угодою про відмову у зверненні до суду, про що також зазначено у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» та у постанові Верховного Суду України від 26.12.2011 року у справі № 6-75цс11.

Як зазначив відповідач Закон про зміни до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 03.02.2011 року № 2983-УІ набрав чинності з 12.03.2011 року. Оскільки третейська угода між сторонами укладалася у 2008 році, то виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), укладення третейських угод у спорах щодо захисту прав споживачів є неправомірними починаючи з договорів укладених після 12.03.2011 року. Третейська угода не встановлює відповідальності сторін, а передбачає можливий спосіб захисту порушеного права сторонами.

ОСОБА_1 також не доведено обставин щодо несправедливих умов оспорюваного пункту кредитного договору

З огляду на викладене відповідач просив у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Як вбачається із матеріалів справи, та не оспорюється сторонами, між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту № 032\715250 від 01 вересня 2008 року, згідно із яким ОСОБА_1) отримала від Банку кредит у сумі 24164 доларів США за умовами викладеними у договорі з кінцевим терміном повернення до 31 серпня 2015 року.

Згідно із п.6.2 ст. 6 договору кредиту про врегулювання спорів визначено, що «У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони на підставі ст. 5 Закону України «Про третейські суди» домовились передають розгляд спору одноособово третейським суддею ОСОБА_6 Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею, спір розглядається третейським суддею ОСОБА_5 або ОСОБА_4 у порядку черговості. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків».

Договір підписаний сторонами, у тому числі позичальником ОСОБА_1 особисто із засвідченням справжності її підпису, тобто позичальник погодилась на час підписання з умовами договору. у тому числі із третейським застереженням.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним п.6.2 статті 6 Договору кредиту № 032\715250-КР від 01 вересня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк», позивач посилається на те, що Законом України від 03.02.2011 року № 2983Л/І «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судом» доповнено положеннями, згідно із якими третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Оскільки Закон про зміни набув чинності 12 березня 2011 року , вимоги п. 14 частини 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» розповсюджуються лише на правовідносини, що виникли з 12 березня 2011 року. А тому вона вважає, що починаючи з 12 березня 2011 року умова викладена в ст.6 кредитного договору щодо третейського розгляду спорів, суперечить п.14 частини 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди».

Також позивач посилається на те, що зміст правочину, тобто кредитного договору щодо третейського застереження не відповідає ч.1 ст. 203 ЦК України, оскільки порушені положення ст. 124 Конституції України, яка встановила, що на правовідносини, що виникають у державі, поширюється юрисдикція судів, зазначених у Конституції України, та іншого законодавства, прийнятого на виконанням Основного Закону України.

Згідно ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження у договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди .

Відповідно до ст. 17 ЦПК України про право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду - сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. На час укладання договору кредиту були дотримані положення закону використанням вказаного права, що виразилось у третейському застереженні.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 ЦК України визначено перелік підстав для визнання правочину недійсним, однак позивачкою не надано жодних доказів порушенням указаних вимог при укладанні договору кредиту в частині умов про третейське застереження.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року (справа про досудове врегулювання спорів), положення ч.2 ст.124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», згідно якого договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (ст. 17 ЦПК) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом

У п.3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено,що за наявності у кредитному договорі третейського застереження (окремої третейської угоди) при вирішенні спору суд має враховувати положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди» про те, що справи щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), не підлягають розгляду третейськими судами. Тому за наявності вказаного третейського застереження (окремої третейської угоди) залишення позовної заяви споживача без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК є неприпустимим. Такі заяви підлягають вирішенню і за наявності з цього приводу рішення третейського суду, прийнятого за межами його компетенції. При цьому відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» банк не є споживачем.

Договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду у випадках, передбачених законом (стаття 17 ЦПК), не є відмовою від права на звернення до суду за захистом, а одним зі способів реалізації права на захист своїх прав та інтересів.

Досліджуючи обставини справи, суд встановив, що пунктом 1.1 договору кредиту № 032\715250 від 01 вересня 2008 року, згідно із яким кредитор у порядку та за умовами цього договору надає позичальнику кредит в сумі 24164 доларів США зі сплатою 7,99% річних та визначеним у пп.1.1.1 графіком погашення заборгованості з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 31 серпня 2015 року. Кредит надана на цілі для оплати придбаного автомобіля марки Тойота, модель Кантрі, 2008 року. При цьому на час звернення до суду з даним позовом у липні 2015 року, позивачем порушено умови договору щодо строку повернення основної заборгованості. Тобто позивач, всупереч ст..ст.1049,1054 ЦК Кодексу України порушив умови кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту, процентів, в результаті чого виплата кредиту була прострочена, виникла заборгованість, яку позивач має погасити за умовами викладеними у кредитному договорі, у тому числі п.6.2 стосовно засобу повернення коштів, шляхом звернення до Третейського суду.

Як встановлено судом, відповідно до п. 6.2. Договору сторони погодились внести до Договору застереження, яке є третейською угодою, що у випадку неможливості вирішення сторонами спору з приводу виконання та припинення кредитної угоди шляхом переговорів - сторони мають право звернення до Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз».

Враховуючи положення ст. 16 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, позивачка вважала, що вище зазначене третейське застереження обмежує її право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, визначених ст. 3 ЦПК України.

Суд вважає, що домовленість сторін у кредитному договорі про звернення за вирішенням спорів до третейського суду мала місце у 2008 році, тобто на той час будь яких перепон для внесення до кредитного договору не було, положення п.6.2 договору оспорені у зв'язку із внесенням змін до Закону України «Про третейський суд» щодо непідвідомчості спорів пов'язаних із захистом прав споживачів, які прийняті декілька років піля укладення договору не порушують права позивачки, спірний пункт цього договору не суперечать чинному законодавству, оскільки, передбачаючи у договорах третейський порядок врегулювання спорів, сторони реалізують свої права, передбачені ст.55 Конституції України, що є не угодою про відмову у зверненні до суду, а процесуальним правом, передбаченим Конституцією України та процесуальним законодавством

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці 7 ст. 2, ст. 3 Закону України «Про третейські суди», є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч.5 ст. 55 Конституції України.

Отже доводи позивача, що третейське застереження наведене у п. 6.2 ст. 6 Договору не відповідає вимогам Закону України „Про третейські суди" а також щодо обов'язковості умови правомірності третейського розгляду є належність форми і змісту третейської угоди та наявність у ній всіх істотних умов. Згідно частин 1,2,5 ст.12 Закону України „Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. При вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди..

З врахуванням вищенаведеного, вимоги позивачки про визнання недійсним пункту кредитного договору про третейське застереження з тих підстав, що зазначені положення п.6.2 договору кредиту обмежують її права на судовий захист своїх інтересів, в результаті передбаченого в кредитній угоді третейського застереження спростовуються вищезазначеними висновками суду на підставі наведених доказів.

Враховуючи зазначене, на підставі: абзацу 7, ст. ст. 2, 3, 7, 12 Закону України «Про третейські суди», ст. ст. 3, 7, 16, 27, 203, 215, 627, 634, ЦК України, та керуючись ст.ст. 3 10, 17, 57, 58, 60,61, 208,209,212, 213,214, 215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним пункту кредитного договору про третейське застереження - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний сум м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні на проголошенні судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів здня отримання копії цього рішення.

Суддя: Малинников О.Ф.