Рішення № 66401716, 10.05.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 537/2710/16-ц Номер провадження 22-ц/786/915/17Головуючий у 1-й інстанції Степура А. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Триголова В.М.,

суддів: Одринської Т.В., Дорош А.І.

секретар: Діхтяр Т.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 16 лютого 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними та

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. У позові просила визнати порушеним її право як споживача фінансових послуг; визнати недійсним кредитний договір № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року, укладений між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення ОСОБА_3, що діяла на підставі довіреності № 6376 від 03.10.2005 року, в зв»язку з укладенням його під впливом обману з боку банку; визнати недійсним договір іпотеки (нерухомого майна) від 15 серпня 2006 року, укладений між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення ОСОБА_3, що діяла на підставі довіреності № 6376 від 03.10.2005 року, в зв»язку з укладенням його під впливом обману з боку банку; зобов»язати її ОСОБА_2 повернути ПАТ КБ «ПриватБанк» кошти в сумі 13350 доларів США, отримані за кредитним договором № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року; зобов»язати ПАТ КБ «ПриватБанк» зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року, сплачених нею як суму повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії та інших нарахувань, а всього 21578,32 доларів США та повернути різницю в розмірі 8228,32 доларів США та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

У травні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. У позові банк просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року у розмірі 1977, 19 доларів США, що за курсом 25,44 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.04.2016 року складає 50299,71 грн. та стягнути судові витрати.

Ухвалою Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 04 липня 2016 року вимоги за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними обєднано в одне провадження з позовними вимогами Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

Рішенням Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 16 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним задоволено.

Визнано порушеним право ОСОБА_2 як споживача фінансових послуг.

Визнано недійсним кредитний договір № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення ОСОБА_3, що діяла на підставі довіреності № 6376 від 03 жовтня 2005 року, в зв»язку з укладенням його під впливом обману з боку банку.

Визнано недійсним договір іпотеки (нерухомого майна) від 15 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення ОСОБА_3, що діяла на підставі довіреності № 6376 від 03 жовтня 2005 року, в зв»язку з укладенням його під впливом обману з боку банку.

Зобов»язано ОСОБА_2 повернути Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» кошти в сумі 13350 доларів США, отримані за кредитним договором № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року.

Зобов»язано Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року, сплачених ОСОБА_2, як суму повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії та інших нарахувань, а всього 21578,32 доларів США та повернути ОСОБА_2 різницю в розмірі 8228,32 доларів США.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 1102 грн. 40 коп., сплаченого нею судового збору при подачі позову до суду.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 15888 грн. витрат за проведення судово-економічної експертизи.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Не погодившись з рішенням районного суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості з поручителя ОСОБА_4 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_2. В обгрунтування апеляційної скарги банк посилався на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилити, як безпідставну та необгрунтовану, рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до п.п.1, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставою для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового або зміни рішення є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено, що 15.08.2006 року між ЗАТ (зараз ПАТ) КБ «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення «Кременчуцька філія» філії Полтавського головного регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № PLR9GK00001177.

Відповідно до умов вищезазначеного кредитного договору банк надав позичальнику ОСОБА_2 готівкою кредитні кошти через касу, на строк з 15.08.2006 року по 15.08.2016 року у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 12000 доларів США на придбання житла, а також 1350 доларів США на сплату страхових платежів у випадках, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

За умовами кредитного договору позичальник зобов»язувалася надавати банку щомісячний платіж у розмірі 197,32 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

В порядку забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором № PLR9GK00001177 , 15.08.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення «Кременчуцька філія» філії Полтавське головне регіональне управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № PLR9GK00001177, згідно якого в забезпечення виконання умов кредитного договору передано будинок, що розташований за адресою м. Кременчук вул. Черноморська буд. 17/33.

Станом на 20 квітня 2016 року за ОСОБА_2 утворилася заборгованість в розмірі 1977,19 доларів США, що за курсом 25,44 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.04.2016 року складає 50299,71 грн , яка складається з: 1847, 34 долдарів США заборгованості по кредиту; 102, 43 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 24 доларів США заборговагість по комісії за користування кредитом; 3,42 доларів США - пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними та відмовляючи у позовних вимогах ПАТ КБ «ПриватБанк», місцевий суд виходив з того, що під час укладення кредитного договору банк не надав ОСОБА_2 повної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість товару, під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит не ознайомив з графіком погашення заборгованості.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до змісту вимог ч. ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності із ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочинну не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частиною першою- третьою, п'ятою та шостою стаття 203 цього Кодексу.

Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на момент укладення спірного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ч.5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", тобто умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Таким чином, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи убачається, що 15 серпня 2006, під час укладення угоди, ОСОБА_2 отримала примірник договору, у якому детально викладені умови його укладення.

Відповідно до п.5 договору детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у п.п 1.1, 2.2.7, 2.2.9, 3.11, 6.2 цього договору: сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойуи, затрати, збитки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на протязі девяти років виконувала зобовязання за договором і вносила платежі, із претензіями до банку не зверталася, що свідчить про її розуміння та згоду з усіма умовами договору.

Тобто ОСОБА_2, підписуючи договір чітко усвідомлювала умови, пов'язані з виконанням сторонами даної угоди, приймала їх та погоджувалася на укладення договору на цих умовах.

Безпідставиними є доводи ОСОБА_2 про те, що спірний оспорюваний кредитний договір необхідно визнати недійсним, оскільки її не було повідомлено, як того вимагає ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», про умови кредитування. Так, як вбачається з кредитного договору та договору іпотеки від 15.08.2006 року, особисто підписаних ОСОБА_2, остання була повідомлена про суму кредиту, його цільове призначення, термін користування, форму погашення та спосіб забезпечння.

Окрім того, від встановлення фактів наявності або відсутності в договорі інформації щодо наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними; оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податкового режиму сплати відсотків, про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати більш докладну інформацію; переваги і недоліки пропонованих схем кредитування, жодним чином не залежить виникнення, зміна або припинення будь-яких правовідносин.

За таких обставин, проаналізувавши спірний договір на відповідність зазначеним вимогам, колегія суддів приходить до висновку, що його зміст не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Сторони, які уклали зазначений кредитний договір, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Даний правочин вчинено у формі, встановленій законом, і він спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд помилково поклав в основу вказаного рішення висновок судово-економічної експертизи від 21.11.2016 року, так як остання була проведена без наявності первинних банківських документів та, крім того, суперечить зібраним по справі доказам укладення та виконання сторонами умов кредитного договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними немає, у звязку з чим рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Враховуючи викладене, та беручи до уваги, що станом на 20.04.2016 року у ОСОБА_2 утворилась заборгованість перед банком, у звязку з неналежним виконанням покладених на неї зобовязань за кредитним договором, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення кредитної заборгованості в розмірі 50299, 71 грн. необхідно задовольнити. Також, з урахуванням положень ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_2 також підлягає стягненню на корсить банку сума сплаченого судового збору при поданні позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 6474, 55 грн.

З наведених підстав, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними необхідно відмовити. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає задоволеню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 3, ч.1 ст. 309, 316 ЦПК України,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - задовольнити.

Рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 16 лютого 2017 року- скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними відмовити.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості- задовольнити

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість у розмрі 1977, 19 доларів США, що за курсом 25,44 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20 квітня 2016 року складає 50299, 71 грн. за кредитним договором PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року, а також 6474, 55 грн. сплаченого судового збору, а всього стягнути 56774, 26 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя: (підпис) ОСОБА_1

Судді: (підписи) ОСОБА_6

ОСОБА_7

З оригіналом згідно: ОСОБА_1