Ухвала суду № 66400985, 10.05.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 366/2290/14-ц Головуючий у І інстанції Слободян Н. П.Провадження № 22-ц/780/1991/17 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 10.05.2017

УХВАЛА

Іменем України

10 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Приходька К.П., Сушко Л.П.,

за участю секретаря : Волошина В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 6 лютого 2017 року у справі за скаргою публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на дії головного державного виконавця Іванківського міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо повернення виконавчого документа стягувачу, заінтересована особа - ОСОБА_2,

у с т а н о в и л а:

У січні 2017 року ПАТ «Родовід Банк» звернулося до суду з вказаною скаргою, посилаючись на те, що на виконанні в Іванківському міжрайонному ВДВС ГТУЮ у Київській області перебував виконавчий лист № 366/2290/14-ц, виданий Іванківським районним судом Київської області 25 серпня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» кредитної заборгованості.

Проте постановою головного державного виконавця Чалого В.П. від 23 грудня 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв'язку з тим, що в боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, а заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Заявник вважає такі дії державного виконавця неправомірними, оскільки ним не було здійснено усіх необхідних заходів, передбачених ст. ст. 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження», з метою примусового виконання судового рішення.

З огляду на викладене, банк просив суд визнати незаконними дії головного державного виконавця Чалого В.П. у виконавчому провадженні № 52451304 щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та скасувати дану постанову.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 6 лютого 2017 року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, заявник подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та постановити нову ухвалу, якою задовольнити вимоги скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно зі ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Судом встановлено, що 25 серпня 2015 року Іванківський районний суд Київської області видав виконавчий лист № 366/2290/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості у загальному розмірі 1 954 218,33 грн.

За зверненням представника стягувача постановою головного державного виконавця Чалого В.П. від 3 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження № 52451304.

В подальшому, постановою цього ж державного виконавця від 23 грудня 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачу у зв'язку з тим, що в боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, а заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що дії головного державного виконавця Іванківського міжрайонного ВДВС ГТУЮ у Київській області Чалого В.П. при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстав для визнання його дій протиправними та скасування оскаржуваної постанови немає.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду з огляду на наступне.

Так, при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 6 ст. 19).

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою виконання судового рішення державним виконавцем Чалим В.П. було вчинено заходи примусового характеру, зокрема, направлено запити до різних органів та установ, здійснено вихід за адресою місця знаходження боржника та реалізовано належний боржнику автомобіль, кошти від продажу якого було перераховано на рахунок стягувача. Проте цих коштів виявилося недостатньо для погашення всієї суми заборгованості.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 37 цього Закону виконавчий документ повертається стягувачу якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатним.

Разом з тим, розглянувши вимоги скарги за наявних в матеріалах справи доказах, суд припустився помилки щодо обставин, які мали місце у справі і якими обґрунтовувалися вимоги, а також не навів мотивів відхилення клопотання заявника щодо витребування виконавчого провадження № 52451304 у Іванківському міжрайонному ВДВС ГТУЮ у Київській області, хоча така вимога ставилася в прохальній частині скарги.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 7 лютого 2014 року, при виконанні судових рішень про стягнення грошових коштів державний виконавець у першу чергу звертає стягнення на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів, і лише за відсутності у боржника коштів і цінностей - на належне йому інше майно, за винятком того, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Відмовляючи в задоволенні скарги, районний суд зазначив, що не вбачає з боку головного державного виконавця Чалого В.П. порушень прав стягувача, однак не перевірив чи вчиняв державний виконавець першочергово усіх необхідних заходів для примусового виконання рішення суду, а саме: чи установив останній наявність у боржника коштів, цінних паперів, соціальних й страхових виплат, спадкових прав, тощо, а також чи перебуває боржник на обліку у центрі зайнятості, або чи наявне у нього майно, що знаходиться у спільній частковій власності та на яке можливо звернути стягнення.

Колегія суддів, виходячи з аналізу матеріалів справи, вважає, що державним виконавцем були вчинені лише окремі дії щодо задоволення вимог стягувача, проте в силу положень ст. 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження» була проведена не вся можлива процедура здійснення державним виконавцем своїх прав та зобов'язань.

Крім того, суд першої інстанції з посиланням на постанову про відкриття виконавчого провадження від 23 жовтня 2015 року вказав, що стягувач скористався своїм правом на повторне звернення із заявою про примусове виконання рішення суду, в той час коли така постанова в матеріалах справи відсутня.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

З наведеного вище вбачається, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, визнати її законною і обґрунтованою неможна, тому вона підлягає скасуванню з підстав передбачених ч. 3 ст. 312 ЦПК України, з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 312, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити частково.

Ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 6 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: К.П.Приходько

Л.П. Сушко