Постанова № 66398144, 11.04.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 квітня 2017 рокусправа № 804/8020/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.

суддів: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та скасування повідомлення,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, в якому просила:

- визнати протиправними дії та скасувати повідомлення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської - Харитонової Яніни Олексіївни про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12 жовтня 2016 року №487/6 ;

- визнати протиправними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які виразились у несвоєчасному направленні на адресу ОСОБА_1 повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12 жовтня 2016 року №487/6.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Дніпропетровським окружним адміністративним судом по справі №804/10264/15 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 03.03.2016 року виданий виконавчий лист №804/10264/15 про зобов'язання Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві розглянути запит на інформацію ОСОБА_1, ОСОБА_3 від 23.07.2014 року, надавши на нього повну та обґрунтовану відповідь, а також запитувані документи.

Вказаний виконавчий лист ОСОБА_1, пред'явлений на примусове виконання до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 04.10.2016.

Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговською - Харитоновою Яніною Олексіївною 12.10.2016 року винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.4 ч.1 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з тим, що виконавчий лист не містить ідентифікаційного коду боржника - юридичної особи.

Згідно копії конверта, долученої позивачем до матеріалів справи, повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12.10.2016 року направлено позивачу 01.11.2016 року.

Не погоджуючись з прийнятим старшим державним виконавцем повідомленням про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання та несвоєчасністю його направлення, позивачка звернулася до суду.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

По-перше, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що на час видачі (03.03.2016 року) виконавчого листа №804/10264/15 та пред'явлення (04.10.2016 року) виконавчого листа до виконання, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку було визначено в Законі України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. №606-XIV (далі Закон №606). При цьому, 05.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року (далі Закон №1404-VIII). Таким чином, з огляду на тривалість спірних відносин, застосуванню підлягають відповідно норми того Закону, який був чинний на момент вчинення окремої дії.

Так, частиною 1 статті 18 Закону №606-XIV чинною на час видачі та пред'явлення до виконання виконавчого листа були передбачені вимоги до виконавчого документа, згідно яких, серед іншого, має бути зазначений ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності боржника (для юридичних осіб).

Згідно частини 1 статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 26 Закону №606-XIV передбачалося у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Разом із тим пункт 3 частини 3 статті 11 Закону №606-XIV надавав право державному виконавцю у процесі здійснення виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну.

Тобто, викладене дає підстави вважати, що у разі не зазначення ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності боржника (для юридичних осіб) у виконавчому листі, згідно із пунктом третім частини третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець міг самостійно звернутися до відповідного державного органу державної податкової служби із запитом про витребування довідки про індивідуальний ідентифікаційний номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків) боржника.

Отже, відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного коду боржника, не можна було вважати підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження згідно із Законом № 606-XIV.

Такий висновок відповідає практиці Верховного суду України викладеній у постанові від 25 червня 2014 року № 6-62цс14.

Аналогічні вимоги щодо зазначення ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності) також викладені в ч.1 ст.4 Закону №1404-VIII.

Згідно частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.

При цьому, п.3 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII також передбачено право державного виконавця з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Отже, з огляду на надані п.3 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII державному виконавцю права, відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного коду юридичної особи не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає також за необхідне зазначити щодо прийнятності застосування вказаної практики Верховного Суду України, не дивлячись на втрату чинності Закону, який був застосований Верховним судом України при розгляді спірних відносин, з огляду на однаковий по своїй суті зміст положень правових норм Закону, який втратив чинність та чинного Закону.

Одночасно, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне, з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» наголосити на застосовності до цієї справи ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою передбачено право на ефективний засіб правового захисту в національному органі.

Європейський Суд з прав людини (Суд) вперше змінивши свою практику щодо застосування цієї статті у справі Kudla проти Польщі та в подальшому неодноразово наголошував, що стаття 13 Конвенції прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги», та надання відповідного відшкодування.

Європейський Суд з прав людини неодноразово приходив до висновку, що невиконання судового рішення призводить до порушень, гарантованих ст. 6 Конвенції, порушення права на доступ до суду.

У пілотній справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009 року, заява № 40450/04, п. 64,65 Суд зазначив, що зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції залежить від характеру поданої заявником скарги; «ефективність» «засобу юридичного захисту» у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.

Процитувавши свої висновки з попередніх справ Суд вказав: у справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі «Метаксас проти Греції», п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Акашева, пп. 21- 22).

Застосовуючи загальні принципи, виведені ЄСПЛ, до цієї справи, суд апеляційної інстанції наголошує, що в цій справі боржником є державний орган влади, відділ Державної виконавчої служби, і виконання рішення суду можливе лише при наданні ним відповіді та документів на запит позивачів.

Позивачка ж обрала спосіб захисту, звернення до ДВС та оскарження повідомлення ДВС, який за численними висновками ЄСПЛ не є ефективним та не забезпечує недопущення порушення її права, передбаченого ст. 6 Конвенції, доступ до суду.

Проте, суд, як орган контролю за діяльністю, в тому числі і органів державної влади, з метою недопущення порушення прав позивачки, гарантованих Конвенцією дійшов висновку про протиправність та скасування повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12.10.2016 року.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, вони не підлягають задоволенню, оскільки такі дії виразилися у прийнятті оскаржуваного повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12.10.2016 року №487/6, отже і охоплюються вимогою про протиправність та скасування повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача по несвоєчасному направленню повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до п.6 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Так, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, винесене 12.10.2016 року, було направлене позивачу 01.11.2016 року, тобто з пропуском трьох робочих, що підтверджується копією конверту, яка міститься в матеріалах справи.

Водночас, посилання суду першої інстанції на несвоєчасне передання виконавчого листа до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерством юстиції України, яке не є відповідачем у справі та до якого не заявлені позовні вимоги, є безпідставним з огляду на заявлені позивачем вимоги щодо порушення триденного строку направлення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, з моменту його винесення, тобто з 12.10.2016 року.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 р. - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговської-Харитонової Яніни Олексіївни про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12.10.2016 року №487/6.

Визнати протиправними дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які виразилися у несвоєчасному направленні на адресу ОСОБА_1 повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12.10.2016 року №487/6.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України понесені нею витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 315,04 грн. (дві тисячі триста п'ятнадцять гривен чотири копійки).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту її виготовлення в повному обсязі.

В повному обсязі постанова виготовлена 03.05.2017 року.

Головуючий: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: Ю.М. Дадим