Постанова № 66397593, 11.05.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

11 травня 2017 р. Справа № 820/1259/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Спірідонова М.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000 (тридцять дві тисячі) гривень.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що за період січень-лютий 2017 року відповідачем виплачувалась суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу у розмірі 16000 гривень, хоча Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» передбачений розмір мінімальної заробітної плати 3200 гривень.

Відповідачем надано заперечення на адміністративний позов, в яких вказано, що відповідно до ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Згідно з ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Таким чином, у січні та лютому 2017 року суддям місцевих загальних судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 16000 гривень. Відтак, відповідач при виплаті позивачеві суддівської винагороди діяв в межах і в спосіб, передбачені Конституцією України та законами України і жодним чином не порушував прав позивача.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог процесуального законодавства, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причину неявки, всупереч ч. 2 ст. 40 КАС України, суд не повідомив, заяви про розгляд справи без участі представника відповідача до суду не надходило.

Згідно ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Тому суд визнає можливим справу розглянути без участі в судовому засіданні представника відповідача на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в Московському районному суді м. Харкова на посаді судді з 11.12.2000 року по теперішній час (довідка Московського районного суду м. Харкова №02-19/14/2017 від 14.03.2017 року).

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій розрахункових листів позивач отримував у січні-лютому 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в 16000 гривень.

До суду не надано доказів проходження ОСОБА_1 кваліфікаційного оцінювання станом на січень-лютий 2017 року.

Позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області із листом №1/12/2017 від 09.02.2017 року, в якому просив з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32000 гривень.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області на адресу позивача надано відповідь №06-16/364/17 від 15.02.2017 року, в якій вказано, що правових підстав для перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000,00 грн. у Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області немає.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до п.23 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.16 №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.10 №2453.

Згідно з ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.10 №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік» з 1 січня 2017 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 3200 гривень.

Таким чином, враховуючи, що 10 мінімальних заробітних плат в січні та лютому 2017 року дорівнювали 3200 гривень, посадових оклад ОСОБА_1 в зазначені періоди повинен був дорівнювати 32000 гривень (10*3200).

Щодо посилання відповідача на те, що п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.06 №1774 передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а мінімальна заробітна плата не застосовується, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.16 №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.10 №2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, як Конституцією України, так і Законами «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.16 №1402-VIII та від 07.07.10 №2453-VI, передбачено, що розмір суддівської винагороди регулюється виключно законом про судоустрій і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.06 №1774-VIII не є законом про судоустрій, а тому відповідно до ст.130 Конституції України, ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.16 №1402-VIII вони не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об'єднань профспілок і спільного представницького органу об'єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Враховуючи, що в Законі України «Про Державний бюджет на 2017 рік» відсутній будь-який інший місячний розмір мінімальної заробітної плати ніж 3200 гривень, суд дійшов висновку, що з 01.01.17 1600 гривень є розміром спеціальної тимчасової розрахункової величини, але не іншим розміром мінімальної заробітної плати на 2017 рік.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.10 №2453-VI розмір посадового окладу судді місцевого суду обраховується саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не іншої розрахункової величини.

Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст.130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.

Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією так і відповідними законами про судоустрій.

Щодо посилання відповідача на приписи ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України, а саме, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, суд зазначає наступне.

За змістом частин 2 та 3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 8 КАС України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності (справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001 р. п. 83); засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа «Мельник проти України», заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006 р., щодо статті 13); принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004 р., п. 184).

Так, при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про те, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст.130 Конституції України, ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.16 №1402-VIII, ч.1 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.10 №2453-VI, це повинно бути передбачено виключено у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.06 №1774-VIII щодо не застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні посадових окладів та заробітної плати працівників та встановлення для цих цілей нової розрахункової величини в 1600 гривень, враховуючи вимоги ст.130 Конституції України, можуть застосовуватися до будь-яких інших посадових окладів та заробітних плат працівників, окрім посадових окладів судді. З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що відповідачем порушено право позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», починаючи з 01.01.2017 року.

Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів ч.1 ст.244-2 КАС України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015 року) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також з метою усунення порушень, допущених відповідачем у межах спірних правовідносин, є зобов'язання відповідача з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000 грн.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За приписами ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.94 КАС України.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 640,00 грн. відповідно до квитанції №751 від 22.03.2017 року.

Згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про повернення на користь ОСОБА_1 суму помилково сплаченого судового збору у розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Спірідонов М.О.