Ухвала суду № 66382359, 04.05.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2143/17 Справа № 174/577/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Борцова А. А. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку набувальної давності, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку набувальної давності, мотивуючи тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві спільної сумісної власності її батькам - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 1987 року цей будинок був поділений між батьками та за її батьком було визнано право власності на 12/25 частин, а за матір'ю було визнане право власності на 13/25 частин будинку.

Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року її батько ОСОБА_5 помер. На час його смерті батьки були розлучені, тому спадкоємцями першої черги за законом після його смерті були вона, відповідач ОСОБА_3 та ще дві їхні сестри, з яких одна відмовилася від спадщини на її користь, а інша спадщину не приймала.

Зазначала, що вона та ОСОБА_3 подали заяви до Верхньодніпровської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті їхнього батька та згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20 січня 1997 року Верхньодніпровською державною нотаріальною конторою, вона отримала спадщину у вигляді 2/3 часток з належного батькові за життя майна, яке складалося з 12/25 частин спірного будинку, тобто фактично отримала у власність 8/25 частин вищезазначеного нерухомого майна.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину після смерті батька у нотаріальної конторі відмовилася отримувати, що підтверджується її нотаріально посвідченою заявою від 20 серпня 1999 року, у володіння і управління спадковим майном не вступала і претензій щодо цього майна у неї ні до кого не має, з ІНФОРМАЦІЯ_1 року і до цього часу ОСОБА_3 не користується належною їй за законом часткою нерухомого майна, не приймає ніякої участі в утриманні цього майна та ніколи у цьому житловому будинку не проживала, а вона відкрито та безперервно володіє спірним нерухомим майном протягом 22 років, утримує його, час від часу здійснює необхідний ремонт, сплачує комунальні послуги, а тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності в порядку набувальної давності на 4/25 частини житлового будинку «А» жилою площею 57,2 кв.м з відповідною частиною господарчих та побутових споруд та будівель: літня кухня «Б», сарай «В», гараж «Г», туалет «Т», забори №1, №3, ворота №2, водопровід АДРЕСА_1 Дніпропетровської області та належну ОСОБА_3

Заочним рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 ставить питання про скасування заочного рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2016 року та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин у справі та їх повноту, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасуванню рішення суду.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними сестрами.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_5, який був їхнім батьком (а.с.8).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на 12/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 належних останньому.

Факт належності ОСОБА_5 12/25 частин в жилому будинку АДРЕСА_1 рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 1977 року (а.с.7).

Також згідно копії технічного паспорта на жилий будинок по АДРЕСА_1 власниками будинку є ОСОБА_4, якій належить 13/25 частини будинку, та ОСОБА_5, якому належить 12/25 частини будинку (а.с.11).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у встановлені законом строки звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини.

Позивачка ОСОБА_2 оформила своє право на спадщину та отримала відповідне свідоцтво, успадкувавши 2/3 частки вказаного спадкового майна.

Факт прийняття спадщини після смерті батька позивачкою ОСОБА_2 підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину від 20 січня 1997 року, згідно якого спадкоємцями майна ОСОБА_5 є його дочка - ОСОБА_2 на 2/3 частки спадкового майна, 1/3 частка спадкового майна залишається відкритою для спадкоємиці - ОСОБА_3

В спадкове майно входить 12/25 частин жилого будинку з відповідною частиною господарчих та побутових споруд і будівель по АДРЕСА_1

ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину не отримувала.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_3 має право на частину будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування, від свого права власності на це майно у встановленому законом порядку не відмовлялася, а позивачка ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем спірного майна в сенсі ст.344 ЦК України, тому правові підстави для визнання за останньою права власності на частину житлового будинку, належного ОСОБА_3, вважав відсутніми.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з ч.4 ст.344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до п.9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Виходячи зі змісту зазначеної статті, обставинами, які мають значення для справи, і які у відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинен довести саме позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Згідно ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.

З посилань позивача не вбачається,підстав для задоволення її позову.

Також наведене вище свідчить про безпідставність позовних вимог ОСОБА_6 про визнання за нею права власності на частину домоволодіння за набувальною давністю з огляду на її обізнаність про належність спірної нерухомості ОСОБА_3 та факт того, що 1/3 частка спадкового майна залишається відкритою саме для спадкоємиці - ОСОБА_3

Колегія суддів звертає увагу на те, що має місце спір про спадкове право та не про право власності саме за набувальною давністю.

Інші доводи приведені в апеляційній скарзі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2016 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.