Рішення № 66379705, 26.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2017 року Апеляційний суд міста Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.,

суддів Поливач Л.Д.,

ШаховоїО.В.,

при секретарі Гоін В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2, в особі його представника до ОСОБА_3, ОСОБА_4; третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мартиненко Віктор Олександрович про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року,

у с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ОСОБА_2 в особі представника звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4; третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мартиненко Віктор Олександрович про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03 лютого 2016 року, реєстраційний номер 75, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В.О., згідно якого ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_8; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10 лютого 2016 року, реєстраційний номер 96, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В.О., згідно якого ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_9.

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року, позовні вимоги - задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 03 лютого 2016 року, реєстраційний номер 75, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В.О., згідно якого ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_8; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10 лютого 2016 року, реєстраційний номер 96, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В.О., згідно якого ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_9; стягнуто з відповідачів, солідарно, на користь позивача судовий збір у розмірі 1 246 грн. 00 коп.(а.с.140-143).

____________

Справа № 759/4177/16-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/5442/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Величко Т.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

Не погодившись з вищевказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивувала, зокрема, тим, що позивачем не була заявлена вимога про визнання довіреності від 10 листопада 2015 року, виданої у місті Москва Російської Федерації з уповноваженням ОСОБА_7 представляти її інтереси по відчуженню вказаної квартири, недійсною.

Під час розгляду справи суд не встановив, що первісним власником спірної квартири була саме ОСОБА_6, одноособово. В даному випадку, спірне нерухоме майно було особистою приватною власністю ОСОБА_6 і позивач, як можливий спадкоємець після смерті ОСОБА_12, не має жодних прав відносно цієї квартири та не є особою, права якої було порушено, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, вона є кінцевим набувачем спірного нерухомого майна та добросовісним набувачем, оскільки вона не знала і могла знати про можливе існування порушень при укладанні попереднього договору купівлі-продажу від 03 лютого 2016 року, а також, як покупець за правочином, вона виконала усі умови за договором.

Позивач не був ні власником, ні спадкоємцем спірної квартири, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

В суді апеляційної інстанції, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_13, підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_14,заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив її відхилити.

ОСОБА_4 та приватний нотаріус КМНО Мартиненко В.О. в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки не повідомили, а тому у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи та дослідивши матеріали справи і письмові докази у їх сукупності та співставленні, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги, виходячи з наступного.

В ході розгляду справи встановлено, що згідно Свідоцтва про право власності на житло від 20 вересня 1994 року, квартира АДРЕСА_3 належала на праві приватної власності ОСОБА_6 (а.с.107).

Разом з тим, згідно Інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна №КВ-2015 №37446 від 24 листопада 2015 року, нерухоме майно - квартира АДРЕСА_3 належала в рівних частинах на праві власності ОСОБА_12 та ОСОБА_6 (а.с.10).

З Інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна №КВ-2016 №434 від 01 лютого 2016 року вбачається, що спірна квартира на праві власності зареєстрована за ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду Київського державного авіаційного заводу, 20 вересня 1994 року згідно розпорядження №740 від 12 вересня 1994 року (а.с.105).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, про що зроблено відповідний актовий запис за №138 (а.с.15).

Після смерті дружини - ОСОБА_6, ОСОБА_12 не оформив у встановленому законом порядку своє право власності на спірну квартиру.

ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, про що зроблено відповідний актовий запис за №9465 (а.с.8).

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року, визнано ОСОБА_15 спадкоємцем п'ятої черги за померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_12, визнано за ОСОБА_15 право приватної власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_3, в порядку спадкування за померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_12 (а.с.11-13).

В матеріалах справи міститься копія довіреності №77 АА 0161253, виданої 10 листопада 2015 року в місті Москва, якою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уповноважує громадянина ОСОБА_16 бути її представником, зокрема з питань продажу спірної квартири, яка, як вказано в даній довіреності, належить останній на праві власності. В даній довіреності, крім іншого, вказано, що особа ОСОБА_6 встановлена, дієздатність останньої - перевірено (а.с.100).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2016 року, встановлено факт прийняття ОСОБА_12 спадщини після смерті ОСОБА_6, а саме: Ѕ частини спірної квартири; визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину спірної квартири, в порядку спадкування за померлим ОСОБА_12

03 лютого 2016 року укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 між ОСОБА_6, від імені якої діяв ОСОБА_16 та громадянином ОСОБА_4. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В.О. та зареєстровано в Реєстрі за №73 (а.с.95-96).

В свою чергу, ОСОБА_4 10 лютого 2016 року уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3. Даний договір також посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В.О. та зареєстровано в Реєстрі за №96 (а.с.114).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладання двох спірних договорів купівлі-продажу квартири, відчужувач ОСОБА_6 була померлою 10 років, а тому не мала цивільної дієздатності на видання довіреності від 10 листопада 2015 року та укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 03 лютого 2016 року від її імені, що має ознаки шахрайства з боку третіх осіб; крім того, ОСОБА_12, співвласник спірної квартири, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року та згідно рішення суду за позивачем визнано право власності на Ѕ частину спірної квартири, яке залишилось після смерті останнього, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про доведеність позовних вимог відповідними обґрунтуваннями та письмовими доказами, дослідженими в ході розгляду справи.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає в повній мірі вимогам статті 213 ЦПК України, у зв'язку з чим наявні підстави для часткового задоволення вимог апеляційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

В даному випадку, вирішуючи спір, судом першої інстанції зроблено правильні висновки в частині того, що на час укладання двох спірних договорів купівлі-продажу квартири відчужувач ОСОБА_6 була померлою 10 років, а тому укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 03 лютого 2016 року від її імені має ознаки шахрайства з боку третіх осіб, що є беззаперечною підставою для визнання договору купівлі-продажу квартири від 03 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_6, від імені якої діяв ОСОБА_16 та громадянином ОСОБА_4, посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В.О. та зареєстровано в Реєстрі за №73 - недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України, застосовуються лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України.

Згідно ст.330, 388 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 10 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, судом першої інстанції не взято до уваги, що остання, як сторона спірного правочину, є кінцевим та добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки вона не знала та могла знати про існування порушень при укладенні спірного договору купівлі-продажу квартири від 03 лютого 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Також Верховний суд України неодноразово вказував, що розглядаючи такі спори судам слід встановити дійсного власника майна, для чого необхідно дослідити всі докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, з урахуванням рівності прав сторін щодо надання доказів та їх дослідження, при цьому суди не повинні надавати перевагу одним доказам над іншими.

Отже, доводи ОСОБА_3, зокрема, в частині того, що вона є кінцевим набувачем спірного нерухомого майна та добросовісним набувачем, оскільки вона не знала і могла знати про можливе існування порушень при укладанні попереднього договору купівлі-продажу від 03 лютого 2016 року, а також, є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржуване заочне рішення в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Мартиненком В.О., зареєстрованого в реєстрі за №96 та в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судових витрат, та ухвалити нове рішення у цій частині, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2016 року та в частині стягнення з останньої судових витрат. В іншій частині заочне рішення суду - залишити без змін.

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В.О., зареєстрованого в реєстрі за №96 та в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судових витрат - скасувати.

Ухвалити нове рішення у цій частині.

ОСОБА_2 - відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В.О., зареєстрованого в реєстрі за №96.

В іншій частині заочне рішення суду - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: І.М. Вербова

Судді: Л.Д. Поливач

О.В.Шахова