Постанова № 66379255, 03.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" травня 2017 р. Справа № 922/4778/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (дов. № 59/01 від 30.09.16 р.); ОСОБА_2 (дов. № 85/01 від 01.12.16 р.);

відповідача ОСОБА_3І.(дов. № 20 від 24.01.17 р.);

третьої особи - ОСОБА_4 (дов. № 08-11/4550/2-16 від 27.12.16 р.),

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх.1039Х/3-38) на рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2017 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський проектний інститут", м.Харків

до Приватного вищого навчального закладу Харківський гуманітарний університет "Народна ОСОБА_5 академія", м.Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Харківська міська рада, м.Харків

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Харківський проектний інститут", звернувся до суду із позовом до Приватного вищого навчального закладу Харківський гуманітарний Університет" "Народна ОСОБА_5 академія" , в якому просив:

визнати недійсним договір від 24.07.2012 року купівлі-продажу нежитлових будівель літера "И-1", загальною площею 63,0 кв.м та літера "К-1" загальною площею 46,0 кв.м., що розташовані за адресою :Харківська обл., м. Харків, вул. Лермонтовська, 27, посвідчений нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області, ОСОБА_6, укладений між Акціонерним Товариством "Харківський проектний інститут" та Харківським гуманітарним Університетом "Народна українська академія".

анулювати державну реєстрацію права власності за Приватним вищим навчальним закладом Харківський гуманітарний Інститут "Народна українська академія" на нежитлові приміщення будівлі літери "И-1", загальною площею 63,0 кв.м., та "К-1", загальною площею 46,0 кв.м., що розташовані за адресою : Харківська обл., м. Харків, вул. Лермонтовська, 27;

зареєструвати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський проектний інститут" на нежитлові приміщення будівлі літери "И-1",загальною площею 63,0 кв.м. та "К-1" загальною площею 46,0 кв.м., що розташовані за адресою : Харківська обл., м. Харків, вул. Лермонтовська, 27.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.03.2017 року у справі № 922/4778/16 (суддя Лаврова Л.С.) в позові відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що під час укладення спірного договору купівлі-продажу нежитлових будівель порушено імперативні приписи ч.6 ст.120 ЗК України, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним на підставі ч.1 ст.215 ЦК України.

Відповідач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких вказав, зокрема, що спірний договір укладений в письмовій формі, підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками, містить всі істотні умови, зокрема, кадастрові номери земельних ділянок, при цьому, сторони достягли згоди щодо розподілу земельної ділянки під обєктами нерухомості та визначили, який її розмір необхідний для обслуговування цих обєктів, про що свідчить план-схема земельної ділянки по вул.Лермонтовській, 27 у м.Харкові від 17.07.2012 року, а також підтверджується листуванням сторін з цього приводу. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Третя особа надала суду письмові пояснення від 18.04.2017 року, в яких зазначила, що ч.6 ст.120 ЗК України не містить прямої вказівки щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі у випадку не дотримання приписів вказаної статті, а за загальним правилом, відсутність у договорі істотної умови не є підставою для визнання його недійсним. При цьому, як вказує третя особа, не врегульовані в договорі купівлі-продажу нерухомого майна питання щодо визначення розміру земельної ділянки, необхідної для їх обслуговування, можуть бути предметом спору щодо встановлення меж цієї ділянки, однак не свідчать про недійсність договору купівлі-продажу будівель. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача без задоволення.

В судовому засіданні 26.04.2017 року Харківським апеляційним господарським судом оголошено перерву в розгляді справи до 03.05.2017 року до 14:15 год.

Третя особа надала суду клопотання від 03.05.2017 року про відкладення розгляду справи для надання додаткових письмових доказів, які мають значення для вирішення спору.

В клопотанні третя особа не зазначила, які саме докази будуть надані суду, однак представник в судовому засіданні 03.05.2017 року надав пояснення про те, що ним здійснено запит до Держгеокадастру України з приводу надання інформації щодо спірних земельних ділянок.

Відповідно до статті 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішений в даному судовому засіданні.

Судова колегія зазначає, що інформація, яку третя особа вважає за необхідне надати суду не стосується даного спору про недійсність договору купівлі-продажу нерухомого майна, а отже, не впливає на результат розгляду даної справи.

Крім того, третя особа, відповідно до вимог статті 101 ГПК України, не обґрунтувала неможливість подання вказаного доказу суду першої інстанції.

З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи.

Відповідач надав суду клопотання про витребування у позивача доказів, а саме: документів про право власності на обєкти нерухомого майна, що розміщені на спірних земельних ділянках; рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.1999 року №173 «Про надання ВАТ «Харківський проектний інститут» у користування земельних ділянок по вул.Лермонтовській, 27»; державний акт на право постійного користування землею; рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 25.04.2000 року №526; рішення Харківської міської ради від 22.02.2005 року №30/05, у звязку з чим просить суд також відкласти розгляд справи.

Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Судова колегія приймає до уваги, що ухвалою суду першої інстанції від 20.02.2017 року зобовязано позивача надати суду: рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.1999 року №173; державний акт на право постійного користування землею (серія ХР-33-01-001905; рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 25.04.2000 року №526; рішення Харківської міської ради від 22.02.2005 року №30/05 (а.с.147).

Вимоги вказаної ухвали частково виконано позивачем, зокрема, надано суду державний акт на право користування землею та матеріали до нього, які долучено до матеріалів справи (а.с.155).

Крім того, в судовому засіданні 03.05.2017 року представник позивача пояснив, що у звязку із реорганізацією у 2011 році АТ «Харківський проектний інститут» у ТОВ «Харківський проектний інститут» частину документів підприємства передано до архіву, у звязку з чим позивач не має можливості надати суду вказані в ухвалі рішення Харківської міської ради.

Враховуючи наведене, а також те, що предметом даного спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, колегія суддів не вбачає підстав для витребування у позивача рішень Харківської міської ради про надання земельних ділянок в користування, а отже, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача.

Позивач також надав суду заяву (вх.№4648), в якій просив надати суду юридичну оцінку поведінки представника відповідача в судовому засіданні 26.04.2017 року, а саме його висловлювань в адресу позивача, якого назвали "Рейдером" та винести стосовно Приватного вищого навчального закладу Харківський гуманітарний університет "Народна ОСОБА_5 академія" окрему ухвалу в порядку статті 90 ГПК України.

В судовому засіданні 03.05.2017 року головуючий зробив зауваження щодо неприпустимої поведінки представника відповідача у судовому засіданні.

Разом із тим, за наявності відповідних підстав питання щодо необхідності застосування статті 90 ГПК України вирішується судом виключно за власною ініціативою, а не за клопотанням сторони.

Враховуючи наведене, заява позивача про винесення окремої ухвали відхиляється судом.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

24.07.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Харківський проектний інститут (продавець) та Приватним вищим навчальним закладом Харківський гуманітарний університет Народна ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 1371 (далі-договір) ( а.с.64).

Відповідно до п.1.1 договору, продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлові будівлі: літера И-1, загальною площею 63,0 кв.м., літери К-1, загальною площею 46,0 кв.м., розташовані по вул. Лермонтовській, 27, в м. Харкові, та зобовязався оплатити їх вартість за ціною та на умовах, встановлених в договорі.

Згідно п.1.4 договору, нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 0,3658 га, кадастрові номери визначено: земельна ділянка №1, площею 0,1853 га 6310136600:03:008:0095, земельна ділянка №2, площею 0,1805 га- 6310136600:03:008:0096.

Пунктом 2.1 договору визначено, що продаж нежитлових будівель здійснюється на суму 60983 грн. Вся грошова сума сплачується в безготівковій формі на рахунок продавця покупцем в десятиденний строк з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору, в зв'язку з чим сторони підписують акт прийому - передачі нежитлових будівель протягом трьох робочих днів з моменту повного розрахунку за договором.

Як зазначено в п. 4.2. договору, сторони стверджують, що: однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину; договір не вчиняється під впливом тяжких для продавця обставин, на вкрай невигідних умовах; ціна продажу, зазначена в п. 2.1. цього договору, відповідає їх дійсним намірам.

Крім того, у п.7.1, 7.2. договору сторони підтвердили, що учасники правочину зі змістом ст. 182, 215-220, 225, 228-236 Цивільного кодексу України ознайомлені, їх зміст є зрозумілим, як і зміст самого договору, питань які залишилися незясованими чи незрозумілими для них, немає.

Договір набирає чинності з моменту його державної реєстрації (п.7.3 договору).

20.11.2012 року прийнято рішення про державну реєстрацію договору, про що свідчить витяг КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» №36337843 від 20.11.2012 року (а.с.68).

31.08.2012 року сторони підписали акт прийому-передачі нежитлових будівель (а.с.67).

Як вбачається з рішення господарського суду Харківської області від 27.01.2015 року у справі №922/5154/14 за позовом ТОВ «Харківський проектний інститут» до Приватного вищого навчального закладу Харківський гуманітарний інститут «Народна українська академія» про розірвання договору купівлі-продажу від 24.07.2012 року (а.с.109), 31.08.2012 року покупець виконав свій обовязок із оплати придбаних нежитлових приміщень на суму 60983 грн., що підтверджується платіжним дорученням №441 (а.с.104).

Позивач, звертаючись до суду із позовом, зазначає, що на час укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель сторонами не дотримано приписів ч.6 ст.120 ЗК України, оскільки не вказано кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у звязку із набуттям права власності на майно, у звязку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним на підставі ч.1 ст.215 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на п. 1.4. договору, де вказані кадастрової номери земельних ділянок, а також зазначив про те, що до укладення договору між сторонами досягнуто згоди щодо поділу земельної ділянки, що підтверджується листуванням сторін, план-схемою земельної ділянки по вул.Лермонтовській, 27 в м.Харкові.

Третя особа в своїх поясненнях суду першої інстанції підтримала доводи відповідача, заперечувала проти задоволення позовних вимог та вказала, що не надання позивачем згоди на поділ земельної ділянки після укладення спірного договору купівлі-продажу, порушує права власника цієї земельної ділянки Харківської міської ради, оскільки існують перешкоди для оформлення відповідачем права користування землею та отримання міською радою орендної плати за землю.

Колегія суддів враховує наступне.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Стаття 207 Господарського кодексу України, також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Як розяснено в п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року Про деякі питання визнання правочинів недійсними, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон повязує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, …та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ч.1 ст.657 ЦК України).

Істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну.

Інші умови договору купівлі-продажу можуть набувати значення істотних, якщо щодо них є безпосередня вказівка в інших правових нормах.

Відповідно до частини шостої статті 120 Земельного кодексу України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

В п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. зазначено, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. Виняток з цього правила становить лише договір оренди землі, оскільки відсутність хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним згідно з прямим приписом частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі".

Таким чином, враховуючи, що ч.6 ст.120 ЗК України не містить прямої вказівки про недійсність договору купівлі-продажу будівлі у разі не дотримання приписів вказаної статті, відсутність кадастрового номеру земельної ділянки в договорі не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Разом із цим, у разі виникнення спору щодо того, яка саме земельна ділянка або її частина перейшла до набувача нерухомого майна, він може бути вирішений у судовому порядку.

Так, в п.18-1 Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ, судам розяснено, що вирішуючи спори про визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, суд повинен з'ясовувати, зокрема: чому це питання не було вирішено в договорі; можливість укладення між відчужувачем і набувачем додатка до цього договору щодо права набувача на земельну ділянку; чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної ділянки за цільовим призначенням саме про той розмір земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, який існував до їх відчуження. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, площею 1,0957 га по вул.Лермонтовській, 27 в м.Харкові належить на праві постійного користування ТОВ «Харківський проектний інститут», про що свідчить державний акт серія ХР 33-01-001905 від 12.03.1999 року (а.с.155).

В п.1.4 спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень зазначено, що нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 0,3658 га, кадастрові номери визначено: земельна ділянка №1, площею 0,1853 га 6310136600:03:008:0095, земельна ділянка №2, площею 0,1805 га- 6310136600:03:008:0096.

Сторонами договору складено та підписано план-схему земельної ділянки по вул.Лермонтовській, 27 в м.Харкові, в якій визначено межі земельної ділянки Приватного вищого навчального закладу Харківський гуманітарний університет "Народна ОСОБА_5 академія".

Таким чином, на момент вчинення оспорюваного правочину сторони зазначили в договорі кадастрові номери цілісних земельних ділянок, однак не здійснили виділ частини земельної ділянки, право користування на яку перейшло до відповідача, з присвоєнням їй окремого кадастрового номеру.

Згідно положень статті 120 ЗК України, якщо будівлі чи споруди розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці обєкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Відповідно до статті 56 ЗУ «Про землеустрій», технічна документація щодо поділу земельної ділянки включає, зокрема, нотаріально посвідчену згоду на поділ чи об'єднання земельної ділянки користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в користуванні).

Таким чином, для подальшого оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою, сторони повинні дійти згоди щодо поділу земельної ділянки, а попередній землекористувач відмовитись від подальшого землекористування в цій частині.

Для визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівель, право власності на які перейшло до відповідача, сторони вправі оформити додаткову угоду до договору щодо права набувача на земельну ділянку або звернутись до суду із відповідним позовом.

Разом із цим, не виконання сторонами вимог ч.6 ст.120 ЗК України щодо виділу частини земельної ділянки з присвоєнням їй окремого кадастрового номеру у даному випадку не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель недійсним, оскільки вказана правова норма перш за все направлена на запобігання виникненню спору між сторонами з приводу визначення розміру земельної ділянки, що втім, не виключає можливість врегулювання даного питання сторонами і після укладення договору.

Колегією суддів встановлено, що при укладенні спірного договору сторонами дотримано вимоги, передбачені статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, сторони досягли згоди щодо істотних умов договору та були наділені відповідним колом повноважень на його укладення.

За змістом п. 4.2., п.7.2 договору, кожна із сторін договору однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; учасники правочину зі змістом ст. 182, 215-220, 225, 228-236 Цивільного кодексу України ознайомлені, їх зміст є зрозумілим, як і зміст самого договору, питань які залишилися незясованими чи незрозумілими для них, немає.

Як свідчать матеріали справи, відповідач сплатив грошові кошти за придбане майно, а нежитлові будівлі були передані за актом прийому-передачі від 31.08.2012 року, тобто відбулось повне виконання сторонами договору.

Враховуючи наведене, позивачем не доведено, як факт порушення його прав та законних інтересів у звязку з відсутністю в договорі купівлі-продажу умови щодо кадастрового номера земельної ділянки, так і наявність передбачених законом підстав для визнання спірного договору недійсним, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Оскільки відсутні підстави для визнання спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, позовні вимоги щодо анулювання державної реєстрації права власності за відповідачем та реєстрації права власності за ТОВ «Харківський проектний інститут також не підлягають задоволенню.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності до вимог позивача (а.с.83).

Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як розяснено в п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, відсутні підстави застосування наслідків спливу строку позовної давності, а отже, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні заяви відповідача.

В апеляційній скарзі позивач посилається на постанову Харківського апеляційного господарського суду у справі №922/3334/16 від 09.02.2017 року, в якій, на його думку встановлено преюдиційну обставину щодо порушення сторонами вимог ч.6 ст.120 ЗК України при укладенні спірного договору купівлі-продажу.

Судова колегія зазначає, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

У даному випадку, обставини, на які посилається апелянт як на преюдицію є лише правовою оцінкою, здійсненою судом в межах розгляду справи №922/3334/16.

Разом із тим, як встановлено судовою колегією під час розгляду даної справи №922/4778/16, сторонами до укладення договору купівлі-продажу будівель не здійснено виділ земельної ділянки з присвоєнням йому окремого кадастрового номеру, що втім, не свідчить про недійсність такого договору, з огляду на його подальше виконання сторонами та можливість врегулювати правовідносини сторін з цього приводу.

Враховуючи наведене, доводи позивача є безпідставними.

Апелянт в додаткових письмових поясненнях (вх.№4647) посилається на постанову Верховного суду України у справі №6-2225цс16 від 12.10.2016 року, яка, на його думку, підтверджує його правову позицію щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Однак, такі доводи позивача є безпідставними, оскільки у вказаній справі суд надав правовий висновок щодо застосування положень статті 120 ЗК України з нормою статті 125 ЗК України, та вказав, що у випадку переходу права власності на обєкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці обєкти.

При цьому, предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, тобто даний позов не стосується захисту прав позивача як користувача земельної ділянки.

Колегія суддів також приймає до уваги, що в матеріалах справи міститься рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2016 року у справі 922/3334/16, яким відмовлено в задоволенні позову Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Харківський проектний інститут про скасування державного акту на право постійного користування землею та припинення права постійного користування земельною ділянкою. Вказане рішення залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 року 3у справі 3922/3334/16 (а.с.16, 135).

Отже, ця обставина також свідчить про відсутність порушень прав позивача як землекористувача, які він намагається захистити.

Враховуючи наведене, доводи апелянта є безпідставними.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків господарського суду Харківської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, у звязку з чим апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2017 року у справі № 922/4778/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 10.05.2017 року

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н.В.